Чи пускатимуть родичів у реанімацію?

Реанімація Копирайт изображения UNIAN
Image caption Більшість реанімацій в Україні зачинені для родичів хворих

Можна лише уявити, що відчуває людина, коли її дитина чи партнер перебуває в реанімації на межі життя і смерті, але лікарі не дозволяють побачитися з ними.

Таку ситуацію, загалом типову для України, кілька місяців тому пережила на собі парламентарка Олена Сотник. Дізнавшись, що в її чоловіка стався раптовий крововилив у мозок, вона миттєво повернулася до України з закордонної поїздки.

"І перше, що я зустріла – це закриті двері і лікаря, якому було все одно, що відбувається і що я переживаю. Вони просто сказали: "Він у комі, коли стане краще, ми повідомимо", - розповіла журналістам член парламенту.

Після кількох виснажливих днів пані Сотник вдалося перевезти чоловіка до ізраїльської лікарні, де, за її словами, його врятували.

"Він каже, що якби я не тримала його за руку, його зараз не було б на цьому світі", - додала вона.

Нині пані Сотник, разом з двома десятками своїх колег з Ради зареєстрували законопроект, який має зобов'язати лікарів пускати до хворих у реанімацію їхніх родичів.

Проте медики, які розмовляли з ВВС Україна, пояснили, чому їхні заклади не завжди готові до таких нововведень.

Присутність рідних

У більшості українських лікарень родичів хворих не пускають до відділень реанімації й інтенсивної терапії, кажуть автори законопроекту, серед яких багато молодих депутатів Ради нової хвилі.

"В результаті ми маємо кричущі випадки, коли останні хвилини життя людина проводить на самоті, а родичі "божеволіють" під зачиненими дверима", - сказано в пояснювальній записці до законопроекту.

Захисники такої ідеї, окрім суто гуманного, наводять ще цілу низку прагматичних аргументів на користь такого підходу.

Присутність близької людини допомагає хворому швидше одужати, кажуть вони.

Крім того, коли в палату приходять родичі, це ускладнює махінації з безкоштовними ліками, знижує рівень корупції загалом і дозволяє поліпшити догляд за пацієнтом.

"Родичі – це найбільший контролер належного медичного сервісу", - впевнена пані Сотник.

"Як дихання"

"Родичі повинні мати право постійного перебування зі своїми рідними в лікарнях", - погоджується з нею громадська діячка Анастасія Леухіна. Вона стала співавторкою наказу МОЗ, який має полегшити доступ родичам до реанімацій. Сам наказ ще не затверджений.

Копирайт изображения UKMC
Image caption Анастасія Леухіна каже, що відкритий доступ родичів до реанімаційних відділень працює в багатьох країнах

Як і депутат Ради Сотник, пані Леухіна знає про проблему з власного досвіду. 12 років тому її не пускали до реанімації, де намагалися врятувати життя її маленькому синові. Малюк, який провів у реанімації половину свого короткого життя, помер, не дочекавшись матері.

"Цю половину життя я не могла бути з ним. Просто через заборону, Через закритий замок на дверях", - розказала журналістам пані Леухіна. Вона каже, що знайшла в собі сили говорити про це лише тепер.

"Для мене доступ у реанімацію – це настільки природно, як дихання. Я дуже рада, що нам не потрібно погоджувати дихання з МОЗом, Верховною Радою чи Адміністрацією президента, тому що ми всі вже померли б, мабуть", - іронізує вона.

Проте в самій Адміністрації президента запевняють, що розуміють проблему.

Микола Кулеба, уповноважений президента з прав дитини, каже, що страждання, яке в таких випадках відчувають діти і батьки, можна порівняти з тортурами.

"Одна дитинка так кричала й кликала маму, що зірвала собі голос у реанімації", - переповідає він чиюсь історію.

Підтримує ідею і заступник міністра охорони здоров'я Ігор Перегінець.

Але як швидко ця практика приживеться в Україні?

"Важкувато на це дивитися"

Самі лікарі наводять ряд причин, чому ідея пускати родичів у реанімацію не завжди доречна.

Олександр Жупанов, головний лікар Вінницької обласної лікарні, каже, що для таких візитів повинні бути умови – окремі палати-бокси. Тоді як на практиці в типовому реанімаційному залі одночасно лежать багато хворих. Тож візити рідних можуть бути неприємними як самим родичам, так й іншим хворим.

"Це великий реанімаційний зал, де лежить шестеро людей з різними захворюваннями і ситуаціями, і біля свого родича ти побачиш ще п'ятьох, які лежать поруч… І їм усім роблять маніпуляції: бронхоскопія, відсмоктування слизу, проколювання грудної клітини і т.д.", - розповідає лікар. За його словами, для людей, не пов'язаних з медициною, може бути "важкувато на це дивитися".

З паном Жупановим частково погоджується його колега Олександр Дудник з Черкаської обласної лікарні.

"Хворі в реанімації мають право на конфіденційність. Правильно чи ні? Вони перебувають у тяжкому стані, вони роздягнуті і таке інше", - каже він.

Пан Дудник, проте, додає, що в його закладі родичів у реанімацію таки пускають, коли це дійсно необхідно.

"Я не бачу в цьому проблеми", - каже він.

Стрес для лікарів

Прибічники ідеї наполягають, що проблема таки є і що вона глибоко вкорінена в культуру відносин між медиком і хворим.

На їхню думку, людям потрібно "змінювати мізки", пояснюючи, що пара пацієнт-лікар не має нагадувати пару начальник-підлеглий. І що одужання хворого залежить не лише від того, хто лікує, а й від самого хворого і його комфорту, в тому числі психологічного.

"Це не проблема Радянського Союзу. Це проблема кількох тисячоліть в історії охорони здоров'я, коли лікар лікував пацієнта як об’єкт, який просто мав бути вдячним за допомогу і порятунок", - каже Зоряна Черненко, медичний експерт з Реанімаційного пакету реформ.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Корінь проблеми в тому, що деякі лікарі ставляться до пацієнта як до "тіла", кажуть прихильники ідеї

За її словами, багато українських лікарів звикли, що пацієнт повинен їх слухатися, і вони ще не готові бачити в хворому партнера.

"Для лікарів це на сьогодні стрес, - каже пані Черненко про ідею законопроекту. – Я впевнена, що вони будуть чинити опір. Для них ментально і світоглядно ця модель неприйнятна. Але це хороший початок суспільної дискусії".

Новини на цю ж тему