Наталія Писанська для Бі-Бі-Сі, Німеччина

	Доктор Катрін Бек

З часів Помаранчевої революції відбулися великі зміни в обох країнах. Нині не лише іноваційні чи економічні переваги, а насамперед природні ресурси змушують політиків змінювати свою стратегію.

Доктор Катрін Бек з інституту східноєвропейських досліджень, що в місті Регенсбург, розповіла Бі-Бі-Сі про нове бачення України в Німеччині.

Бі-Бі-Сі: У дискусіях Ви говорили про механізм гальмування розвитку українського суспільства. Про що саме йдеться?

Доктор Катрін Бек: Я маю на увазі суто українське явище, що виникло відразу після комунізму, котре укорінилося і воно є досі. Приміром, завдяки українській групівщині - йдеться про групи осіб з економіки - олігархів, котрі потрапляють у системи політичних партій і разом з ними керують державою. Це - механізм гальмування, що виник саме в Україні, і який стримує демократичний розвиток.

Бі-Бі-Сі: Можете назвати такі групи олігархів, котрі плавно переходять у політику, впливаючи на неї?

Доктор Катрін Бек: Йдеться про низку олігархів, котрих Ви, напевне, краще знаєте, ніж я.

Бі-Бі-Сі: Які саме демократичні процеси гальмує українська групівщина?

Доктор Катрін Бек: Складність полягає у тому, що їхніх дій не видно. Демократична держава, та й демократія як така, відзначається тим, що дії її учасників прозорі, оприлюднені і можуть контролюватися, що забезпечує її гарантованість. А групівщина саме цьому стоїть на заваді. Утім важко помітити, як вона втручається у політику, у законотворення та інші демократичні процеси. Помаранчева революція відзначалася тим, що вона не фаворизувала якусь окрему партію, а демократичним шляхом визнала усі існуючі. Прикладом тому - нинішні безперервні суперечки. Я не певна, що їх потрібно розглядати негативно. Адже вони є важливо складовою демократії. Якщо взяти Білорусь чи навіть Росію, то там такого немає. Тому я вважаю, що труднощі процесу демократизації не обов“язково розглядати лише негативно.

Бі-Бі-Сі: Є думка, що Україна прямує старою вулицею з новою назвою? Що це означає для її майбутнього?

Доктор Катрін Бек: Старою вулицею з новою назвою я вважаю розвиток країни від 1991 року до Помаранчевої революції. Вона показала, що з допомогою тиску суспільтва, котрий виник в Україні, можлива побудова вільних справедливих умов життя. Звичайно, в Україні мають відбутися великі зміни. Приміром, щодо корупції, котра пронизує усі сфери від політики, економіки до освіти та суспільного життя. Звичайно, це є завадою. Тут Україна сильно шкутильгає. Водночас, розглядаючи критерії наявності корупції, вона знаходиться на такому ж рівні, як Румунія. А Румунія є членом ЄС.

Бі-Бі-Сі: Нині Україна на роздоріжжі між сходом у напрямку до Росії і заходом - до Європейського союзу. Який шлях прогнозуєте Ви?

Доктор Катрін Бек: Ви зараз згадали про два зовнішніх шляхи України, а саме - на схід і на захід. Але є ще й третій, котрий, на мою думку, є українським. Тобто є стежка посередині, що її шукає Україна. І я переконана: вона її знайде. Цей шлях полягає у зближенні зв“зків країн-членів ГУАМ, у зміцненні власної дороги, щоб стати важливою регіональною силою. Другий приклад - це приєднання до союзу у чорноморському регіоні. Україні ще доведеться подолати цей зовнішній шлях. Вона діє дуже впевнено, що є новим для України. Це не шлях в один напрямок і він не має бути таким, оскільки це означало б розлучення з Росією. Що політично країна собі не може дозволити.

Бі-Бі-Сі: Чи саме це є причиною стриманої політики Німеччини щодо України?

Доктор Катрін Бек: Щодо позиції Німеччини, то вона тісно пов“язана з політикою Європейського союзу. Тому суто німецького підходу немає. З іншого боку, ЄС визнає існуючі дефіцити у відносинах з Україною. Нещодавно була ухвалена концепція політики сусідства з Україною, як першою країною. Це має сприяти створенню спільних європейських стандартів.

Бі-Бі-Сі: Чи не стало б визнання Німеччиною голодомору - актом масового вбивства людей - підтримкою самоутвердження демократичного уряду України?

Доктор Катрін Бек: Це не історичне питання. Дійсно низка країн визнала голодомор геноцидом. Але те, що сталося у 30-і роки, можна назвати також соціоцидом, чи ще якось. Потрібно повернутися до історичних фактів, з яких видно, що голодомор - людська катасрофа, котра сталася не лише в Україні, а й на інших територіях. Голодомор як геноцид означав би, що Сталін мав на меті знищення України як держави. Саме цього, з історичноної точки зору, стверджувати не можна. Тому не треба очікувати від Німеччини визнання голодомору як геноциду.