Щоденник з Південної Африки

«... всі були рівні під зоряним небом Йоганнесбурга!»

Ось і закінчився Чемпіонат світу з футболу 2010 у Південній Африці. 32 країни взяли участь у виборюванні кубку та 10 міст гостинно приймало уболівальників та гравців. Наша подорож Африкою та її містами наближається до кінця. Офіціальну церемонію закриття Чемпіонату та фінальну гру провели теж у Соккер Сіті, що привело нас знову в ділову та неофіційну столицю провінції Гаутенг - місто Йоганнесбург, він же Джобург, він же Джозі, він же Іголі або, як називають його темношкірі побратими (іменами, близькими їх культур) - Шішісбург або Імшіші, а так само забарвлюючи місто яскравими особливостями, наприклад, Квандонза зіядума (Там, Де Стіни гуркотять). Як би не називали місто, і що б про нього не говорили, є в ньому щось незвичайне, щось таке, що приваблює представників багатьох націй і культур, які дружно тут уживаються і навіть процвітають. Та й дійсно сьогодні гуркотіли стіни - чи жарт - церемонія закриття Чемпіонату світу з футболу та фінальна гра!

На вулицях, крім великої кількості іноземців, які приїхали на Чемпіонат світу з футболу, можна зустріти виряджених і облитих одеколоном місцевих бізнесменів з трьома мобілками, ноутбуком і ключами від модного авто. Поряд може відпочивати бомж, що тхне; вести світські бесіди ісангома (нетрадиційний цілитель) з перукарем, що тут на вулиці на стільчику второпає вам «пристойну» зачіску майже безкоштовно. Це, мабуть, єдине місто, в якому можна одночасно почути всі 11 офіційних мов, що перекрикують одна одну... і вжене кажучи про всі іноземні мови гостей країни. Місто наповнено картинними галереями, музичними джаз, квайто та хіп-хоп клубами, винними підвальчиками та ресторанами з вишуканою кухнею. Італійські піцерії стоять поруч з китайськими забігайлівками, французькі бутики розташовані по сусідству з японськими прилавками. Американським Макдоналдсам дружньо складають конкуренцію португальські курки гриль.

Були часи, коли поїздка до центру Йоганнесбурга могла коштувати життям (або гаманця) будь-якій непідготовленій людині. Натовпи нероб, кишенькових злодюжок і хуліганів чекали на свою здобич майже на розі кожної вулиці. Дрібні торговці та представники середнього бізнесу залишали ці райони з космічною швидкістю. Люди вважали за краще їздити щоранку 2-3 години на роботу, ніж підшукувати місце для житла, близьке до офісу. Знаючи все це, складно відчувати себе в цілковитій безпеці. Але в місті багато чого змінилося, воно стало більш гостинним і перетворилося на центр відпочинку та розваги . Місту повернули життя та вдихнули в це життя душу. Тому і було прийнято рішення проводити дві офіційні церемонії Чемпіонату в душі країни – в місті Йоганнесбург.

Почалася фінальна гра найбільшої спортивної події в Південній Африці. У серці кожного патріота відбивається відчуття гордості та радості за всю країну після успішного проведення цього чемпіонату чемпіонатів, красивої гри - Чемпіонату світу з футболу 2010! Подія нікого не залишила байдужім: від найзапекливіших уболівальників до звичайних спостерігачів; від тих, хто мав можливість бути присутнім на стадіоні Соккер Сіті, до тих, хто дивився свято по телевізору ... Всі були приголомшені останньою виставою країни-господарки та її зоряним часом. Багато різних емоції, розчарувань та сюрпризів, але Африка та її народ сяяли щастям! «Ми це зробили!», - лунало з плакатів і трибун. І це залишиться в нашій пам'яті, в наших серцях на довгі роки.

Якщо на церемонії відкриття 11 червня 2010 країна показала світові, що це буде Чемпіонат саме в Африці, то на церемонії закриття стало зрозуміло, що Південна Африка стала справжньою зіркою. Церемонія розпочалась традиційним танцем Діскі, який виконувався танцюристами, що рухалися вниз із трибун прямісенько у центр поля, утворюючи гігантську вувузелу, знайому нам своїм «чарівним» звучанням. Співачка Шакіра у супроводі місцевої групи виконала офіційну пісню Чемпіонату світу 2010 «Вака вака» («Це час Африки»), а танцюристи через усе поле склали блискучі слова - «Задля Африки» . На полі проектором було висвітлено зображення прапорів країн 28 команд, що не потрапили у фінал, щоб залишилися спогади про них та їх зіркові моменти. Місцеві групи, до яких приєдналися артисти з інших африканських країн із гордістю співали про життя на африканському континенті, а велика група виконавців у традиційному зулуському вбранні «засліпила» глядачів з усіх куточків земної кулі своїм виступом. Великою честю для всіх глядачів було вітання Нельсона Мандели та його присутність на церемонії.

Багато чого можна було побачити - від диких слонів, що «бродили вулицями Совето» до традиційного південноафриканського танцю Гамбут! Музика з усіх куточків країни та пісні на різних мовах, змішаних разом (мови коса, африкаанс, англійська і зулу), - все це настільки приголомшило глядачів, що навіть змусило на якийсь час замовчати вувузели, які разом з макарабами назавжди залишаться символами південноафриканського футболу. Важко усвідомити все різноманіття кольорів і звуків, що відкривалося перед нами. Звичайні люди Веселкової нації були щасливі стати частиною події, що об’єднала країни та континенти, представників різних релігій та вірувань, від президентів до шахтарів - всі були рівні в цю ніч під зоряним небом Йоганнесбурга ...

Масштаби і технічне оформлення такої вражаючої події докладно демонструють всьому світові, що Південна Африка є динамічною країною, що розвивається, і має можливість незабаром стати поруч із світовими лідерами. Що було характерною особливістю проведення Чемпіонату світу з футболу 2010, так це відчуття молодості, енергії, життя без обмежень! Усі побачили, що Африка - це земля мрійників, і сьогодні люди мріють про повернення життя в її серце!

DLALANI NATHI!

Пограємо разом, або футбол "повернувся"

Image caption Гра закінчується, а життя продовжується

Ось і добігає кінця доленосний місяць проведення Чемпіонату світу з футболу 2010 року в Південноафриканській республіці. Безліч перемог і поразок, несподівані повороти в іграх і непередбачувані результати.

На здивування багатьох, сильні команди вибували першими, тоді як більш слабкі залишалися. Всі гравці й уболівальники роз'їдуться по рідних країнах, а Африка буде підраховувати свої витрати.

Адже, як це ведеться в небагатих родинах - гостеві подається краще, а потім сім'я ділить між собою те, що залишилося.

Південна Африка зробила все, що було в її силах і навіть більше, щоб усім гостям було затишно та комфортно. Самі південноафриканці по-новому поглянули на свою країну та на її потенціал. Не всі знали історію та традиції країни і навіть не відали про її багатства.

Кожне місто Африки має свої особливості.

Image caption Кейптаун

У Кейптауні, наприклад, існує своя - особлива атмосфера, що виділяє його серед інших великих міст. Там завжди панує відчуття свята, прекрасний настрій. Ніхто й не помітить, що Чемпіонат світу з футболу вже закінчився. Там все одно будуть веселиться і святкувати.

Як-то в останню поїздку мені було необхідно отримати інформацію, і я почала обдзвонювати агентства та компанії.

Ніхто не брав слухавки. Зневірившись, я набрала номер довідки і запитала, що відбувається та чому дали неправильні номери телефонів. А мені спокійно та весело відповідають: «Жіночка, сьогодні ж ... середа! У Кейптауні багато організацій влаштовують собі додатковий вихідний день!»

Звісно ж, не всі компанії можуть собі дозволити відпочивати по середах, але такий стан речей мені дуже сподобався. Люди вважають за необхідне взяти серед тижня вихідний і це вітається керівництвом! На розсуд адміністрації, так це називається.

Раніше, на початку 19-го століття, Кейптаун був столицею футболу.

Кожні вихідні дні місцеві футбольні клуби змагалися між собою або просто грали у своє задоволення. А потім, у 1948 році до влади приходить Національна партія африканерів, яка, користуючись чисельною перевагою в парламенті, приймає ряд законів, що позбавляють чорношкірих громадян основних прав.

Новий політичний режим, апартеїд, встановлюється в країні та у відповідності з прийнятими законами колір шкіри є чинником, що визначає проживання, місце роботи і навіть місце поховання людини.

Чорношкірих вигнали з цих прекрасних місць у більш далекі та необжиті, а їх будинки і місцеві футбольні клуби зрівняли із землею бульдозерами; разом з виселенням чорношкірих футболістів відлетіла і душа футболу з цих місць. Після скасування режиму апартеїду було нелегко відновити нанесений збиток всьому футбольному співтовариству.

Але поступово почали проводитися футбольні матчі, і коли одна з ігор зібрала більше, ніж 20 тисяч уболівальників, це дало надію, що футбол «повернувся додому» в Кейптаун.

Під час будівництва нового стадіону було багато розбіжностей і критики. Вважали, що такі великі гроші можна було б витратити на нагальні потреби.

Більш того, в Кейптауні вже існував стадіон «Нівеланд», призначений для гри в регбі, але він виявився недостатньо великим для проведення ігор Чемпіонату світу з футболу.

Новий стадіон залишився. Чи буде він використаний у майбутньому за призначенням? Справжні вболівальники футболу, яких у Кейптауні чимало, сподіваються, що ця прекрасна гра та її дух знову знайдуть гідне місце на півдні Африки.

Недарма ж кажуть, що спорт, як ні жодна політична подія, об'єднує людей, прибирає кордони та пом'якшує розбіжності.

Image caption набережна

Проведення Чемпіонату світу з футболу - це велика честь для Південної Африки, колосальна довіра всьому континенту, і в той же час, це унікальна можливість для Африки показати себе у всій красі: свою багату культуру та сильні традиції, відмінну погоду і різноманітну природу, яскраву та вічнозелену рослинність, а головне радісних і гостинних людей, які зробили цей захід можливим.

Гра майже закінчилася, але життя-то продовжується ...

У Йоганнесбурзі, в діловій столиці країни, воно буде так само летіти з божевільною швидкістю, у Дурбані буде яскраво світити сонце, зеленіти трава та проводитимуться фестивалі, в Кейптауні – на винних фермах буде проходити дегустація прекрасних місцевих сортів вин, гуркотітиме океан, який своїми хвилями приноситиме мир і вічне свято життя!

7 липня

"Ayoba" ще бодай один раз!

Барвистій яскравій провінції Квазулу-Натал навіть не довелося би докладати багато зусиль, прикрашаючи свої, і без того святкові, вулиці для проведення Чемпіонату світу з футболу: розвісили прапорці, відбудували красивий стадіон з оглядовою дугою та справа зроблена.

Image caption Стадіон у Дурбані

Все інше вже існувало в Зулуському Королівстві: відмінна погода, багата природа, сильні традиції, радісні та гостинні люди. Ayoba*, дорогі друзі!

При в'їзді на територію Королівства Зулу, так ще називають провінцію Квазулу-Натал, висить великий, витриманий в африканському стилі щит, який вітає кожного, хто збирається відвідати цю округу. А тепер до Чемпіонату світу з футболу ще і новий додали: «Може ви думаєте, що відчуваєте вологість, то це не так - ви відчуваєте Ayoba». Дякую, що уточнили, а то все думаю та гадаю, що це таке я відчуваю... Тепер все зрозуміло: виявляється, що це Ayoba! Тут дійсно завжди відчуваємо себе вільно та радісно: чи то вологий клімат тому причина, чи то щось душевне в самих людях, що живуть у провінції Квазулу-Натал, а може, ще і тому, що вона залишається єдиним місцем в ПАР, де можна зігрітися під час недовгої, але холодної африканської зими.

Image caption зулуський хлопчак

Історія багатого Королівства Зулу бере початок ще до 1820 року, коли воно було незалежною та впливовою державою. Основне формування і завоювання земель відбувалося під керівництвом першого та легендарного короля зулу Шака. Пройшли численні кровопролитні війни, але пам'ять про них залишилася. Місцеві говорять, що король Шака вселив у серця і душі зулусів сильне відчуття приналежності до великої сміливої та всепереможної нації, яка цим і відрізняється від інших менш легендарних племен.

Image caption Зулуські жінки: і вдома, і на заробітках, і на футбольному полі...

Пошана та дотримання традицій зулусів сильна і до тепер. У далеких селищах легко зберегти первинні підвалини та багату культуру. Але навіть не дивлячись на вплив Заходу, багато зулусів залишаються вірними своїм багатолітнім традиціям і вважають за краще проводити святкові церемонії (народження, хрещення, заручини, весілля тощо) згідно з їх старовинними обрядами та ритуалами. Сучасна культура зулу повна хвалебної поезії, ідіом і цінностей, успадкованих як від природи, так і від історичних подій.

Завдяки зулуським жінкам багато традицій живі й понині. В обов'язок жінок входили не лише догляд за дітьми, приготування їжі, прибирання-прання-прасування, але й передача з покоління в покоління культури, обрядів і місцевих ритуалів. Оскільки чоловік-зулус завжди зайнятий «важливішими справами», жінці доручалося стежити за упорядкуванням житла: дах перекрити, стіну полагодити, підлогу перестелити тощо. Сучасна зулуска має бути хранителькою домівки, що в дрібних поселеннях розуміється буквально, оскільки електрика та каналізація проведена не у всіх районах. Інколи доводиться робити пару ходок у ліс за хмизом, а потім у цивілізованіший район по воду. Посудину з водою жінка нагромаджує на голову та несе з непідробленою гордістю та великою гідністю. До цих «нечисленних» обов'язків у наш час додалося ще і забезпечення матеріального достатку сім'ї.

Image caption юні зулуські "воїни"

Багато чорношкірих жінок Південної Африки вимушені залишати свої родини в поселеннях і рушати на пошуки роботи в міста або крупні районні центри. В основному це робота по дому, нагляд за хазяйськими дітьми, ще - в дитячих садках, школах і магазинах. При цьому жінка може дозволити собі бачитися з власними дітьми не частіше, ніж раз на місяць, а інколи і рідше. Але знаючи, що діти залишені під наглядом бабусь, роль яких у культурі цієї народності дуже велика, на серці стає спокійніше.

Image caption Джекоб Зума, в центрі, підтримує зулуські традиції

Виховані в жорстких рамках зулуських традицій, сучасні «воїни» виявляються не дуже пристосованими до життя поза шанованим ними плем'ям. Фінансові обставини вимушують молодих чорношкірих чоловіків виходити зі своїх поселень і вирушати в міста на заробітки, де їх очікує більш велика небезпека, ніж зустріч із дикими тваринами. Сучасний світ повний усіляких спокус, перед якими хлопці не завжди готові встояти. Ринкова економіка підірвала незалежність зулуського режиму, де чоловік перш за все був мудрим батьком і захисником сім'ї, мисливцем і добувачем їжі з лісу, а не з магазина. Зараз же «мужність» зрівнюється з кількістю грошей: чим більше він заробляє, тим мужніше стає. Хоча залишилися ще традиції обрання вождів поза плем'ям, що дозволяє зулусам триматися разом, шукати та знаходити правосуддя, збирати гроші на лаболу (викуп нареченої) й організовувати обрядові церемонії. Тому приклад, президент ПАР - Джекоб Зума, який намагається відродити всі традиції та сам дотримується племінних ритуалів, навіть додаючи нові (багатоженство).

А тепер з'явилася ще одна традиція - яскраво вболівати за улюблену футбольну команду, «боліти» душею за всю Африку. У середу о 20:30 відбувається один з вирішальних матчів тут, у Дурбані. Німеччина та Іспанія виборює місце за гру у фіналі. Саме тому ми і приїхали сюди, щоби підтримати гарну команду. Всіх попереджають, що вечірка буде тривати... до ранку. Ayoba, дорогі друзі! Ayoba one more time!

* Ayoba!- це означає захват, збудження, згоду і схвалення.

Нові "символи гордості" Африки

На жаль, не всім шанувальникам футболу вдалося потрапити на стадіони Південної Африки. Але якщо Вам все ж таки пощастило опинитися серед уболівальників на Чемпіонаті світу з футболу, то можна було б переконатися на власному досвіді, що Африканські уболівальники найбарвистіші уболівальники у світі.

Наявність шестикольорового прапора країни, яскравих жовто-зелених майок команди, гучних вувузел, гігантських окулярів і макараби є обов'язковими атрибутами південноафриканського уболівальника. Ці атрибути називають зараз «новими символами гордості Африки».

Як тільки розпочався Чемпіонат світу з футболу, творчості не було межі, й аксесуарам, що продаються, не було кордонів.

Тим, хто бажав купити вувузелу - можна було вибрати від простих двокольорових (зелено-жовтих) до складних розмальованих в африканському стилі дудок. А для тих, хто не любить як звучить вувузела, придумали пробки у вуха, правда, теж у вигляді міні-вувузел.

Творці цих затичок переслідували патріотичні мотиви: вувузела повинна залишитися як символ африканського футболу, якщо не у вигляді галасливого інструменту, то хоч би у вигляді «захисту» від нього!

Придумали й альтернативу вувузелі, кудузелу - духовий інструмент у вигляді рогу тварини куду, що видає звук, схожий на те, як сурмить слон.

Радісне те, що ця куду-дудка не прижилася в уболівальників футболу. Зате момозела, тобто бейбі-вувузела, стала дуже популярною хоч і звучить, як квиління немовля. За нею йде просто вузела, в яку легко та приємно дути. А для бажаючих тягати за собою тягарі, спорудили гиджиму та балеку, які працюють від батареї машини. Ці штуковини видають звук сирени або сигналізації, що спрацювала.

Різнокольорові перуки увійшли до футбольної моди, пухнасті розложисті кучері з кольорами південноафриканського прапора, гігантські розмальовані окуляри і, звичайно ж, макараба.

Image caption макараба

Історія створення макараби йде в далеке минуле - у 1979 рік, коли Алфред Балой був свідком того, що одного з уболівальників огріли пляшкою по голові. Йому прийшла ідея захистити свою голову шоломом, який незабаром уболівальник-винахідник став прикрашати африканською символікою, обклеювати картинками славнозвісних осіб і розфарбовувати в африканському стилі.

У той час маракабу можна було купити за 17 рандів, а зараз ціна розмальованого шлему піднялася до 300 рандів (курс ранда до долара -8:1). Деякі колекціонери макараб заявляють, що в їх колекції більше 400 штук - на всі випадки життя...

Зараз, коли команда «Бафана-Бафана» більше не змагається за титул чемпіона, пам'ять про неї та про її уболівальників залишиться в серцях багатьох оглядачів гри, завдяки своїм гротесковим, комічним, а інколи і безглуздим вбранням і аксесуарам.

Image caption вболівальники Ґани

Залишилася одна надія на Гану та на її «Чорних Зірок», які зараз представляють весь африканський континент на Чемпіонаті світу з футболу.

Місцева партія АНК (Африканський Національний Конгрес) звернулася з проханням до команди, аби та змінила свою назву на «Чорні Зірки Африки», тим об'єднуючи в собі всі африканські країни. Що цікаво, так це реакція білих жителів Африки. Всі одноголосно говорять, що вперше в житті вони відчули патріотизм до власної країни, до африканської культури і нації, до континенту в цілому.

У грі між Ганою й Америкою одностайно підтримка була на стороні Гани. «А як же, - говорили білі місцеві, - ми ж африканці!» Вся країна почала співати пісню Шакіри, що пролунала на відкритті Чемпіонату світу з футболу, перефразувавши її слова: “Waka-waka- eеааa - time for Ghana!”

"Білі слони" Південної Африки

Ще не встигли відзвучати фанфари на відкритті Чемпіонату світу з футболу, як інтерес до цієї події значно зменшився. Гравці й уболівальники команд, що програли, від'їжджають додому, прапорці знімають з машин та вітрин магазинів, а футбольна символіка вже продається у півціни.

Image caption Сеп Блатер

На розі біля нашого торговельного центру постійно сидить чорношкірий парубок Сіппо і виробляє різні сувеніри, переважно африканських тварин: носорогів, зебр, слонів. Перед початком Чемпіонату світу та в перші 2 його тижні почав Сіппо продавати прапорці. Добре йшла торгівля, жваво. За день, він говорив, можна було заробити близько тисячі рандів (1 долар = 8 рандів).

А тут, дивлюся, знову Сіппо на розі з'явився зі своїми слониками. «Що так? - запитую, - чому повернувся до старого бізнесу, Сіппо?». Він пояснює, що не купують більше прапорці, нема до них інтересу. А накупив-то він їх багато та розраховував, що Італія, Франція й Англія дотягнуть до переможного кінця. «Як освічена людина, я стежив за минулими іграми та людей у костюмах розпитував щодо прогнозу майбутніх ігор». Так от тепер Сіппо всім, хто бажає прикупити африканських слоників, дає прапорець команди, що програла.... «безкоштовно, тобто дарма».

Стало відомо ще про одних слонів, але вже «білих», як тут називають, те, куди даремно вкладено великі гроші. У цьому випадку йдеться про гігантські стадіони, які відбудували в маленьких містечках ПАР - Нелспрейт і Полокване (колишній Петербург). Зіграно декілька ігор, а грошей вкладено таку кількість, що вони ніколи не окупилися б під час чемпіонату. Та й прогнози відносно використання цих стадіонів вельми плачевні - не будуть вони використані за призначенням. Під час будівництва нових стадіонів було багато розбіжностей і критики, вважали, що за такі гроші можна було б відбудувати десятки шкіл і лікарень в окрузі, поліпшити умови життя її мешканців.

Але інша, перспективна думка, свідчила про те, що ігри на цих стадіонах привернуть увагу охочих до сафарі та полювання. А саме уболівальники футболу, яких у країні немало, сподіваються, що ця прекрасна гра й її дух знову знайдуть гідне місце на півдні Африки.

Перші золотошукачі прагнули в цей регіон у пошуках золота та знаходили його в численних річках і струмках, а в наш час людей сюди приваблює краса природи та прекрасні заповідники. Тут на території знаменитого національного парку Крюгер царює дика природа у всіх її багатообразних формах. Тут можна зустріти велику п'ятірку Африки: носорогів, левів, буйволів, леопардів і слонів.

А ще існує така легенда, що коли Паулус Крюгер, останній президент республіки Трансвааль у 1900 році вирушав у вигнання до Європи, він забрав із собою все золото державного казначейства в Преторії, щоб воно не потрапило в руки британської армії. У місті Нелспрейт (Мпумаланга) президентський поїзд зупинився, з нього зняли таємничі дерев'яні скрині та понесли в хащі чагарників.

У Європі Крюгер жив досить скромно, тому виникли припущення, що все зникле золото - у фунтах Крюгера, не відкарбованих монетах, злитках - було заховано в районі Нелспрейта. Пошуки продовжуються до цього дня. (От би на це золото відбудували нові стадіони?).

Хоч ентузіазм і починає стихати, але футбольне життя все ще кипить у крупних містах: стадіони збирають тисячі уболівальників, команди показують високий клас гри. FIFA вважає цей Чемпіонат світу з футболу найкращим, з тих, що вже проходили!

"Обережно, двері зачиняються! Наступна станція – Олімпіада"

Image caption Кейптаун хоче вибороти проведення Олімпіади

Південна Африка - країна контрастів. Тут живуть незчисленно багаті люди й ті, хто перебуває за межею бідності, можна зустріти розкішні садиби, а поруч будиночки з картону, останні марки авто в одних і «прогулянки» пішки в інших, елітні потяги й брудні смердючі електрички, кольори шкіри тут теж контрастні.

Не все в країні перебуває в гармонії.

Проблема з громадським транспортом у країні не була повністю вирішена до відкриття Чемпіонату Світу з футболу.

Це призвело в першу чергу до того, що стадіони були заповнені лише на 80%, хоча всі квитки на матчі продали.

Image caption Місцеві потяги - переповнені

Приміськими поїздами не завжди безпечно діставатися, особливо, якщо не знаєш куди їхати, та й якщо не володієш хоч би однією з місцевих національних мов.

Та, навіть ви і добралися до місця призначення в нормальному стані, то звідти теж потрібно якимось чином повернутися...

Інша справа екскурсійні маршрути туристичних поїздів.

Image caption Комфортабульний потяг Блу трейн їздить з Преторії до Кейптауна

Одним із незабутніх дослідів у житті кожного буде поїздка на комфортабельному поїзді «Блу Трейн» (Blue Train).

Подорожуючи з Преторії до Кейптауна можна не лише ознайомитися з пам'ятками округи, а й відпочити в розкішних умовах, спробувати екзотичні cтрави, запропоновані місцевими кухарями.

Image caption Потяг - розкішний

Чудова кухня та бездоганне обслуговування - ось, що чекає кожного, хто зважиться на таку подорож.

Єдина південноафриканська лінія, де зазвичай працює паровий потяг «Оутениква Чу-чу» (Outeniqua Choo-Tjoe), - ефективний шлях між містом Джордж і Найсной.

Це прекрасна одноденна подорож узбережжям, повз озер, лісу та гір.

Жвавий паровозик весело біжить вузькою колією через евкаліптові та соснові насадження, через ліси та гаї, огинаючи нависаючі скелі й оббігаючи заповідні озера, пересікаючи річки й ущелини, поки не здолає останній 2-кілометровий міст через лагуну Найсни.

Image caption Чудові пейзажі

Міст через річку Каймана тримається на потужних бетонних опорах. Паровоз пересікає його перед тим, як в'їхати в Уїлдернесс.

Після цієї станції, обігнувши прибережні озера, паровоз заглиблюється в густі невинні ліси...

Мені відомо, що у гравців напружений графік тренувань і перевозять їх на приватних літаках, тому, ймовірно, можливості у них не було відвідати такі казкові місця, але хочеться вірити, що при першій нагоді вони повернуться сюди та зможуть познайомитися з країною ближче.

Image caption Гаутрейн - новий швидкісний потяг

Ще однією великою подією для країни та для континенту стало, окрім Чемпіонату світу, відкриття перших станцій швидкісного поїзда "Гаутрейн" (Gautrain), що пересувається із швидкістю 160 км/год.

Радості вистачило б ще на три такі події.

Люди займали чергу з ночі, аби стати одними з перших пасажирів цього поїзда, який впродовж вихідних перевіз більш ніж сорок тисяч пасажирів.

Відчуття було таке, що люди збираються летіти на Місяць або в космос, а не просто зробити десятихвилинну подорож з однієї станції на іншу.

Говорять, що Південна Африка, а саме Кейптаун, готується або вірніше «виборює» можливість проведення Олімпійських ігор у 2020 році.

Ось коли все буде готово: проблема з транспортом вирішиться, і криміногенна обстановка стабілізується, і будуть враховані всі помилки та неточності.

Країна вже не буде новачком у цьому питанні: досвід проведення Кубка Світу по Регбі в 1995 році та Чемпіонату Світу з футболу в 2010 році відкриє її двері та покаже світу, що ПАР відома не лише своєю злочинністю та полігамним президентом, а й багатою культурою, буйною рослинністю, красивою природою та цікавими мандрівками.

Віват, Африка!

21 червня 2010 року о 16 годині життя в країні зупинилося, оскільки почався вирішальний матч ПАР-Франція.

Офіси закриті, в магазинах і ресторанах вся увага прикута до екранів телевізорів. Після забитих двох голів, настрій уболівальників піднявся та надії зросли. З трибун гуділи вувузели, з'явилося гасло "Ми віримо, що ми зможемо перемогти!" Неможливо передати словами всього ажіотажу й інтенсивності гри. Від неї залежала доля збірної "Бафана-Бафана"... Захрипши від криків підтримки, від радості перемоги над командою Франції та засмутившись програшем у Чемпіонаті, все одно ми пишаємося гравцями команди "Бафана-Бафана", ми гордимося Африкою!

Може, скоро припинять лаяти бідного Джабулані (офіційний м'яч Чемпіонату) за його неприборканий дух, легку вагу, дуже круглу форму й африканський характер, що не піддається контролю. У поганого танцюриста завжди ноги винні. Коли голи забиваються – "Віват, країна", а коли команда грає погано - винен "Джабулані".

Творці м'яча виправдають "винуватця", тоді погану гру можна звалити на вувузели, які хоч і дратують всіх і кожного, але проте, продаються як тут, так і за межами Африки з космічною швидкістю (тисячами за добу).

Аби не загубитися в морі пластикових вувузел, у Кейптауні поряд із торговельним центром Вотофрант поставили 37-метрову ВУВУЗЕЛУ - всім вувузелам вувузелу. Аби в неї подути, потрібна сила вантажівки. Але місцева влада побоюється, що звук може бути оглушливим і створить хаос в окрузі. Творці супер-дудки ведуть переговори з властями про отримання дозволу погудіти під час особливих подій: чверть фіналу, півфіналу та самого фіналу.

ПАР, хоча і виграла у Франції, - єдина в історії футболу країна-хазяйка, яка "вилетіла" з ігор після першого раунду. Всі прекрасно розуміють, що фокус не на перемозі команди Бафана-Бафана, а на проведенні заходу світового масштабу, тому південноафриканці готові до подальшої роботи! В Африці з'явилася можливість відкласти всі свої проблеми й об'єднатися разом, аби Чемпіонат світу пройшов на високому рівні, гладко та красиво. У самому цьому єднанні є велика мета - прибрати розрізнення та розбрат між расами та релігіями, аби кожна людина, ким би вона не була та звідки б вона не приїхала, відчувала себе затишно та комфортно в цій прекрасній і гостинній країні.

Усьому приходить кінець, і Чемпіонат теж закінчиться скоро, у країні збільшаться тепло та радість, що внесли її гості, які познайомилися з красою Африки. За зимою піде слідом весна, й, як ведеться навесні, все розцвіте та країна оживе знову. Центр Преторії заллється фіолетовим кольором від цвітіння дерева Джакаранди, з’являтиметься молоденька зелень, а у повітрі - особлива свіжість і аромати природи, що пробуджується.

Отже, футбол, звичайно ж, на даний момент найважливіша подія в країні, але якщо кожен приїжджий на деякий час зупиниться та погляне довкола себе... на колосальну виконану роботу з підготовки та проведення Чемпіонату, на колоритних і різних людей, на багату та рясну природу, на всі ті дари, які приносить їм життя, то неможливо залишатися черствим і байдужим до країни та її жителів.

Південна Африка має повне право гордитися своїми досягненнями та своєю перемогою, пишністю та процвітанням, а головне, своїми людьми, які стоять за кожною, як великою, так і малою подією! Віват, Африка!

18 червня

Ke nako! Це час Африки!

Шість років тому, 15 травня 2004 року Президент FIFA Зепп Блаттер відкрив у Цюріху конверт, де було написано, що ПАР буде першою африканською країною, в якій проводитиметься Чемпіонат Світу з футболу.

Пройшов тиждень після офіційної церемонії відкриття Чемпіонату, майже 20 матчів зіграно, десятки голів забито.

Деякі команди поступово «вилітають» з турніру, а інші перевершують власні очікування. Тиждень весь світ фокусується на Чемпіонаті світу з футболу, на Південній Африці, на її красі й особливостях, на країні з іншим ритмом життя та вібраціями, з багатогранною культурою.

На місцевих жителів і на всю країну це накладає велику відповідальність.

Image caption Вболівальники не сумують попри програш збірної-господаря

Не дивлячись на те, що «Бафана-Бафана» насухо програла Уругваю та шансів обіграти Францію не так багато, країна продовжує з честю приймати та розважати гравців, уболівальників та її гостей.

Найголовніше підтримувати атмосферу свята та радувати приїжджих, дати можливість всім побачити природу та красу країни.

Хоч місцеві жителі й звикли до всього, що їх оточує, але гості, які трошки ознайомилися з країною, говорять, що відчуття таке, що знаходишся у казці.

Image caption Відчуття, як у казці

Кожного разу, минаючи пальми, квітучі алое, дерева з лимонами, потрібно нагадувати собі, що це сама жива природа, а не яскрава картинка з рекламного журналу або фільму.

Гуляти, правда, можна лише у межах закритих районів, але навіть там місцями ліани сплітаються квітучими гірляндами, утворюючи красиві завіси.

Image caption Прапори на всі смаки

Будинки різні: білі хатинки під солом'яними дахами, схожі на українські мазанки, є й такі, що складені з цеглини або красиво вирубаного, можливо і самою природою, гірського каменя. Навіть кілометрові паркани роблять із цеглини та каменя! Місцеві звикли до щедрот природи та не усвідомлюють, у якій красі живуть.

Варто пройти дощу, як за одну ніч з-під землі, вчора ще сухою та такою, що вдає із себе купу каменів, сплетених корінням старих ліан, з'являються дивні рослини.

Image caption Вироби африканських умільців

Спілкуючись з іноземними туристами, дізнаєшся, що сюди попали лише найсміливіші, інших залякали ЗМІ - позбавили можливості знайомства з країною, яка робить все можливе, аби залишити про себе незабутні враження.

Окрім стадіонів, ігри Чемпіонату з футболу можна дивитися з великих екранів на спеціально відведених для цього майданчиках, де уболівальники збираються і потім у невимушеній атмосфері відразу ж святкують перемогу улюбленої команди або ж сумують з приводу її поразки.

У країні відкриті африканські базари, кіоски та пункти продажу як африканських сувенірів, так і футбольної символіки.

На одному з таких базарів нам теж довелося побувати.

Image caption прикраси з бісеру

Irene-market схожий на ринок на Андріївському Узвозі в Києві, де вмільці виставляють та продають свої оригінальні вироби з дерева, дроту, металу. Цікаво виглядають прикрашені намистинками і просто розписані яйця, але не курячі, а страусові.

Оригінальні клаптеві ковдри: кожен клапоть - своєрідна розповідь з африканського побуту й історії.. Металеві птахи, квіти - все надзвичайно цікаво та красиво. Прикраси з бісеру: їх така кількість! Намиста, пояси, курильні люльки.

Такі люльки раніше обплітали бісером лише для чорношкірих королів і вождів племені, а тепер вони доступні кожному, навіть білій людині. Шкіри диких тварин, роги, гончарні вироби, заслони, списи, маски - у натуральну величину й у вигляді маленьких сувенірів – залишайте собі на радість і згадку.

Image caption сувеніри

У країні, де стільки талантів і можливостей, де ще існують патріотизм і боротьба за права та свободу, де жебраки у світлофорів одну руку простягають по гроші, а в іншій тримають прапор Південно-Африканської Республіки, де люди, не дивлячись на поразку - не здаються... у цій країні є великий потенціал і вже за це треба її поважати і дати їй шанс проявити себе.

Це - час Африки! Ke nako!

"Ой, та скільки тієї зими..."

16 червня 2010 року

Південноафриканці дуже схожі на нас - українців. Багато звичок, риси вдачі, традиції та поведінка ідентичні. А головне, життєві концепції. Є такий український анекдот, що дуже яскраво описує теперішню ситуацію:

Image caption Змерзлі фанатки збірної Бразилії запаслися шапками

- Миколо, а де ти миєшся?

- У річці, звичайно.

- А взимку?

- Ой, та скільки тієї зими...

Так і тут, "скільки тієї зими..." - говорять південноафриканці та не утеплюють свої будинки. А коли "несподівано" настає зима (кожний рік у зимові місяці: червень-серпень), починають охати й ахати, голосити та лаятися, мовляв, як так можна, що це за неподобство, холодно взимку!

Сподіваюся, що туристи, гравці й уболівальники, що приїхали на Чемпіонат Світу з футболу, запаслися теплим одягом і взуттям, оскільки до Африки прийшла зима й ударили справжні африканські морози (не плутати з нашими європейськими).

Image caption От він який, африканський сніг!

Різні чинники - кліматичні, соціальні, економічні - брали участь у формуванні архітектурних стилів Південної Африки. У початковий період колонізації, коли відчувався гострий брак будівельних матеріалів, переселенці старанно переймали місцеві технології. Вони будували очеретяні будинки, житло з нахиленими дахами, що ставилися прямо на землю, та схожі на вулики хатинки, які складалися з каміння, там, де деревина була відсутня.

Сучасна південноафриканська будівельна технологія йде в ногу із світовим прогресом, але багато будівель так само ставлять прямо на землю, заливаючи невеликою кількістю цементу. Влітку в будинках приємно та прохолодно, а взимку нестерпно холодно. Щоб хоч трошки зігрітися, треба вийти з приміщення на сонечко. "Ой, та скільки тієї зими...".

Може й уболівальникам на стадіонах не так холодно, бо вони гудуть у вувузели. Що їм залишається робити? Скільки з'явилося суперечливих думок з приводу цих "нехитрих дудок".

Image caption Зулуси захищають своє право гудіти в вувузели як релігійний звичай

Іноземні уболівальники та гравці зверталися з проханням до FIFA заборонити це нестерпне гудіння на стадіонах і в суспільних місцях. Президент FIFA Зепп Блатер дуже культурно відповів, що в Африці свій ритм і звук, і що нікому з уболівальників інших країн не сподобалося, якби наклали заборону на їх традиції.

Але місцеві зулуси, послідовники 100-річної релігії Ісайї Шамбе, виявилися противниками використання вувузел футбольними фанатами під час Чемпіонату світу з футболу, оскільки вувузела є ритуальним інструментом.

На всяк випадок, якщо раптом таки заборонять використання вувузел на стадіонах, місцеві уболівальники підготувалися - записали "чарівну мелодію" гудіння вувузели на мобільні телефони. Хоча і міру потрібно знати...

Ну, погуділи б перед початком і після матчу, ну ще під час забитого голу, а так виходить, що від надмірного тиску на барабанні перетинки гучністю 127 дБ можна втратити слух (для порівняння: у барабани б'ють із гучністю 122 дБ, звук циркульної пилки "пестить" слух на 100 дБ, а газонокосарка шумить всього на 90 дБ).

Image caption Деякі футбольні збірні вже звинуватили вувузели в своїх програшах.

Вчені підрахували, що людському слуху шкодить тривалий звук голосніше, ніж 85 дБ, а від перебування при постійному галасі, голосніше 100 дБ більше 15 хвилин, слуховому апарату просто загрожує справжня небезпека.

На всіх стадіонах уболівальники дмуть у вувузели на знак підтримки своїх гравців. Вувузела вже давно стала невід'ємною частиною футбольних ігор, незважаючи на те, що її різкий звук викликає незадоволеність самих гравців і дратує деяких уболівальників.

Може не варто їх забороняти, а просто лімітувати гудіння у вувузели або ж видавати міні-вувузели? Поглянемо, як вирішиться ця ситуація в недалекому майбутньому.

11 червня

Nkosi Siekelele' iAfrika! Господи, благослови Африку!

Так починається гімн Південноафриканської Республіки. Він пролунав і на церемонії відкриття Чемпіонату Світу з футболу в ПАР.

Здавалось, що всі люди Африканського континенту підняли вгору руки з проханням благословення та з надією на краще майбутнє. Ця подія довела, що можна під єдиним дахом об’єднати стільки різних націй, релігій та культур. Специфіка африканського континенту саме в його різноманітності.

Чемпіонат Світу, який вперше проводитиметься в Африці відкрився в п'ятницю о другій годині прекрасним вибухом радості, кольору та галасу.

Image caption Танці під час церемонії відкриття

Сотні африканських танцюристів у яскравих зелених, червоних і жовтих строях ішли полем стадіону Соккер Сіті в Йоганнесбургу.

Літаки-винищувачі показували мистецтво пілотажу над стадіоном і на деякій час навіть не було чутно десятків тисяч вувузел, якими користувалися майже всі присутні на святкуванні такої важливої події в Африці.

Стадіон розрахований на 90 тис. місць, який нагадує масивний Африканський казан "калебас", проривався в оплесках, оскільки виконавці побудували міні-калебас у центрі поля, запалили «вогонь» під ним та почали танцювати. Це дивовижне видовище. Ні з чим незрівнянне.

Дуже хотілося бути серед танцюристів, разом з ними відчувати як ритмічно в унісон б’ються серця людей усього світу. Навіть друзі зателефонували з Києва, бо вони відчували те ж саме та і сказали про своє бажання приєднатися до Танцю Світу!

Image caption Жук котив м'яч Джабулані

Гігантський жук котив м’яч Джабулані через усю арену, в той час як Лауреат Нобелівської Премії Миру Десмонд Туту пританцьовував на своєму місці.

Поки барабанщики вибивали постійний ритм, люди змінювали дошки, показуючи кольори 32 команд-учасниць і прапори 9 міст-господарів.

Image caption Від Африки у фінальній частині чемпіонату світу грають 6 країн.

А півтори тисячі виконавців виступали, як під джазову, так і під національну африканську музику. Африканський континент представляли такі країни, як ПАР, Нігерія, Гана, Камерун, Кот Д’Івуар та Алжир. Ще виступав Р. Кєлі з гімном «Sign of a Victory».

Але найголосніші оплески належали колишньому президенту країни Нельсону Манделі, чиє зображення з'явилося на екрані стадіону.

Image caption За титул чемпіона змагаються 32 команди

Він сказав, що "Великодушність людського духу може здолати всі напасті. Через співчуття і турботу, ми створімо ... надію." На жаль, Нельсон Мандела не був присутній на церемонії, у зв’язку з тим, що у четвер, напередодні свята, загинула його правнучка в автокатастрофі.

На початку церемонії не всі місця були заповнені, оскільки багато уболівальників затрималися у пробках по дорозі на стадіон, але приблизно 70 тис. людей були присутніми на церемонії.

Гасло церемонії відкриття Чемпіонату - “Unite Mzanzi Unite” («Об’єднуйтесь люди Південної Африки, об’єднуйтесь»).

Це шанс для Африки не тільки об’єднатися, а також і проявити себе, показати красу та багатство країни, щирість і гостинність людей. Передати мудрість – найкращій подарунок наступному поколінню.

Якщо країни Африки об’єднають свої зусилля, будуть допомагати та підтримувати одна одну, то Африканській континент має всі шанси розквітнути. Немає нічого неможливого!

Після урочистої церемонії відкриття Чемпіонату відбувся перший матч між збірними ПАР та Мексики. Гра була дуже цікавою та закінчилася з рахунком 1:1. Уболівальники та гравці команди ПАР були засмучені бо дуже сподівалися на перемогу.

Але навіть це не зіпсувало святкового настрою. І люди, так само пританцьовуючи, розходилися по домівках. Перший день свята закінчився. Початок непоганий.

Що буде далі – подивимося!

Першу частину щоденника читати тут