Андрій Курков: жоден політик не скаже, як повернути Крим

Андрій Курков
Image caption Письменник Андрій Курков у київському кафе, до якого він часто приходить

Цю книгу Андрія Куркова таємно провозили в анексований Росією Крим і вже переклали в Ірані. Вона, за оцінкою самого автора, відрізняється від усього написаного ним досі.

Курков описує свій новий роман "Сірі бджоли" як road movie про спробу втечі від війни, у процесі якої особистий простір однієї людини зменшується до шести вуликів. Андрій Курков розповів про те, хто надихнув його писати про Донбас та як повернути Крим у політичну дискусію.

Роман "Сірі бджоли" увійшов до довгого списку Книги року ВВС-2018.

ВВС Україна: Ви були на Донбасі двічі у 2015 році, в Криму - востаннє у 2014 році. Цього достатньо, щоб писати книгу про сучасні Крим та Донбас?

Андрій Курков: Мені було достатньо. Я не збирався писати про Донбас і війну, але спілкування з кримськими татарами і людьми Донбасу надихнуло мене. Я спочатку задумався про ментальність, потім вигадав собі цього Сергійовича.

Пізніше в мене була дуже цікава зустріч з людиною з Донбасу. Він із Донецька, живе десь тут, під Києвом. Уже під час війни цей бізнесмен заснував виробництво у сірій зоні і їздить туди раз на місяць. Привозить туди гроші - зарплату - і забирає там продукцію.

Він мені розповідав про свої подорожі, і це на мене так вплинуло сильно... Мабуть, звідси і виникло бажання написати - але не про військові дії, а про людей. Людей, які раптом з'ясували, що живуть на війні, але не беруть у ній участі.

ВВС Україна: Ви зустрічали головного героя своєї книги, Сергійовича, у реальному житті?

А. К: Ні, я його вигадав, але я приблизно знаю, як розмовляють, думають і реагують звичайні люди на Донбасі.

У мене пам'ять про цей регіон із 90-го чи 92-го року. Мене возив на Слов'янський керамкомбінат мій товариш, київський художник, кераміст Олександр Міловзоров.

У мене є колекція живопису, я це дуже люблю, але сам не вмію малювати. Вирішив навчитися хоча б чомусь. І на комбінаті, де виготовляли унітази, він мене вчив робити кераміку і фаянс.

Я робив піали, чашки, блюдця, тарілки і потім розписував їх - це був агітаційний фарфор у стилі 20-х років минулого сторіччя. Ми обпалювали їх в тунельних пічках довжиною 17-20 метрів і розставляли потім між сирими унітазами й бачками.

Тоді я вивчив всю технологію - і вивчив людей, які там працювали. Це зовсім інша ментальність, зовсім інші цінності.

ВВС Україна: Це було в 90-х, а сьогодні мешканці Донбасу змінилися?

А. К: Я не можу сказати про "сьогодні", але звичайні люди залишилися такі, як і тоді. Вони поза політикою, поза часом, поза відчуттям держави. У них є спрощена система координат. Є начальник чи колишній начальник, сусіди чи колишні сусіди. І є своя маленька територія, за межами якої ніхто ні в чому не хоче розбиратися і з'ясовувати, що відбувається.

У героїв книги, Сергійовича та його ворога дитинства Пашки, немає політичного розуміння ситуації. У них є побутове розуміння війни. Вони її відчувають через свій побут: немає електрики, немає магазинів, немає того, немає іншого... Аби щось купити, треба йти туди, де можуть стріляти. Вони не сприймають цього як трагедію країни, лише як власну трагедію, у якій хтось винен.

ВВС Україна: Люди з такою ментальністю живуть лише на Донбасі?

А. К: Їх можна, мабуть, знайти і на російському Донбасі. Ростовська область, Новочеркаськ, шахти… Це села, які знаходяться між величезними індустріальними об'єктами, де ієрархія створювалася масовими працедавцями: або шахтами, або заводами.

Я думаю, якби війна дійшла до Запоріжжя, там, мабуть, було би щось схоже. На Запоріжжі чи на Кіровоградщині… "Запоріжсіч" може об'єднувати людей, які живуть в селі за 25 кілометрів від заводу, і тих, хто живе в Запоріжжі. Грань між містом і селом стирається, але нова спільнота не виникає.

Такі населені пункти - це одночасно і дім, і дача, і будинок пенсіонерів… Це просто такий спосіб старіння. У нас тут в селі все зовсім інакше: є садиба, можуть кури бути свої, є відчуття свободи і відчуття простору.

А ці люди не залежать від землі, у них немає з нею зв'язку. У героя книги Сергійовича зв'язок із землею, скажімо так, майже естетичний, а не господарчий.

ВВС Україна: Чи це є причиною того, що на Донбасі сталася війна?

А. К: Значною мірою - так. Люди не відчували державу, а жили за місцевими законами. Законами, впровадженими місцевою владою, яка не представляла собою державу в політичному сенсі. Це були "господарі" цієї території, які контролювали, отримували гроші, вирішували, кого карати, кого не карати.

Image caption Книга "Сірі бджоли", яка увійшла до довгого списку Книга року ВВС, розповідає про село у сірій зоні, в якому залишилися жити лише двоє

ВВС Україна: Головний герой Сергійович дізнається про зникнення свого друга, татарина, і свавілля російського ФСБ, але продовжує називати Крим - "раєм". Як це може поєднуватися?

А. К: І що? Є кліше, є ілюзія - а є реальність. І все його перебування в Криму - це боротьба ілюзії, яка у нього в голові, з реальністю, з якою він стикається. До цього призводить прохання кримської татарки Айсилу (з'ясувати причини зникнення її чоловіка - ред.), ставлення до нього з боку ФСБ і поліції, осуд місцевих російськомовних, за те, що він "якшається" з татарами, а не з російськомовними…

ВВС Україна: Втрата такої ілюзії про Крим як про райське місце відображає ваш досвід?

А. К: Ні. Я востаннє був у Криму в січні 2014-го року з дружиною і дітьми. Хоча вже тоді там було повно російських прапорів.

Але мені не обов'язково переживати те, що й мої герої. У справах Криму мене консультували Ільмі Умеров, якого звільнили з в'язниці, Айдер Муждабаєв, Гульнара Бекірова та інші, і я їм довіряю.

Кримчани, які читали "Сірі бджоли", провезли російське видання у Крим "нелегально". Купили 10 примірників і сказали, що будуть роздавати - на їхню думку, ця книга обов'язкова до прочитання в Криму.

ВВС Україна: Під час подорожі Сергійович стикається з обома сторонами російсько-української війни, але так і не займає особистої позиції. Як ви до нього ставитеся?

А. К: Якщо я про нього пишу, якщо він головний герой, то я йому співчуваю, звичайно. Він не розуміє своєї вини, якщо вона є. Людина, яка не усвідомлює вини, не відповідає за свої вчинки. Тому що відповідати можна перед собою, коли знаєш, що зробив щось не так.

Він просто у своїй системі координат намагається розібратися, що добре і що ні.

І коли він розуміє, що російський волонтер сам і є снайпером, який, мабуть, убив того хлопця, який ішов з цукерками до села Світле, то хоче врятувати Петра (українського солдата - ред.). І показує Петру лежанку снайпера.

В результаті російський доброволець загинув, його зібрали по шматках, а Сергійович не відчуває вини. Тому що він навіть підсвідомо - на українському боці. Адже снайпер для нього - "чужий". Він не тільки не з його вулиці, не з його села, а взагалі з Сибіру і тут щось робить, зі зброєю.

ВВС Україна: Ви згадали про відповідальність. А писати про війну - більш відповідально, ніж на інші теми?

А. К: Звичайно. Цей роман повністю вибивається з мого стилю. У мене тут немає чорного гумору, іронії чи абсурду. Я втратив почуття гумору, починаючи з Майдану! І коли я писав "Сірі бджоли", у мене і думки не було робити це чорною комедією - тут немає для цього місця. Раніше я не міг писати без гумору, він все одно десь влізав. А сюди не вліз.

ВВС Україна: Для кого Ви писали цю книгу?

А. К: Для них, для людей, які можуть орієнтуватися тільки в спрощеній системі координат - тих, хто шукає причини, чому вони нещасні, чому з ними трапляється те, що їм не подобається. У грудні я знову їду на Донбас, тепер із цією книгою, саме фронтовими містами - от і подивлюся.

Але для всієї України "Сірі бджоли" теж підійдуть, аби показати ментальність цих людей. Щоб не очікувати, що вони змінять один прапор на інший і стануть завтра патріотами.

Це книжка про людяність і про спроби порозуміння. А також про те, що запускати в голову кліше, які ми дуже любимо, - це безглуздя, яке розірве Україну.

Копирайт изображения Aksinya Kurina
Image caption Андрій Курков у Слов'янську під час подорожі на форум "Донбас - Україна. Порядок денний" у липні 2015 року

ВВС Україна: Під час прочитання не могла позбутися асоціацій з "Інтернатом" Сергія Жадана. Це справедлива паралель?

А. К: Так, писали в газетах, що тема близька… Але це просто дві книжки про Донбас і про людей із сірої зони, з сірою ментальністю. Більше там нічого спільного нема. У Жадана є "екшн", є постійні монологи. У мене "екшна" набагато менше, натомість більше статики і пейзажної прози, менше героїв, менше блимає перед очима. Окрім того, у мене є Крим і звичайна Україна, але з людьми, які повернулися з війни.

ВВС Україна: Чи Ви відчуваєте, що ця мирна Україна забуває про Крим?

А. К: Здається, це перший роман, в якому Крим згадується! Крим анексований 4 роки тому. Жодної книжки я не бачив про те, що відбувалося після анексії Криму. Це означає, що письменники не відчувають, що про це треба писати, або що ніхто не хоче читати про Крим. Я не питав наших письменників, чому вони не пишуть про Крим.

ВВС Україна: А в політиці, на вашу думку, Криму приділяють достатньо уваги?

А. К: Він відсунутий на край, він не актуальний, актуальний лише Донбас. Я це пояснюю тим, що в Криму вже є російська влада і російська армія - офіційно. А Донбас все ж таки захоплений сепаратистами і формально не є територією Росії. Він є територією України, і навіть Росія це визнає, хоче, щоб Україна домовлялася з лідерами сепаратистів і щоб тут виникло Придністров'я номер два.

ВВС Україна: Можливо, про Крим згадають "до виборів"?

А. К: Тільки якщо тема Криму буде звучати в публічному дискурсі, в мас-медіа, тільки тоді він стане темою політичних дебатів.

Але я не думаю, що Крим буде в програмах партій на парламентських виборах чи в президентських програмах. Усі хочуть одночасно мир і повернення суверенітету. Але без плану, без концепції, як цього досягти. Крим - це найважча тема для дискусії, тому що відповідати на запитання, як повернути Крим, не стане конкретно ні Тимошенко, ніхто.

ВВС Україна: Є надія повернути Крим "культурним" шляхом, наприклад, завдяки літературі?

А. К: Таким способом можна повернути Крим до порядку денного. У мене перший зарубіжний переклад виходить за місяць в Ірані на фарсі. У грудні - Данія, потім Англія, Франція, Італія та інші. Це означає, що книжка буде годувати мозок, уяву і розуміння зарубіжних читачів.

Так я повертаю Крим в розряд актуальних політичних подій. А вже як на це будуть реагувати читачі - це їхня справа.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC!

Також на цю тему

Новини на цю ж тему