100-літній ювілей: бабця Катя - про свій секрет довголіття

Катерина Добрянська - одна з найстарших мешканок України, днями відсвяткувала 100 років.

Бабця Катя, як її називають рідні і близькі, народилася у селі Лелехівка на Львівщині 1914 року, напередодні Першої світової війни.

Коли їй було 2 місяці, батька забрали на війну, і повернувся він аж за 4 роки. Жінка розказує, що, коли він приїхав і намагався її обійняти, вона зі страху від нього тікала.

У родині було 6 дітей, вона була другою. Закінчила 5 класів школи. А коли одружилася, то за 10 років побудувала з чоловіком хату у селі із красномовною назвою - Майдан (зараз його вже не існує, на його місці – Яворівський військовий полігон).

У 1939 році, каже бабця Катя, прийшли "рускі" і вигнали їх з дому в інше село. За німців вони із чоловіком Миколою повернулися до своєї домівки, але знову не надовго: повернулася радянська влада і знову вигнали з дому в інше село.

А потім, згадує Катерина Добрянська, її чоловіка ще й підставили: хтось сказав, наче у нього є рушниця, і його арештували. Баба Катя пригадує, як пішки носила йому передачі до Львова у тюрму на Лонського - майже 30 кілометрів в один бік. Рік відсидів там і потім - ще 3 роки заслання за Урал, де будував школи на 50-градусному морозі.

Всього у столітньої жінки було троє дітей.

Image caption Катерина Добрянська розповідає, що лише 5 років працювала на офіційній роботі: прибирала у рибгоспі, а так усе життя була домогосподаркою.

На питання, в чому полягає секрет довголіття, відповідає: "У мене чоловік хороший був, добрий. Ми із Миколою ніколи не сварилися. Шкода, що молодий помер – мав лише 84 роки. І довше б жив, був би зі мною, якби не спіткнувся біля стільця – невдало упав і на другий день помер. Тож тепер я сама. Подруга приходила раніше – Танька, їй 91 рік. Але вже слаба стала, тепер лежить у ліжку".

Image caption Катерина Добрянська з чоловіком

На день народження баби Каті зібралася уся родина: 71-річна донька Ярослава, 5 внуків, 7 правнуків і 2 праправнуки.

"Дивуюся, як у баби Каті вистачає на усе здоров’я, - зізнається Оксана, дружина онука. – Тиск у неї ліпший, аніж у мене. За усе своє життя лише тричі у лікарні була. Апетит у неї хороший - їсть все, що зваримо - суп та молочні каші, любить апельсини і яблука. Ще кілька років тому помагала нам у господарстві, вареники ліпили разом. А зараз зазвичай співає та молиться. Як буде тепло – підемо надвір, а наразі вона лише у домі залишається".