Обшук СБУ в музеї "Тюрма на Лонцького"

У Львові працівники місцевого Національного музею-меморіалу пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" протестують проти дій Служби безпеки України. Упродовж кількох днів співробітники СБУ блокували вхід до робочих приміщень закладу.

Image caption Протест проти дій СБУ у Львові. Фото УНІАН

Пресслужба Центру досліджень визвольного руху повідомляє, що з музею "вилучено 2 ноутбуки, 1 жорсткий диск, паперові копії історичних документів із кабінетів науковців. Вилучено відео-свідчення дисидентів, записані дослідниками протягом 2009-2010 років."

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Це сталося після того, як спецслужби затримали директора музею Руслана Забілого - історика, який займається вивченням українського визвольного руху. Як розповідає наша кореспондентка у Львові Ярина Капітан, тут не вірять у заяви СБУ про те, що її дії спрямовані лише на захист державної таємниці.

Про часи радянської пропаганди, доступ до архівів, а також – про інцидент із затриманням керівника Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого Українська Служба Бі-Бі-Сі розмовляла з Валерієм Солдатенком, доктором історичних наук, директором Інституту національної пам’яті, спочатку попросивши його прокоментувати цю справу.

Image caption СБУ затримало власного працівника - Директора музею Руслана Забілого

В. Солдатенко: Я не міг би цю справу прокоментувати тому, що цей музей не знаходиться ще у віданні інституту, хоча було у минулому році відповідне рішення про те, щоб він перейшов. Але потім, на початку цього року було призупинено це рішення, і ніяк ця права не просувалася. Треба було створити комісію для того, щоб вона вирішила, як переходити, на яких засадах і т.д. Тому ми поки що ніякого відношення до цього не мали.

Бі-Бі-Сі: Я не випадково запитав вас про справу Руслана Забілого, бо Інститут національної пам’яті також, за специфікою своєї діяльності, має справу із історичними архівними документами, чимало з яких і досі залишаються мабуть засекреченими. Чи не турбує вас, що такі суперечки довкола того, які документи насправді є розсекреченими, які є засекреченими? Ця ж ситуація може повторитися в тому числі й з вашим інститутом?

В. Солдатенко: Ну, абстрактно, теоретично, звичайно, може. Якщо нам знадобляться якісь документи для поглиблення вивчення якогось питання, а нам будуть говорити, що ці документи ще знаходяться на режимі секретного зберігання, то дійсно ми не зможемо добитися до правди, якщо такі обмеження будуть. Поки що я не знаю, щоб такі обмеження були.

Бі-Бі-Сі: Для вас як для історика наскільки важливо визначити дійсно якійсь перелік документів, який обов’язково треба розсекретити, незалежно від терміну давності? Хоча зараз йдеться про документи 30-х, 40-х, 50-х років минулого століття, і з здавалося би, для розуміння і формування національної пам’яті ці документи дуже важливі. Може, їх просто треба скопом розсекретити?

В. Солдатенко: Може, і так, може, ви і праві. І ми начебто йшли до цього, починаючи з часу перебудови. Тоді багато що було розсекречено. Потім, в перші роки нашої незалежності і встановлення нових порядків у Російській Федерації – там багато було зроблено для того, щоб розсекретити все це. Але зараз, наскільки я спілкуюсь з своїми колегами із Росії, там теж трошки почали притримувати документи, не дають їх для вільного доступу. А я добре знаю, що в центральних архівах московських сховищ є і наші документи, які торкаються України. І навряд чи, якщо там будуть якісь такі підходи, які ускладнюють нам доступ до них, можна буде добитися легко до цих документів.

Бі-Бі-Сі: Нещодавно я спілкувався з колишнім вже керівником Служби безпеки України Валентином Наливайченком, і він розповідав, з якими складнощами вдавалося дістати з Росії, з центральних архівів, документи особливо щодо періоду 30-40-х років минулого століття, пов’язаних з дуже складними і трагічними сторінками історії України. Зокрема, з проблемою Голодомору. Для вас як для історика наскільки важливо для розуміння і усвідомлення і формування національної пам’яті, щоби доступ був до усіх документів?

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

В. Солдатенко: Ви ставите переді мною питання і знаєте на нього відповідь, що це дійсно надзвичайно важливо. Я тільки от не знаю, що пан Наливайченко звідти вибив, що він знайшов, як він каже. От я таких документів обнародуваних поки що не знаю. Що вони там розсекретили, що вони дали у вільний доступ. А що така проблема взагалі існує, я просто знаю від колег, скажімо, російських, з перших рук. Це торкається і кремлівського архіву, військового архіву чи архіву Другої світової війни чи Великої Вітчизняної війни у Подольську, що там більш жорсткішим роблять режим доступу, ніж це було, скажімо, 10 років тому чи на початку 90-х років.

Бі-Бі-Сі: Затримання директора музею-меморіалу жертв окупаційних режимів дало підстави багатьом опонентам теперішньої влади говорити про те, як переслідуються історики, які займались пошуками правди чи розсекреченнями документів, що стосуються національно-визвольних рухів, що стосуються знову ж таки Голодомору та інших трагічних сторінок історії України. І звинувачують теперішню владу у тому, що вона намагається знову переглянути історію, якось підверстати історію під свої сьогоднішні політичні інтереси, ви відчуваєте такі процеси?

В. Солдатенко: Я поки що такого не відчуваю тому, що і в цьому інституті люди займаються історією національно-визвольних рухів. Я знаю таких людей і в Інституті політичних і національних досліджень, і в Інституті історії України НАН України. Я не знаю жодного історика, який би переслідувався або який би, скажімо, чи в оці останні кілька днів, чи раніше зазнав якихось утисків чи ще якихось обмежень. Нічого подібного я не знаю. У даному випадку якраз слово «історик» досить таке зручне для цього, щоб той, хто знаходиться на певній державній службі, і якщо в них там щось трапилося, в їхніх стосунках, то прикрити це тим, що це переслідують істориків. Може, так, а може, я не правий, бо інформації просто нема.

Новини на цю ж тему