Ювілей Сергія Бондарчука на Херсонщині

Відомому кінорежисерові Сергію Бондарчуку 25 вересня виповнилося б 90 років. Упродовж тижня на Херсонщині, де в селі Білозерка він народився, відзначатимуть ювілей відомого земляка.

Image caption Музейна експозиція нараховує десятки фотографій з сімейного архіву

У кінотеатрах відбудеться ретроспектива його фільмів, очікують, що на урочистості приїдуть рідні Сергія Бондарчука та його колеги-кінематографісти.

Image caption За роль у фільмі "Тарас Шевченко" Бондарчук отримав звання Народного артиста СРСР

Перше визнання режисерові принесла його акторська робота - роль Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1952 року, за яку він отримав високе на той час звання Народного артиста СРСР.

Але світову славу Сергій Бондарчук здобув як режисер.

Найвідоміший його фільм – кіноепопея за романом Л. Толстого "Війна і мир", за яку він 1968 року отримав Оскара. У фільмі Бондарчук також зіграв роль Безухова і написав сценарій.

Чи пам’ятають Сергія Бондарчука у селі Білозерка на Херсонщині, де народився режисер?

Учитель історії Білозерської школи Володимир Сахно переповідає розповіді старожила діда Редька: “Він ніколи нікого не стіснявся, у нього була комунікабельність велика до людей, посміхався завжди... І вже тоді говорили, що він буде якийсь артист.”

“Він худенький такий був, ну не худенький, такий нормальний, він був кучерявий, волос носив отак назад”, - саме таким пам’ятає свого земляка баба Оля.

Image caption Пам'ятний знак у селі Білозерка

Вона жила по сусідству, через дорогу. На вулицю Михайлевського ходила майже щодня до подруги Люби.

“Маму його я хорошо знала... Я мала була... Мама там картошку жарить, а я прийшла, сіла на поріг... А він прибіжить... ну він пацан був... із сковородки хвать-хвать, яка зажарена картошка, і побіг. А там що б я з ним балакала, у мене розговорів з ним не було ніяких”, - згадує Ольга Федорівна.

Вона розповідає, що мати Сергія була звичайною жінкою, завжди поралась по господарству, начебто, ніде не працювала. Говорить: і батько був. Але вона його не пам’ятає:

“Батька він ніколи не бачив, це так говорили, що батько все на тачанці, по полям. Тоді такі важкі часи були... А мама з ним була, дома”.

Вікторія Руженова з редакції районної газети “Придніпровська зірка” розповідає про село:

“Та частина Білозерки - найдальніша вулиця, вона від озера сама перша, там старожилів..., в кожній хаті до дев’ятого коліна всі жили. Можливо, якісь спогади. Те, що розповідали, бігали на кургани Білозерські, бо казали старі люди, що там край світу... шукати той край світу. Можливо, якось воно запало в душу такій творчій людині, і воно реалізувалось потім”.

І таки реалізувалось у фільмі “Степ”.

Після картини “Війна і мир” та успіху фільму “Вони воювали за Батьківщину” режисера називали “майстром батальних сцен”.

Image caption Біле озеро

Втім, він мріяв створити глибоко епічну, ліричну картину. Й у 1977 році Сергій Бондарчук береться за екранізацію оповідання Антона Чехова “Степ”.

За свідченнями дружини, Сергій Бондарчук був закоханий у це оповідання.

Ідею зняти кіно за цим твором режисер виношував з 60-го року і не припиняв працювати над сценарієм. Цей фільм про подорож 9-ти річного Єгорушки.

Хлопець залишає батьківський дім і вирушає невідомо куди для вступу в гімназію.

Для роботи над образом Єгорушки режисер використав спогади та відчуття власного дитинства.

Image caption Садиба на місці, де колись стояла хата Бондарчуків

Директор Білозерського музею Віра Сахно каже, що друга дружина Сергія Бондарчука Ірина Скобцева передала до місцевого музею багато матеріалів.

“Ніби підтвердженням, що він, дійсно, тужив за Батьківщиною, є її слова, її лист, який вона передала до нашого музею”.

У листі згадується, що попри всесвітню славу він “часто звертався до дитинства, згадував хату, в якій жив, Біле озеро, степ”.

Директор музею Віра Сахно каже, що хати Сергія Бондарчука більше немає, на її місці - інша садиба, "ось на цьому місці, де пам’ятний знак будинок був. Є такі відомості, що цієї садиби не стало наприкінці 50-их років".

Тривалий час про Сергія Бондарчука у селі не говорили. Про родину Бондарчуків знали тільки з екранів телевізорів.

“Для мене це... гордість якась, що у нас народилась така людина. А там йому пам’ятник стоїть біля сільгосптехніки”, - каже один з мешканців села.

Білозерчани неодноразово писали листи своєму землякові. Втім, відповіді так і не отримали.

І лише з часом до місцевого музею потрапила фотокартка, де власною рукою актора написано російською: "Дорогим односельчанам, с Любовью Сергей Бондарчук".

Тепер музейна експозиція нараховує десятки фотографій із сімейного архіву, журнали та книжки.

Її відвідують місцеві жителі, бували тут і режисери, актори, і доньки Сергія Бондарчука.

До 90-річчя Сергія Бондарчука місцевому будинку культури вирішили присвоїти його ім’я.