У пошуках "Української Америки"

Флагман британського флоту Arc Royal
Image caption Флагман британського флоту Arc Royal - на списання

Про такі складні речі, як Національна стратегія безпеки чи оборонний і безпековий перегляд, можна прочитати масу публікацій із сотнями цифр. А можна глянути на карикатуру і все зрозуміти. Новину про те, що 80 британських палубних літаків Harrier, відомих своїм вертикальним злетом, будуть списані з авіаносців миттєво, мій улюблений карикатурист провідної британської газети змалював так: одягнений у військову форму чільний офіцер читає в кріслі ранкову газету з заголовком про списання "Харієрів" і…підскакує десь на метр. Звісно, вертикально!

Сказати, що британські збройні сили були заскочені оголошеннями уряду про скорочення, навряд чи можна. Хоча на виступі прем'єра Девіда Камерона перед Постійними Об'єднаними Штабами в Норвуді поблизу Лондона лунали гострі репліки, однак все ж було зрозуміло, що Британія не має наміру відмовлятися від амбіцій бути глобальним гравцем і надалі хоче мати четверту у світі (після США, Росії та Китаю) за потужністю військову міць.

Тобто військо - разом з цілою країною - теж має затягнути паски на тлі скорочення бюджетних видатків коаліційним урядом консерваторів і ліберальних демократів. Але тягар скорочення для збройних сил - 8%, при тому що інші бюджетні установи мають скоротити видатки на 15-20-25%.

Перегляд стратегії британської оборони та безпеки важливий світові не конкретним цифрами - хоча й вони мають велике значення. Цікаві тенденції і бачення (хтось любить слово «візії»!), на які наштовхує цей перегляд, відомий як «ревю». І тут є кілька цікавих моментів.

По-перше, на 40% будуть скорочені танки "Челенджер-2", і на 35% - важка артилерія. Тобто - прощавайте, традиційні війни 20-го століття! Натомість, багато пишуть про нові виклики - зокрема кібернетичну безпеку або ж боротьбу з тероризмом.

По-друге, скорочення військового персоналу означатиме, що в найближче десятиліття максимально за кордоном може бути дислоковано 30 тисяч британських вояків - а це лише дві третини від кількості британського контингенту, який брав участь у вторгненні до Іраку. І хоча 10-тисячний контингент в Афганістані скорочуватися через брак фінансів не буде, однак нових "іраків" та "афганістанів" найближчим десятиліттям навряд чи варто очікувати.

Тобто, мабуть, і британська дипломатія гарно попрацювала над тим, що тепер можна, принаймні на рівні перегляду стратегії, гарантувати недопущення (навіть потенційних) воєн серйозних масштабів. Та й Барак Обама, мабуть, недарма Нобелівську премію миру отримав (як дехто каже, авансом) - вже самою своєю стриманістю позиціонуючись як "анти-Буш".

Третій цікавий аспект - до 2020 року буде виведено 20 тисяч британських вояків з території Німеччини. Тобто значення "старого континенту" - Європи - у військовому плані падає. Може, й справді розширення Європейського союзу та НАТО прибирають у Європи славу континенту міжусобиць і головного театру двох світових воєн.

По-четверте, Британія буде робити більший акцент на так званій "м'якій силі" -- себто на недопущенні військового конфлікту дипломатичними шляхами; на гарному іміджі, привабливих речах "made in Britain". І справді, що краще - один "Харієр" чи ще один мільйон проданих в Африці чи Штатах компактів британця Елтона Джона? Один "Торнадо" чи додатковий мільйон "Гаррі Поттерів" британки Джоан Роулінг, виданих у Латинській Америці? Один винищувач "Тайфун" чи ще один мільйон азійців, які дивляться кожного вікенду "Манчестер Юнайтед" чи "Ліверпуль" по телевізору?

Ну, й нарешті ще один момент. Якщо країна не має ворогів, але має глобальні амбіції - які, можливо, дещо перевищують фізичний потенціал збройних сил, - тоді важливо мати… Америку. Одним з аргументів, чому треба - незважаючи на фінансову скруту - мати сучасну потужну армію 21-го століття - був такий: щоб тебе серйозно сприймали США!

Тобто країни старої континентальної Європи, які були в НАТО, та ті, які стали членами НАТО нещодавно, переважно сприймають членство в альянсі як американську безпекову парасольку, тобто певною мірою розслабляючись у військовому плані. І видатки на оборону падають, і переоснащення війська ведеться повільно. Британія ж, навпаки, робить усе, щоб її Вашингтон таки сприймав серйозно у військовому плані.

Але, маючи такого союзника, як Америка, Британія може спокійно зайнятися переоснащенням, взяти "безпековий тайм-аут", враховуючи нові сутужні фінансові реалії і виклики нового століття. Тобто маючи Америку, Британія може миттєво списати свій флагман -- авіаносець HMS Ark Royal і, можливо, ще один. Тобто може так статися, що три роки, а то і довше, Британія буде взагалі без авіаносця! Окрім того, нова палубна авіація з'явиться, вочевидь, лише десь до 2020-го року.

Все це можливо лише тоді, коли є гарант, який підстрахує, не дасть нікому тебе образити. І такою країною для Британії є Америка. Ну, і НАТО, звичайно. Але насамперед все ж таки Америка.

І тут подумалось - а чи має Америку Україна? "Українська Америка", як видається, мала би бути геополітичною надпотугою, повинна була б мати важелі впливу на країни, з якими в України можуть виникнути проблеми. "Українська Америка" мала би на 100% бути відданою незалежності України та її територіальній цілісності, повинна була би мати інтерес в тому, щоб Україна і всередині була нормальною країною. Тут, мабуть, можна вгадати з одного разу - "українською Америкою" може бути лише… Америка!