Як Грузії живеться без корупції

Серед 187 країн, які представлені цього року на Всесвітньому туристичному ярмарку в Лондоні, чимало пострадянських, у тому числі Грузія і Україна. Що спільного в обох країн і що відмінного, коли мова про зусилля привабити зіпсованого вибором західного туриста?

Продовження вражень про Грузію: перша частина тут.

Корупції у Грузії нема. А куди ж вона поділася?

Image caption Грузини і самі не можуть повірити: корупції менше

Чи справді нема - перевірити у нас не було жодної можливості, бо розслідування ми, звісно, не проводили, але принаймні всі, з ким ми встигли поспілкуватися в Грузії, підтверджували те, про що не так давно писав і британський часопис The Economist: а саме, що той "багатоголовий змій", який відлякує і інвесторів, і туристів у багатьох посткомуністичних країнах, у Грузії мало не втратив останню голову.

"Кілька років тому нас би зупинили на цій трасі вже 10 разів, і без хабаря дорожній інспекціі далі б ми не поїхали," - казав наш водій.

За цілий тиждень ми жодного міліціонера на дорогах так і не побачили, хоча вони спостерігали за рухом з дистанції, через тоновані вікна нових модерних на вигляд пунктів автоінспекції.

Зураб каже, що зміни відчутні всюди - від митниці до місцевої ради. Нещодавно, скажімо, він зареєстрував нове завезене з-за кордону авто - і розповідав, що не платив нічого, крім невеличкої суми, яка вимагається офіційно. Здається, це і далі не припиняє його дивувати.

Що з тією корупцією дійсно сталося, і чи "сталося" назавжди, важко сказати, але було очевидно, що багато людей принаймні ВІРЯТЬ у те, що антикорупційні реформи уряду Міхаїла Саакашвілі дали себе взнаки, і що це змінило їх настрій, а значить, і атмосферу, в якій тут приймають гостей.

І нарешті: той самий unique selling point

Image caption Ось воно - гостинність по-грузинському! На кухні в Лалі

Судячи з реакції більшості учасників нашої грузинської експедиції, ми знайшли його не коли милувалися древніми церквами чи ж досліджували печерне місто шостого століття, яке досвідчені мандрівники з нашої групи порівнювали з Петрою в Йорданії, і не коли дегустували сапераві у винарні в Цинандалі, і не коли дивилися у дзеркала у вагоні сталінського потягу в музеї в Горі - ті самі дзеркала, які допомагали "батькові народів" стежити за виразом облич його "товаришів" на партійних зборах...

Ми знайшли те "унікальне" у будинку Лалі, мешканки Телаві, де ми повечеряли і зупинились на ніч.

Наша господиня напекла нам хліба до вечері у кам'яній печі у власному саду, там же її чоловік смажив шашлики, а три сусідки допомагали готувати хачапурі і ще з десяток інших національних страв; і ми споживали все це під співи ансамблю з чотирьох чоловіків, які лунали однак як потужний хор, і під їхні ж перетворені на мистецтво тости.

Для мене було приємним сюрпризом, що легендарна (в колишньому Радянському Союзі) грузинська гостинність і далі живе і процвітає.

Для британців же та гостинність, що і далі залишається способом життя, була справжнім відкриттям.

"Таке ніколи не забудеш", - казав виконавчий редактор групи британських спеціалізованих видань Travel Weekly Ієн Тейлор. Взагалі, на думку багатьох учасників нашої групи, головна принада Грузії - це що тут і далі можна доторкнутися до її живої історії і традицій.

Розбудова "нової країни" - принаймні поки що - не зруйнувала стару: багатоповерхові хмарочоси не затуляють небо в Тбілісі, як у багатьох інших посткомуністичних столицях, і не нависають над оспіваними Пушкіним старовинними "тифліськими банями".

Image caption Таке побачиш не часто: овець переганяють на літні пасовища

І взагалі Грузію і далі можна побачити такою, як у класичних стрічках Тенгіза Абуладзе чи Отара Іоселіані: то вершник на коні без сідла галопує по горах (наш фотограф Рама Найт просить зупинити авто - бо такий кадр побачиш хіба що в ковбойських фільмах), то величезна отара овець перетнула дорогу, подолавши, як ми дізналися, кілька сотень кілометрів на шляху з літніх пасовиськ у Батуріані...

На думку британських експертів туризму, поки ця стара Грузія існує і зберігає свою екзотичність для західного мандрівника, а "нова" Грузія розбудовується далі і подорожувати нею стає комфортніше, вона зберігає надію на те, щоб зробити прорив і затвердитися на міжнародній мапі туризму.

Як я з'ясувала пізніше, великою мірою це стосується і Криму, проте в обох випадках для того, щоб надії справдилися, необхідно приділяти увагу часто дуже прозаїчним реаліям.

(Далі буде)