Вибори - точка біфуркації української політики

У суспільстві гаряче обговорюються результати місцевих виборів та їхні наслідки для подальшого розвитку української політики. Це свідчить про те, що громадськість сприймає їх не як рядові вибори місцевого самоврядування, а як подію загальнонаціонального масштабу, яка має привести до радикальних змін в країні.

Зрештою, так воно й є!

Немає сенсу в цій статті вдаватися до детального аналізу перебігу самих цих виборів, дотримання законності, процедур і т.д. Такий аналіз робиться доволі добре на сторінках багатьох видань.

Симптоматично, що з'являються матеріали, які оцінюють наслідки цих виборів з точки зору наступних парламентських і президентських виборів.

Погляньмо на місцеві вибори, що відбулися, з перспективою на 2015 р.

Вибори-2010 (В-2010) були масштабним соціологічним опитуванням на тему, чи існує в Україні політична сила, яка може претендувати на роль лідера суспільної думки загальнонаціонального масштабу?

Відповідь українського виборця - такої політичної сили в Україні немає.

В-2010 показали, що наявність адмінресурсу в правлячої партії не компенсує відсутність ідеології і слабкість партійних кадрів.

В-2010 виявили, що опозиційність партій - надзвичайно умовна річ і має мало спільного з наявністю власної позиції (яскравий приклад - партія С.Тігіпка).

Виборчі кампанії практично всіх політичних сил були невиразними не через брак коштів, а через брак ідей.

Так звана перемога Партії Регіонів - це не результат її сили, а наслідок слабкості її опонентів.

Прийшов час нових ідеологій, нових лідерів і нових форм політичної діяльності.

Днями у спілкуванні з одним українським підприємцем ми заговорили про політику (куди ж без неї в нашому житті?), і він запитав мене щодо можливого терміну наступних парламентських виборів.

Подумавши, я відповів, що на місці Януковича я провів би їх у березні 2011 року. Мій співрозмовник скептично поставився до моєї "рекомендації" президенту: "І що, отримав би собі в парламент Яценюка, Тягнибока та Юлю?!". Я відповів: "Так, ну і що? Чим це шкодить йому?"

Аргументи за проведення виборів до парламенту скоріше доволі прості, як на мій погляд:

1. Місцеві вибори показали методи і засоби політичної боротьби Партії регіонів у всій красі. Тепер ні в кого немає ілюзій щодо мети ПР - монополізувати владу в країні за будь-яку ціну. Таким чином, місцеві вибори стали для ПР їхньою точкою біфуркації, де вони вибрали шлях "партії влади", який в українських умовах призводить до занепаду, деградації і забуття. Це розуміють як в Україні, так і за її межами. Це має зрозуміти (якщо ще не зрозумів) Янукович і почати дистанціюватися від такого "бренду" як ПР.

2. Дата виборів - це предмет боротьби різних груп впливу в ПР. Чим далі відсуватиметься дата виборів, тим менші шанси в груп Ахметова-Колесникова і Клюєва. Представники цих груп прекрасно розуміють, що в 2012 році досягнути високих результатів буде набагато важче, ніж навесні 2011 року. Чому? Та тому, що відсутність системних реформ у 2010 році (принаймні їх старту) говорить про відсутність цілісної програми цих реформ та плану їх реалізації.

Чутки про якісь надсекретні економічні програми реформ, які розробляються в Адміністрації Президента України (чому не в Кабміні чи не в ВРУ? Вони за що гроші отримують?), "яйцеголовий спецназ" із сорбонн і оксфордів, який впроваджуватиме ці секретні проекти в життя викликають ефект "дежа-вю". Десь уже це було! Це вже нам обіцяли. Так само нам розповідали про чудодійний план виходу з кризи представники тоді опозиційної сили, які казали ще, що єдине, чого їм не вистачає для порятунку країни, це - влади. Тепер влада є, а плану і порятунку немає. Мабуть, цей план переховувався від злого ока тодішньої влади в поганих умовах і зіпсувався.

Поки що всі реформаторські потуги українського уряду виглядають так: - залучення іноземних кредитів; - виконання умов кредиторів; - приватизація залишків найбільш привабливих об'єктів державної власності; - політичні поступки Росії за знижки на газ.

Країна, яка потенційно спроможна залучати й ефективно освоювати сотні мільярдів інвестицій - від внутрішніх (зокрема, громадян України) і зовнішніх інвесторів з Японії, Китаю, арабських країн, США чи ЄС - випрошує чергові порції дрібних позик МВФ для латання бюджетних дірок!

Замість того, щоб зробити ставку на українського господаря, пишуться податкові кодекси, покликані знищити його остаточно.

Замість того, щоб зробити національним проектом програму енергозбереження, ефект від якої отримується зразу ж, започатковуються "національні проекти", віддача від яких буде в далекому майбутньому.

"Національні проекти" - це тема окремої статті, та з огляду на те, що вони означують пріоритети діючої влади і показують глибину її стратегічного мислення (що, зрештою, матиме вплив на подальші політичні події), варто поставити питання: чи може називатися "національним" проект будівництва кількадесяткілометрової залізничної гілки місцевого (навіть не регіонального) значення, яка, по суті, має з'єднати центр міста з його майбутнім передмістям, у країні, де будівництво кількох тисячокілометрових транспортних "коридорів" може залучити в економіку десятки мільярдів прямих інвестицій у будівництво і не меншу суму в розвиток інфраструктури навколо них та створити сотні тисяч нових робочих місць і вивести з кризи кілька галузей української економіки?

Висновок: економічного прориву не буде. Буде латання дірок, "розпил" бюджету і приватизація для "своїх" (список "своїх" буде постійно уточнюватися і змінюватися).

Як наслідок: погіршення життя переважної більшості українських громадян, що суттєво впливатиме на погіршення результатів "партії влади" на парламентських виборах в 2012 році.

3. Сподівання на "Євро-2012" як на локомотив, який витягне українську економіку на якісно новий рівень, не справдилися. Значна кількість об'єктів будується за державний кошт, а готелі завбачливо звільнені від податків. Будемо сподіватися, що іноземці куплять багато українських сувенірів? Бо ж половина стадіонів - приватні…

Можна, звісно, сподіватися, що багаті поділяться з бідними добровільно, але вірогідність цього дуже мала, якщо взагалі є.

4. Нинішній та наступний парламенти слабо впливатимуть на політичні процеси в країні через те, що основний ресурс влади сконцентрований в Адміністрації Президента, а опозиція (справжня та декларована) роздріблена і має слабку підтримку зі сторони української громади, але в 2012 році можуть з'явитися нові гравці, які змусять владу й опозицію прийняті інші правила гри.

5. Захід невдоволений, а Сходу байдужа доля Президента України та його партії, їм би зі своїми проблемами розібратися.

Тому нині діючому Президенту для реабілітації в очах Заходу потрібно щось зробити. І що може бути краще, ніж наявність в парламенті цілої плеяди опозиційних партій, лідери яких уже бачать себе в ролі майбутнього українського президента? Вони демократично критикуватимуть дії влади, але ніколи не домовляться про співпрацю, бо вони вже розглядають наступні парламентські вибори як проміжний етап президентської виборчої кампанії. Віктор Федорович отримає парламент, який постійно заважатиме президенту-реформатору (це вже теж десь було).

А от якщо вибори відбудуться в 2012 році, то "новий гравець", який обов'язково з'явиться, суттєво відкоригує плани сьогоднішніх політичних гравців і суттєво змінить політичну палітру України.

Щоправда, цей гравець з'явиться на той час незалежно від дати виборів і його не зможуть ігнорувати - навпаки, той, хто налагодить з ним партнерські стосунки, виграє в 2015 році (а може в 2013-ому?).

Отож Януковичу краще відправити ПР на вибори в березні 2011 року і отримати відносно контрольований і маловпливовий парламент, ніж чекати 2012-го року з невідомим результатом, який може призвести до втрати влади достроково під тиском внутрішніх і зовнішніх факторів.

Разом з тим, у Януковича є гарний шанс залишити позитивний слід в українській історії, принаймні на тлі його попередників. Для цього йому потрібно усвідомити, що вибори в 2015-му році він не виграє, і вирішити не брати в них участі, а відтак зосередитися на пошуку середовища, яке б могло генерувати дійсно стратегічний, цивілізаційний український проект, допомогти чи, принаймні, не заважати йому в протистоянні з олігархічними угрупуваннями і передати владу тому лідеру, якого підтримає це середовище (і за якого, звісно, проголосує український виборець).

Йдучи на такий крок, Янукович має усвідомлювати, що цим лідером буде справжній український державний діяч, а не "український Обама" чи "український Путін".

І якщо Янукович так учинить, то українці з розумінням сприймуть його бажання зустріти старість в гарному будинку в Межигір'ї. І вибір цей йому прийдеться робити сьогодні. Точка біфуркації для нього пройдена, сценарії майбутнього визначені, а деталі…. Вони залежатимуть від його наступних кроків.

Отож, аналізуючи хід і результати нещодавньої виборчої кампанії, можна з упевненістю зробити висновок, що слідом за епохою виборів "харизматиків" у 2007-ому році відходить епоха "адмінресурсу". На зміну їм приходить епоха світоглядів.

Власне, це й свідчить про те, що український народ стає повноцінною нацією, здатною реалізувати власний цивілізаційний проект не як виклик для Сходу чи Заходу, а як виклик для самої себе і як власну місію.

З новою епохою вас, пані та панове!