Cільські інваліди сушать овочі і фрукти

Грант посольства Канади допомагає неповносправним Вінничини та їхнім батькам долати поширений в Україні стереотип щодо безпорадності та безініціативності інвалідів.

Image caption Реалізувати продукти своєї праці неповносправні не можуть через бюрократичні перепони

На власній кухні Світлана Іваненко робить яблучні чіпси. Поруч із нею її 18-річна донька Ксюша. Дівчина не розмовляє. Її тіло розбите паралічем.

"Вона постійно біля мене, що би я не робила, дивиться, як це мама яблука чистить, крише та сушить. Доня стала більш відповідальна. Ми ж повинні працювати, тому вона не вимагає до себе багато уваги, стійко сидить", - розповідає пані Іваненко.

Ідея сушити фрукти та овочі спала їй на думку в Карпатах, коли вона побачила, скільки у сезон там пропадає ягід і грибів.

Світлана Іваненко назвала свою ідею "Кенгуру" і вирішила поділитися нею з такими ж, як вона.

Ініціативні мами вінницьких дітей-інвалідів отримали грант канадського посольства і купили сім сушарок. Роздали їх інвалідам у найвіддаленіших селах Вінничини.

Подолання стереотипів

Активістки написали посібник, уякому для дитини у малюнках показано процес підготовки і сушіння фруктів.

Для їхніх матерів - рецепти і бізнес-план.

"Ми бачили досвід за кордоном, що такі люди працюють і досить успішно працюють, а наші роботодавці просто не готові, щоб створити такі робочі місця. Ще багато проблем треба вирішити, щоб сформувати позитивну громадську думку про людей з інвалідністю", - розповідає Наталя Головко з Вінницького обласного Центру реабілітації інвалідів "Обрій".

Заробити грошей на засушених продуктах поки не вдається. Вінницькі інваліди не мають права їх продавати. Окрім того, на кожен вид товару потрібно отримати сертифікат вартістю до 5 тисяч гривень.

Вони, втім, об'єднуються і за підтримки центрів зайнятості намагаються шукати людей, які могли б допомогти їм у реалізації результатів своєї праці.

Зараз їм важливо подолати стереотипи. Це, на переконання неповносправних людей на Вінничині, більша проблема для них та їхніх опікунів, аніж сама інвалідність.