Гаряча сіль із найспекотнішої точки на планеті

Image caption Алі збирає сіль на озері Ассал, Джибуті

Озеро Ассал у Джибуті, що в східній Африці, є найнижчою на цілому континенті точкою.

На позначці 150 метрів нижче рівня моря озеро Ассал є також найспекотнішим місцем на Землі. Повітря тут прогрівається до 55 градусів за Цельсієм.

Аби тут вижити, потрібно мати багато води. Але вода в Ассалі не прісна, а солена.

Я стою на березі озера Ассал. Неймовірна спека. Але я не міг би і хвилини тут встояти у цей час, опівдні, аби в Джибуті не була б зараз зима.

Влітку вода в озері прогрівається до 35 градусів. Нещадний гарячий вітер, спекотне сонце практично випікають це вулканічне озеро. На його поверхні утворюється шар солі.

Алі Хамід добуває з ассальської води сіль. Так робили ще його предки - за допомоги великої чорної каменюки, що заміняє якесь спеціальне знаряддя.

"Колись знарядь не було, і люди відбивали сіль і подрібнювали її на кристали камінням. Так робили тутешні кочівники, які обмінювали сіль на харчі, щоб прогодувати свої сім'ї", - розповідає Алі Хамід.

Image caption Будень у примісті Джибуті

Сіль відбиває від себе сонячне проміння і виблискує як крига.

"Щойно сонце сходить, перші промені б'ються об сіль, і вона починає блищати. Людину просто сліпить. Це дуже важка робота", скаржиться Алі.

За такої спеки і так близько до води хочеться пірнути, або просто напитися! Однак хоча довкола нас б'ється вода, пити її не можна, і плавати в ній не можна. Тіло вкривається сіллю і починає свербіти.

Довкола озера височать високі темні гори. У цій найнижчій на Африканському континенті точці не лише екстремально жарко, у ній екстремально важко вижити.

Питна вода на вагу золота

"Вода звідси далеко - за 51 кілометр. Держава довозить її раз на тиждень. А коли цистерна запізнюється, восьмий день пережити практично неможливо", - розповідає Алі і запрошує нас у свою перекошену хату, збиту з дощок, залатаних скріпленим дротами іржавим залізом.

Подружжя з вісьмома дітьми має три діжки води. Останній раз воду розвозили день тому. Одна з трьох діжок уже порожня.

"Як бачите, на довго не вистачає. В перший день ми перемо. На це йде багато води. А в наступні чотири дні ми цю воду тримаємо лише для пиття".

Image caption Караван Мохамеда Ахмеда прямує до Ефіопії

Алі потерпає не лише від браку води, а й від браку харчів. Попит на сіль упав, а з ним і ціна на єдиний товар довкола озера Ассал.

Поміж місцевого населення є мало охочих торгувати сіллю, як це робили їх предки-кочівники.

Мохамед Ахмед під спекотним сонцем возить сіль в Ефіопію. В один бік він дістається 15 діб. Я постояв на сонці лише кілька хвилин і не уявляю, як Мохамед може так довго і доволі швидко пересуватися цими вулканічними скелями.

Мохамед каже, що поміж семи верблюдів у нього немає улюбленця, але Луеліта завжди веде перед.

Часом Луеліті потрібна підтримка для наснаги перед довгою дорогою, і Мохамед заводить спеціальну для верблюдів пісню, яку тут пам'ятають, скільки живуть.