Лист українця директору МВФ - ''не жарт''

Домінік Стросс-Кан
Image caption У директора-розпорядника МВФ Домініка Стросс-Кана з’явився дописувач з України

Мешканець Івано-Франківська Руслан Коцаба написав листа до керівника Міжнародного валютного фонду, в якому попросив викреслити його самого, дружину та двох дітей із списку боржників фонду.

Як розповів пан Коцаба в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, він не вважає свій вчинок просто жартом, і у цьому листі він хотів донести до МВФ цілком серйозну інформацію:

"Це така моя відповідь на те, що зараз відбувається. Крім обурення, це реакція на те, що машина для стрижки трави у Феофанії може коштувати дорожче за "Мерседес", а річне фінансування, скажімо, депутатської клініки в Феофанії може бути більше, ніж вся сільська медицина разом взята. Я зробив такий невеличкий арифметичний прорахунок з того, що у нас є борг, задекларований МВФ, 315 мільярдів 716 мільйонів. І таким чином, я поділив на кількість населення – на 46 мільйонів виходило по 1100 доларів. На чоловіка, навіть на новонародженого українця. Але тут мене, уявляєте, підправили, що є сукупний борг, тобто, той, куди входять і борг МВФу, і борг, де держава гарантувала перед іншими інституціями, він теж приплюсовується і складає понад 450 мільярдів. Я керувався, власне, тим, що одній моїй дитині 3, другій – 6 років. І як я би зміг пояснити, що я щось робив для того, щоб їх уберегти. Вони ж не мають перспективи у цій державі, яка… ну, як "пір во время чуми", як кажуть наші брати росіяни."

Пан Коцаба також каже, що не очікує якоїсь незвичайної відповіді від керівника МВФ.

Радше за все, твердить мешканець Івано-Франківська, він отримає ввічливу відповідь, де йтиметься про те, що "ми дуже раді прочитати ваш лист, ми з задоволенням відмітили зростання громадської активності в державі, і ми його розглянемо, про що повідомимо вам пізніше, після розгляду якоюсь певною комісією."

Водночас, як вважає Руслан Коцаба, між рядками цієї відповіді буде така думка: "Шановний, розберися, будь ласка, сам з своєю владою і не загружай нас зайвою роботою!"

Тим часом старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE-Україна Володимир Дубровський каже, що швидкість повернення боргів МВФ та іншим кредиторам залежатиме від того, наскільки збалансованим буде український бюджет:

"Коли в нас бюджет незбалансований і ми маємо позичати, позичати й позичати, то це може бути до нескінченості. Якби раптом щось трапилося, і наступного року ми почали б віддавати ці борги, то їх віддати можна було б досить швидко. Борги самі розраховані не більше, ніж на 10 років, а можна їх віддати і достроково."

Хто боржники і куди йдуть гроші?

Пан Дубровський також вважає, що Руслан Кацаба частково правий у тому, що заборгованість перед МВФ перекладається на всіх громадян України:

"Ми всі, на жаль, боржники з двох причин. По-перше, він абсолютно вірно сказав, що МВФ так і скаже: "Самі розберіться із своєю владою", бо якщо влада краде, якщо влада неефективно використовує наші гроші, то це наша спільна проблема як громадян України. Якщо ми обрали таку владу, не завадили їй робити те, що вона робить, то це наша провина.

По-друге, це наша провина тому, що у нас є завищені очікування щодо того, що нам винна держава. Справа в тому, що політики ж не просто так витрачають такі шалені гроші, вони частину витрачають дійсно на себе самих, а частину віддають як таку собі подачку нам, всім нам, здебільшого найбіднішим. І тому люди за них голосують, попри те, що політики витрачають багато на себе."

Володимир Дуброський вважає, що одним із інструментів контролю за тим, на що витрачаються позичені у міжнародних кредиторів гроші, мав би бути парламент, але, на думку експерта, українська Верховна Рада цієї функції не виконує:

"Ці гроші (кредити МВФ) витрачають прямо чи опосередковано на фінансування дефіциту бюджету. На що витрачають бюджет, оце є найголовніше питання. Для цього є такий інструмент, який називається парламент, Верховна Рада. Власно кажучи, роль парламенту полягає головним чином, з економічної точки зору, в тому, щоб контролювати державу у використанні бюджету. Але якщо парламент це "не місце для дискусій", як кажуть наші брати-росіяни, то, звичайно, його роль зводиться нанівець. І в такому разі ми просто втрачаємо той інструмент, єдиний суспільний інструмент для контролю за цією владою. Можливо, цього вона і домагається."