Екопоселення на Вінничині - назад, до природи?

Image caption У якому місті можна збудувати таку пісочницю?

Вільною по-справжньому людина може стати тільки на просторах власної землі - в цьому переконані люди з екологічного руху, які прагнуть до максимальної натуральності: відмовляються від побутової хімії, їдять натуральну їжу і переїжджають з міських квартир у найвіддаленіші села, щоб там створити екопоселення. Одне з таких - у селі Вигнанка Немирівського району на Вінниччині.

"Вже дальше в городах нема смислу жити, город починає давить, зарплату не підвищують, - підвищують тільки комунальні послуги, продукти. Нормального харчування немає в містах, дуже багато хімії, домішок, наркотиків, навіть в молочні продукти додають, щоб було узалежнення від них". - Так про міське життя розповідає Олексій Снігир.

Пан Снігир - і місцевий, і екопоселенець одночасно. Народився й виріс у сусідньому селі, а після смакування міським життям взяв дружину-сибірячку й з донькою приїхали будувати нове щастя серед поля, у закинутому хуторі під лісом. Таких, як вони, тут - три сім’ї з різних міст України, переважно східних, й ще сім збираються приїхати. І їм це, як вони кажуть, подобається.

Image caption Родина екологічних поселенців - за містом ніхто не тужить

Діти екологічних поселенців співають про радість життя на природі. Троє з них народились удома, без лікарів. Натуральність у всьому й відмова від усього, що може забруднити природу - основне правило в екопоселенні. Цього ж навчають дітей.

Найстарший серед 10-ох дітей - семирічний Владислав. Він та його менша сестричка – це всі учні першого класу у тутешній школі на кілька сіл. Прибульці врятували не тільки школу. Завдяки їм у селі відновлять магазин й медпункт.

Віктор Васильчук, голова Вишковецької сільради, куди належить Вигнанка, на районних нарадах розповідає своїм колегам про якісне поповнення громади й каже, що еко-поселення – це один зі способів відновлення вимираючих сіл:

Image caption У злагоді з природою легше знайти злагоду із собою

"Не п’ють, не лазять по погрібах. Учасники художньої самодіяльності, нашої футбольної команди. Є в них шо послухати і даже навчитися, бо люди з вищою освітою. Підвозять бабків в лікарню, шо там які питання: чи світла не стало, чи якійсь нещасний випадок. Ми там з ними тримаєм зв'язок".

Один із переселенців навіть став депутатом сільської ради. Раніше інтереси кількох пенсіонерів, які усамітнено жили під лісом, представляв чоловік з іншого села, бо у Вигнанці не було кого обирати. Наймолодшій бабусі - 70 років. Новообраний депутат Сергій Єрмоленко:"Нам це, напевно, допомагати не дуже буде, а от ми зможемо допомогти і селам, і людям. Треба ж комусь бути депутатом, там у селі одні старі залишились".

Допомагати екопоселенці хочуть прикладом, як можна жити й обходитись без хімії та як використовувати землю, не знищуючи її, але поля фермери орендували ще до їхнього приїзду, а вартість хат зросла одразу, як вони почали селитись. Та й сама хата має бути екологічна. Поки що переселенці експериментують з майстернею. Подружжя Олійників майструє із соломи. Планують займатись народними ремеслами й переобладнують старий автомобіль на електричний. Мріють про сади й власний став.

Image caption Немовляті - свіжого сіна постелили

Іван Олійник розповідає про життя на лоні природи: "Зникла суєта, зникло прагнення не відстати від суспільства. Прагнення заробляти гроші призводить до того, що весь час знаходишся в напрузі. Тут усе це зникло. Насолоджуєшся життям. Якщо раніше ми виїжджали на природу, щоб відпочити, то зараз ми просто живемо на природі".

Життя на природі дозволяє робити все, що прийде до голови - слухати пташок чи писати пісні. Олександр Зотов - перший із тих, хто приїхав у Вигнанку й якось за тиждень написав 20 пісень. Одну присвятив поселенню, яке мріють перейменувати із Вигнанки, де вже й так на вказівному знаку дописали "рай", на Купелію.

Image caption Дітям - свіже повітря і чисті продукти

"Не можна їхати туди, куди тобі не хочеться. Якщо людина відчуває, що вона хоче жити в місті, нехай живе в місті. Якщо вона приїде сюди, то загине. Треба жити там, де просить душа, треба жити за серцем. Немає правильного і неправильного", - каже Олександр.

Від цивілізації переселенці залишають собі гроші, які отримують від квартирантів їхніх міських квартир, електрику, мобільні телефони, Інтернет, побутову техніку, поки що один на всіх "Жигуль" й таки проводять воду в хату й обладнують у ній душ та туалет.

Знадвору хата, всередині оснащена міськими благами, виглядає непримітно й убого, а поруч - нова гойдалка й дитячий куточок. Можливість подарувати дитині власну пісочницю - це ще одна перевага села над містом.

Новини на цю ж тему