"В Україні щохвилини - акт насильства міліції"

Правозахисник, координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі припустив, що, на його думку, міліція в Україні перетворилася на інструмент політичних розборів.

Image caption Торік жертвами насильства в міліції, за даними А. Діденка, стали на 100 більше людей, ніж у 2009

А. Діденко: Я наведу деякі цифри. Наприклад, торік постраждали від незаконних дій міліції – це, власне, відбулося після зміни керівництва у відомстві – 790 тисяч осіб. Це постраждали люди від незаконного насильства в міліції. У 2009 році ця цифра була значно меншою. Тобто, 640 тисяч осіб. Якщо так порахувати, то виходить, що кожні 40 секунд в Україні має місце факт незаконного насильства. Тобто, міліція замість того, щоб захищати права і свободи людини, перетворилася на державну небезпеку. Сама міліція представляє для громадян реальну небезпеку.

Бі-Бі-Сі: Я хотів тут усе-таки уточнити. Коли ви говорити про те, що фактично кожні 40 секунд є факти насильства проти громадян, що тут мається на увазі? Це незаконні затримання, це побиття, це утримання під вартою чи це, скажімо, коли ДАІшник зупиняє водія і без підстав утримує його 5 хвилин? Про які порушення і насильства ми говоримо?

А. Діденко: У першу чергу, ми говоримо про катування в міліції. Ми говоримо про те, коли міліція застосовує свої державні функції для того, щоб вибивати свідчення в обвинувачених, для того, щоб порушувати безпосередньо права і свободи людини.

Бі-Бі-Сі: Напевно, оскаржуватимуть таку страшну цифру, яку ви називаєте, - 790 тисяч людей? Особливо, якщо влада твердить, що вона послідовно відстоює демократичні принципи, принципи дотримання прав людини.

Image caption Правозахисник вважає протиправним утримання за ґратами як запобіжний засіб

А. Діденко: Справа в тому і полягає, що винна людина чи не винна, це може вирішити тільки суд, але, на жаль, прокуратура, яка безпосередньо повинна реагувати на такі факти – я маю на увазі порушення кримінальних справ по 127 статті, яка безпосередньо передбачає покарання за катування. Ми маємо таку велику тенденцію, таку співпрацю, злочинну співпрацю міліції і прокуратури, яка покриває, власне, ці злочини.

Бі-Бі-Сі: Але ж ми не можемо говорити, що це перетворюється на свідому офіційну державну політику. Все ж таки хочеться думати, що ці винятки не є правилом?

А. Діденко: Ви знаєте, коли б ми дійсно мали справу з окремими випадками, але ми говоримо про тенденцію, ми говоримо про те, що міліція сьогодні перетворилася на державну небезпеку.

Бі-Бі-Сі: Чи не є тут певна підстава говорити про те, що в країні застосовується радше принцип презумпції винності, а не презумпції невинності? Апріорі вирішують, що ця людина винна, а суд лише затверджує, так би мовити, попередні висновки інших силових структур, тієї ж прокуратури.

А. Діденко: Ви абсолютно праві. І презумпція невинності залишається декларацією, яка, на жаль, не виконується. А головний принцип, за яким працює слідство, це принцип вини. Спочатку з людини якимось чином вимагають зізнання – це може бути катування чи психічний тиск і ще там якісь інші заходи, і після цього ліпиться кримінальна справа. Тобто, уже матеріали, які безпосередньо об’єднуються в цій справі, ґрунтуються на базі зізнання. І зізнання є ключовим безпосередньо доказом, який використовується в суді.

Бі-Бі-Сі: Давайте візьмемо інші приклади, коли люди не роблять подібних зізнань. Скажімо, гучні справи про затримання колишніх посадовців, політиків, яких будуть утримувати під вартою, за ґратами протягом 2-х місяців. Прокуратура надала певні докази суду, суд вирішив, що цих доказів достатньо. Наскільки подібні рішення відповідають українському законодавству? Чи це все дійсно в межах закону?

А. Діденко: Сам термін "ув’язнення" у вигляді запобіжного заходу повинен застосовуватись виключно у виняткових випадках. Взагалі запобіжний захід повинен застосуватись тільки тоді, коли людина переховується від слідства або впливає безпосередньо на якихось свідків, або перешкоджає веденню слідства. Якщо говорити про цю тенденцію затримань посадовців, ми не можемо говорити, чи винна ця людина, чи ні. Але обрання запобіжних заходів майже в усіх випадках – це і справа Луценка, це і справа в Криму, - це дуже жорстка міра, і я особисто вважаю, що вона не відповідає нормам чинного кримінально-процесуального законодавства.

Бі-Бі-Сі: З іншого боку, пане Андрію, представники влади, напевно, можуть сказати, що є дуже свіжий приклад колишнього міністра економіки в уряді Тимошенко Богдана Данилишина, який переховується від слідства, який попросив і отримав політичний притулок в іншій країні, і в слідства є підстави вважати, що, умовно кажучи, Юрій Луценко або той же Анатолій Гриценко у Криму могли би переховуватися, і суд, в принципі, приймає аргументацію слідства.

А. Діденко: Слідство вважає, що, можливо. Це і є припущення, а на припущеннях неможливе будування будь-якої думки суду.

Новини на цю ж тему