Карасьов: на Заході є правовий захист

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Вадим Карасьов про порівнювання непорівнюваного.

Політолог Вадим Карасьов в інтерв'ю Бі-Бі-Сі порівнює особливості втечі за кордон українських високопосадовців після зміни влади у 2005 та 2010 роках.

Говорити про усталені традиції таких втеч, вважає експерт, передчасно. Це різні речі: одна справа, коли у 2005 році було намагання реалізувати гасло “Бандитам тюрми”, яке хтось сприймав досить буквально. Саме тоді суспільство демонструвало певні настрої щодо соціальної помсти та справедливості, спільнота вийшла на Майдан протестувати проти фальсифікацій і фальсифікаторів.

Бі-Бі-Сі: Можна перерахувати деякі прізвища: Микола Білоконь, колишній міністр внутрішніх справ, Володимир Сацюк, колишній заступник голови СБУ, керівник Одеської області Руслан Боделан, Ігор Бакай, чільний представник адміністрації Кучми, Володимир Щербань та інші. Чим втеча тих людей відрізняється від втеч сьогодні Михайла Поживанова чи Богдана Данилишина?

Вадим Карасьов: Тут порівнюється непорівнюване. Ті прізвища, які ви назвали – це одіозні постаті тодішнього часу. До них є дуже багато питань, зокрема щодо зловживань. Тому що це не просто якісь міністри або керівники якогось комітету. Білоконь і Бакай - тут одна справа, Щербань – інша справа… Розумієте, хто такий Данилишин? Це науковець, який потрапив у Кабінет Міністрів і він не мав відношення ні до олігархів, ні до великої політики, він виконавець, але його переслідують, тому що потрібно переслідувати Юлію Тимошенко. Проблема не в самому Данилишині, а в тому, щоб все ж таки знайти документальне підтвердження того, що Тимошенко порушувала закон. Для цього відповідно потрібно знайти докази, що уряд Тимошенко – це уряд корупціонерів.

Бі-Бі-Сі: Але все одно є цікаві закономірності. Ці люди, яких ми перерахували, більшість із них утікали до Росії, а зараз втікають на Захід. Чому так?

Вадим Карасьов: Тому що на Заході є правовий захист.

Бі-Бі-Сі: А в Росії?

Вадим Карасьов: В Росії захист політичний. Тут якраз цікава річ, якщо би Білоконь і всі інші тікали на Захід, було б зрозуміло, що вони утікають до справедливого суду, вважаючи український суд несправедливим. Але вони утікали від українського до російського суду, який ще більше несправедливий. Тобто, вони утікали до непрозорого політичного захисту, до захисту з боку російської влади. А Данилишин, Поживанов і ще, мабуть, хтось інший все-таки вважають, що захистити себе та свої права, забезпечити справедливе правосуддя можна тільки на Заході.

Бі-Бі-Сі: Давайте глянемо на ще темніші сторінки протистояння нової та старої влади у ті часи, коли люди стрілялися. Візьмемо колишнього міністра транспорту Георгія Кирпу та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

Image caption Богдана Данилишина переслідують через Юлію Тимошенко?

Вадим Карасьов: Я б не говорив, що ідеться про протистояння старої та нової влади. Ідеться про скандали, тобто, внутрішні інтриги, які стосувалися старої влади. Кирпа стрілявся ще до того, як до влади прийшли „помаранчеві”. Він стрілявся у грудні, тоді ще не було так званого переголосуваня другого туру президентських виборів, Ющенко ще не був президентом.

Бі-Бі-Сі: Але було зрозуміло, що захист, який він мав у тій владі, може зникнути.

Вадим Карасьов: А звідки ми це знаємо? Мені здається, він не боявся, що нова влада щось застосує проти нього.

Це було пов’язано з інтригами всередині тієї влади, яка насправді втрачала цю владу. І там теж були протиріччя між кучмівськими силами і тими, які уособлювала Партія регіонів. Що стосується Кравченка, то тут річ була не в тім, що прийшла помаранчева влада. Ні, це стосувалося справи Гонгадзе.

Можливо, Кирпа або той же Кравченко вважали, що у нових умовах, на хвилі революційних очікувань, що сама спільнота, розігріта Майданом, чекала так званої ритуальної жертви. Можливо, це якраз стимулювало їх на те, що вони зробили. Хоча вони обидва були надто вольові люди.