Ринку зерна загрожує державна монополія

Проект закону про зміни на українському зерновому ринку ще задовго до його обговорення в парламенті викликав занепокоєння міжнародних фінансових організацій та дипломатичних кіл.

Особлива пересторога стосується наміру команди президента Віктора Януковича встановити державний контроль над зерновим експортом.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Леонід Козаченко згоден, що можливості українського сільського господарства широкі, але каже про потребу негайних інвестицій

Президент Української аграрної конфедерації, голова Ради підприємців при уряді та екс-віце-прем’єр з питань АПК Леонід Козаченко був присутній при обговоренні у парламентському комітеті першого, і поки що відхиленого, законопроекту щодо змін на зерновому ринку, який, власне, і став причиною міжнародного переполоху.

Проте пан Козаченко не виключає, що другий варіант, вже поданий на розгляд депутатів, буде більш успішним, і може бути ухвалений досить скоро.

Про подані на розгляд парламенту законопроекти читати тут

Леонід Козаченко, з яким розмовляла кореспондентка Бі-Бі-Сі Анастасія Зануда, каже, що у випадку, як запропоновані законодавчі зміни будуть ухвалені, українська система функціонування агарного ринку буде унікальною.

Чому держава не конкурент "спекулянтам"

Леонід Козаченко: Україна, створивши таку монополію, буде унікальною у світі з точки зору регулювання ринку зернових. Єдина монополія, яка нині має місце в Канаді, вона обмежена. В інших країнах світу було ще таке в Австралії, але його скасували. І сама Канада взяла на себе зобов’язання, що до 2015 року вона теж скасує цю монополію. А Україна хоче це зробити, мотивуючи це тим, що це буде краще для сільськогосподарських підприємств, тому що їх, мовляв, ошукують зернотрейдери, і приватні українські, і приватні міжнародні, транснаціональні.

Але в процесі дискусії із цього питання виникала одна дивна річ – запитували: чому держава, яка зараз хоче мати монополію, не може конкурувати із цими спекулянтами, як їх називають, чому вони краще працюють із селянами, ніж держава? Адже держава має величезні переваги.

По-перше, більшу частину своїх коштів держава отримує як “дармові” – із бюджету. Це не гроші, які приватні зернотрейдери отримують у банках і повинні виплачувати за них відсотки. По-друге, державна компанія має два портові термінали, кілька десятків величезних внутрішніх елеваторів, які, власне, для цієї компанії також є “дармовими,” бо вони перейшли до неї ще з радянських часів, і були збудовані ще Радянським Союзом. І навіть при цьому держава не може конкурувати.

Натомість вона каже, що ці спекулянти повинні зникнути із ринку, бо вони нам заважають, а ми встановимо прозору ціну, яка буде відома усім, і не будемо дискримінувати селян, бо вони самі зможуть продати своє збіжжя на експорт, якщо захочуть. Тобто, фермер із Полтави може на 50 тонн своєї пшениці підписати контракт із саудівським шейхом і на плечах перенести йому все це у мішку з України у Ер-Ріяд. І в нас буде державна компанія, буде державна біржа, все буде "прозоро", всі будуть "знати ціну", і всі будуть "радіти".

Зернотрейдер №1 - українська компанія

Бі-Бі-Сі: Пане Леоніде, автори законопроекту, крім того, що закидають зернотрейдерам таке негарне поводження із товаровиробниками, кажуть, що сплеск інтересу до цієї теми з боку дипломатичних представництв, міжнародних фінансових організацій, пояснюється тим, що зернотрейдери, переважно, мають іноземну “прописку,” що це не українські компанії?

Леонід Козаченко: Це не зовсім так, бо зернотрейдер номер один в Україні – це є українська компанія “Нібулон”. Це компанія, яка упродовж 3-х останніх років посідає перше місце серед експортерів сільськогосподарських продуктів. Ця компанія, крім того, що є зернотрейдером, є ще й виробником. У цієї компанії вже близько 100 тисяч гектарів землі. Ця компанія – єдина в Україні, що має власний флот, а жоден із іноземних зернотрейдерів, зареєстрованих в Україні, не побудував своїх кораблів. Ця компанія здійснює програму відновлення транспортної артерії на річці Дніпро, куди почала інвестувати півмільярда доларів. Цій компанії виробники зараз найбільше продають продукції, бо вона завжди дає найкращу ціну. За нинішніх обставин, якщо цей закон буде ухвалено, ця українська компанія або стане банкрутом, або згорне свою діяльність. Напевне, держава спробує викупити у неї ці активи, але, знову ж таки, я не знаю, де держава візьме кошти для цього.

Будуть судові позови

Бі-Бі-Сі: Чи можна очікувати у разі ухвалення цього законопроекту якихось позовів про втрату інвестицій, доходів?

Леонід Козаченко: У разі ухвалення цього законопроекту, я думаю, позови будуть. По-перше, великі іноземні банки, які кредитували і “Нібулон”, і інші великі міжнародні компанії, - вони видали сотні мільйонів доларів під створення інфраструктури, під проведення форвардних закупівель зерна. Наприклад, минулого року навесні ці компанії зробили передоплату фермерам у понад 6 мільярдів гривень, - це навесні, коли дуже важко знайти кошти. Вони, звичайно, отримали за цю передоплату зерно, але не змогли його вчасно експортувати, бо їм не дали квоти, ліцензії. А вони ж то взяли кошти у західних банках.

Тепер ці кошти західним банкам повернути не можуть, бо у них виник форс-мажор, який дуже легко довести, бо є рішення уряду про обмеження експорту. Тобто вони не повертають ці кошти не тому, що самі зробили якісь прорахунки, а через відповідне рішення уряду. І західні банки дуже стурбовані. Вони можуть позиватися і до уряду, і до держави, що, звичайно, не дуже доречно зараз, коли відбуваються такі складні процеси в економіці, і ці кошти є вкрай потрібними.

Аграрна галузь стає ключовою у світі

Бі-Бі-Сі: Останнім часом ми бачимо активізацію у напрямку до приватизації сільськогосподарської землі, бачимо цей законопроект, який фактично має на меті зосередити зерновий експорт в одних руках. Це відбувається від того, що прийшло розуміння, що економіка і експорт може триматися не тільки на металі?

Леонід Козаченко: Гадаю, це має сенс. Якщо зараз подивитися на глобальні проблеми і спробувати ранжувати їх, то на першому-другому місці будуть проблематика продовольства у світі та енергетика. Саме ці дві галузі стають зараз ключовими. Металургія, хімія відходять на другий план. Сільське господарство стає пріоритетом, який міг би дати нашій державі величезні можливості і для зміцнення економіки, і для впливу на глобальну політику, і для створення робочих місць, покращення життя людей. Це все є абсолютно реальним. Але для цього треба робити правильні кроки, аби отримати інвестиції, підняти цю галузь, і робити це треба за рахунок приватних суб’єктів господарювання.

Якщо ми повернемо те, що було за радянських часів, - а я дуже добре знаю цю систему, бо я працював у той час у сільському господарстві, керував великим господарством, - це буде хибним шляхом, який замість зростання принесе лише нові втрати, і реанімувати його неможливо за тих умов, у яких ми нині живемо. Нам, для того, щоб наше сільське господарство скорелювати, наприклад, із європейським, за технічним оснащенням, забезпечити його обіговими коштами, треба інвестувати не менше 60 мільярдів доларів.

Це можна зробити лише тоді, коли усі бачать, що, даючи кошти у цю галузь, ти бачиш перспективу, ти не боїшся, що втратиш кошти, бо завтра тобі можуть заборонити продавати продукцію за ринковою ціною, а будеш змушений її продавати собі у збиток і не зможеш повернути запозичені кошти, - це саме те, що зараз із гречкою та борошном відбувається або взагалі із зерном, бо внутрішня ціна є на третину меншою, ніж на світових ринках.

От найбільша проблема, яка стримує розвиток сільського господарства. Прем’єр Азаров сказав, що Україна може за 3-5 років подвоїти виробництво продовольства. Я йому не можу заперечити, це дійсно так. Але для того, щоб це сталося, ми повинні вже у наступному році вкласти мінімум 1 мільярд доларів інвестицій і щороку нарощувати цю суму десь на 30%. Проте ми їх не отримаємо, якщо буде те, що зараз відбувається.