Володимир Лапа: для зростання цін на цукор немає підстав

Прем’єр Микола Азаров у середу доручив українським чиновникам прискорити імпорт цукру-сирцю. Пан Азаров аргументував це тим, що світові тенденції зараз є сприятливими для закупівель. Але чому Україна має завозити цукор?

Копирайт изображения UNIAN

Генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу сказав Бі-Бі-Сі, що, ймовірніше за все, цього року в Україні не спостерігатиметься стрибків цін на цукор. Але на його думку, потреба в завезенні цукру в Україну з-за кордону зумовлена об’єктивними чинниками.

Цукор з буряку, чи з тростини?

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Володимир Лапа: Врожай цукрових буряків, а, відповідно, й виробництво цукру минулого року виявилися меншими, ніж очікували. Не зважаючи на те, що посівні площі під цукровий буряк збільшилися до понад 500 тис. га. Це було суттєве збільшення, порівняно з попереднім роком. Але погодні умови спричинили зменшення врожаю. В результаті Україна в черговий раз виробила цукру менше за власні потреби. Виробництво цукру в минулому сезоні становило 1 550 тис. тон. В той час, як споживання оцінюється приблизно у 1 850 тис. тон. Отже, потреба в імпорті є об’єктивною. І в цьому випадку мова йде про вплив погодних умов. Бо економіка виробництва більш-менш нормальна, виробники розраховували отримати непоганий врожай. Але втрутилися погодні умови і зменшили потенціал виробництва.

Стосовно ж імпорту, то найбільш раціональна можливість імпортувати цукор в Україну є по квоті за домовленістю зі Світовою організацією торгівлі. Тому що там передбачена знижена ставка імпортного мита. На відміну від звичайного режиму, де мито становить 50% СОТівська квота передбачає 2% мита. І Україна за цими правилами бере на себе зобов’язання дозволити імпорт понад 260 тис. тон цукру-сирцю за пільговою ставкою імпортного мита.

Бі-Бі-Сі: Йдеться про те, що це мито на українському кордоні сплачує компанія, яка ввозить цей цукор-сирець?

Володимир Лапа: Так. Замість 50% - це лише 2% митної вартості цукру. Такий пільговий режим він є більш конкурентноспроможним. Він дозволяє переробляти цукор-сирець і постачати його на внутрішній ринок за конкурентноздатними цінами. Якщо раніше такий пільговий імпорт був загрозою для вітчизняних виробників, то зараз, враховуючи менший за потребу внутрішній обсяг виробництва, це скоріше досить суттєвий механізм збалансування внутрішнього ринку.

Бі-Бі-Сі: Якщо враховувати досвід попередніх років, чи буде достатньо дій і кроків українського уряду, щоб убезпечитися від ажіотажного попиту і зростання цін на цукор?

Володимир Лапа: СОТівської квоти мало б вистачити. Єдине, що цього року кінцеві запаси цукру будуть не надто високими. Слід також згадати два важливих моменти. Перший – це очікуване збільшення посівних площ цукрового буряку у цьому сезоні і, якщо погодні умови будуть сприятливими, то у другій половині літа і виробники, і продавці матимуть на увазі надходження цукру нового врожаю у достатньо великих обсягах. І тому розкручувати цінову спіраль наприкінці літа навряд чи буде можливо. Стосовно ж червня-липня, то, ймовірно, якраз надходження цукру з тростини може до певної міри стабілізувати ринок. Також останні зниження цін на світовому ринку створюють певний фон для обмеження цінових сплесків в Україні.

Ціна цукру

Бі-Бі-Сі: Тобто, ви очікуєте, що цього року в Україні ринок цукру буде більш-менш стабільним?

Володимир Лапа: Я не виключаю певних кон’юнктурних коливань. Але говорити, що буде виразна тенденція до зростання цін у цих умовах немає підстав.

Бі-Бі-Сі: Повертаючись до причин того, чому в Україні немає достатньо власного цукру. Ви говорили, що для цього є об’єктивні причини. Але чи достатньо ефективні українські виробники цукру?

Володимир Лапа: Це питання більше макроекономічне. Тому що буряковий цукор, порівняно з тростинним. Відповідно, говорити, що ми можемо бути конкурентноспроможними на світових ринках, наївно. Але, принаймні, задовольняти внутрішні потреби і конкурувати на внутрішньому ринку можна було б.

Знову ж таки, ефективність роботи виробників цукру і цукрових заводів, це все одно, що "середня температура по палаті". Є компанії вертикально інтегровані, які поєднують і виробництво сировини, і переробку, і збут готової продукції. Звичайно ж, у них ефективність вища. Є компанії, які, приміром, не встигли переоснастити цукрові заводи. У них витрати енергії набагато вищі й інші моменти, що спричиняють підвищення собівартості. Такі виробники поступово зменшують свою частку на ринку. Але в цілому, якщо говорити про тенденції останніх 5 років, поступово на ринку залишаються ті компанії, які можуть показати найвищу ефективність.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption На відміну від цукру, більшість картполі в Україні місцева

Чому Україна завозить харчі?

Бі-Бі-Сі: Загалом є така думка, що Україна – це потужна сільськогосподарська країна. Багато хто говорить, що є великі перспективи і на світовому аграрному ринку. Але чому тоді відбувається так, що країна імпортує продукти харчування, які вважаються традиційними для України - помідори, картоплю і огірки?

Володимир Лапа: Почнемо з картоплі й помідорів. Якщо подивитися статистику за минулий рік, то Україна виробила 19 млн. тон картоплі. Імпорт склав 20 тис. тон. Тобто, йдеться лише про обсяги імпорту, що становлять лише десяту частину відсотка від обсягів внутрішнього виробництва. Це імпорт, який "локалізований" в часі. Коли українська продукція після тривалого зберігання, можливо, не найкращої якості. Приміром, коли з’являється молода картопля у Єгипті і вона протягом лютого-березня завозиться.

Якщо загалом говорити про співвідношення імпорту і експорту, то Україна є "нетто-експортером" продовольства. Ми експортуємо сільськогосподарської і харчової продукції приблизно на 10 млрд. доларів, а імпортуємо на 6 млрд.

Інша справа, що той імпорт, який є, він далеко не весь "вимушений". Звичайно, що є тропічні фрукти, які в Україні не вирощуються і не будуть вирощуватися, є певні морепродукти, які в Україні не виробляються. Але частково імпорт складається з тих видів продукції, які, дійсно, традиційно виробляються в Україні. З найбільш показових – це м’ясо і яблука. Загальна проблема цих галузей – це те, що вони потребують досить великих капітальних інвестицій, які окупляться далеко не в перший і не в другий рік. Для них важливе зрозуміле і прогнозоване регуляторне середовище, державна підтримка і макроекономіка. Наприклад, під час кризи, коли ставки за відсотками комерційних банків сягали 35% і вище, зрозуміло, що інвестувати в проекти, термін окупності яких 7-8 років, це було подібно до самовбивства.

Копирайт изображения UKAB
Image caption Володимир Лапа

Але хотів би зазначити, що, якщо дивитися на статистичні дані 2011 року, є позитивні зрушення. Приміром, імпорт м’яса протягом перших трьох місяців становив близько 36 тис. тон. Такими ж темпами ми протягом року завеземо приблизно 150 тис. тон. Тоді як ще кілька років тому імпорт становив 500 тис. тон. Тобто ми втричі зменшили імпорту залежність у м’ясі. Певні позитивні зрушення відбуваються. Інша справа, що аграрна галузь – це дуже консервативна галузь і наївно розраховувати, що щось можна зробити за тиждень чи за місяць.