Експерт: Українці звикли, що є купка багатих, і є решта

Згідно із дослідженням російських вчених, опублікованому в офіційному виданні Державного комітету статистики Росії, майнове розшарування у 5 колишніх республіках Радянського Союзу, включно із Росією та Україною, є кричущим, і потенційно може стати рушієм політичної нестабільності.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Хто в Росії та Україні протестуватиме через бідність?

Людмила Черенько, керівник відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, яка брала участь у дослідженнях російських вчених, каже, що погоджується із колегами щодо масштабів розшарування у російському та українському суспільствах, проте не так упевнена щодо революційності настроїв українців серез це розшарування.

В інтерв’ю "Бі-Бі-Сі Мій світ" bbc.ua, пані Черенько також звернула увагу на те, що останнім часом класичні соціальні моделі не спрацьовують, а багато новітніх тенденцій у суспільстві є парадоксальними.

Чи можлива революція?

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Людмила Черенько: Традиційно, вважається, що надвисока нерівність, надвисоке розшарування в суспільстві, негативно відбивається на всіх аспектах життя, і безпосередньо впливає на економіку. В цьому у нас із Росією, звичайно, дуже багато спільного. Але є і розбіжності. Якщо говорити про ментальність, то Росія, мабуть, більш схильна до якихось активних протестних явищ. Проте досвід останніх 20 років показує щось зовсім інше. У нас наприкінці 2004 року відбулися події, які можно назвати революцією, а в Росії такі події були лише на початку періоду розпаду Радянського Союзу, а потім таких активних великих виступів не було.

Тому мені здається, що якщо така ситуація (майнове розшарування) триває досить довго, то населення звикає до того, що є невеличка групка надбагатих людей, а всі решта - рівні. Рівні у бідності, чи у якомусь середньому достатку, але, як на мене, є якесь згуртування суспільства щодо прагматичного сприйняття реалій, що нічого вже не зміниться і таке буде завжди. От у нас революція була - і нічого не змінила. І чомусь мені здається, що і в Росії якихось кардинальних змін також не буде відбуватися.

Бі-Бі-Сі: Це мені нагадує такий складний логічний ланцюжок із індійської мудрості, що бідність породжує страх, страх породжує приниження, приниження, здається, веде до пасивності... Тобто, Ви, швидше, до такої індійської мудрості схиляєтеся?

Людмила Черенько: Впродовж останнього десятиріччя ми спостерігаємо, що класичні моделі і закони, про які ми читали у підручниках і книжках, не спрацьовують. Можливо, це через надто швидкий технічний прогрес, або через щось інше. Все відбувається за якимись новими сценаріями. Те, чого ми не могли передбачити кілька років тому, воно відбувається, - і в економіці, і у суспільному житті. З кожним роком ми отримуємо нові свідчення такої тенденції. Тому я погоджуюся із російськими експертами, що така поляризація суспільства є вкрай небезпечною, вона просто зупиняє розвиток цього суспільства. Але говорити, що через це ми завтра маємо очікувати на страшенну революцію, - я би так не говорила, це, скоріше, перебільшення.

Доля середнього класу

Бі-Бі-Сі: А як щодо інших класичних теорій про середній клас, як стабілізуючий фактор суспільства? Його ж теж немає ані в Україні, ані в Росії?

Людмила Черенько: Так, це правда. У нас ми бачили зародження сердньодохідної групи до 2008 року. Оця криза кінця 2008 року згорнула цей процес, і почалося розмивання цієї середньодохідної групи, яка мала стати ядром, початком середнього класу. Але якщо ця група середньодохідних становить лише 20-30% без інших ознак середнього класу, то її і середнім класом не можна назвати. Середній клас стає класом, якщо він охоплює принаймні 50% суспільства. Томі це дійсно потужна сила, яка може впливати на владу, лобіювати свої інтереси. А у нас і в Росії ідентичні ситуації - середнього класу просто немає, і у найближчі років 20 не буде.

Бі-Бі-Сі: Щойно я прочитала дослідження щодо нової тендеції у британському суспільстві, коли у родинах, де чоловік, і дружина працюють, доходи не збільшуються, і вони поступово переходять до бідного прошарку. Раніше багато говорили про таке суто українське явище, як бідність працюючих. То чи можна тепер казати, що таке явище притаманне лише Україні?

Людмила Черенько: Може, суто українським явищем це і не можна назвати, але в Україні це набуло найбільш катастрофічних ознак, тому що в Україні стандарти оплати праці - найнижчі на території колишнього Радянського Союзу. Після нас - тільки Молдова. Тобто, в інших країнах теж розгортається такий феномен, як бідність працюючого населення, але у нас він просто зашкалює. У нас серед бідних - 80% домогосподарства, де є хоча б один працюючий. Це є дійсно катастрофою. І, мені здається, саме низькі стандарти оплати праці і те, що за 20 років ми навіть не намагалися у цьому нічого змінити, саме вони поглиблюють системну кризу у нашому суспільстві. Коли праця лікаря чи освітянина нічого не варта, то це, звичайно, підриває моральні цінності суспільства.

Якщо ж говорити про вплив освіти на рівень добробуту, тобто, на бідність, - то це, фактично, єдиний позитивний чинник, який може знизити ризик бідності для домогосподарства. Всі наші дослідження впродовж багатьох років показують: якщо у домогосподарстві є хоча б одна особа із вищою освітою, то ризик бідності для такого домогосподарства суттєво знижується, навіть якщо ця людина працює не за фахом.

"Неосвічені вигідніші державі"

Бі-Бі-Сі: Тобто, тут ми маємо ще один парадокс: ті, хто освічені, бідні, але ті, хто не мають освіти, ще бідніші?

Людмила Черенько: Так, серед освічених бідних менше, але серед них більше отримувачів соціальної допомоги - і це ще один парадокс. Чому так? Тому що неосвічені люди часто навіть не знають про свої права. А у освічених - дуже високий відсоток використання своїх прав на пільги і допомогу. А люди із нижчим рівнем освіти є біднішими, але вони рідше користуються державною системою соціальної підтримки.

Бі-Бі-Сі: Тобто, неосвічені є вигіднішими для державного бюджету?

Людмила Черенько: Виходить, що так.

Із Людмилою Черенько розмовляла Анастасія Зануда