Іван Вакарчук: наукові школи руйнують

Ректор Львівського Національного Університету імені Франка Іван Вакарчук вважає, що політика уряду, сформованого президентом Віктором Януковичем та Партією регіонів, руйнує потужні наукові школи в Україні.

В інтерв’ю Бі-Бі-Сі екс-міністр освіти сказав, що нинішні реформи віддаляють державу від задекларованого курсу в європейський освітній простір, а провідні виші частково згортають, скорочуючи держзамовлення. Подробиці читати тут.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

У міносвіти, яким зараз керує Дмитро Табачник, стверджують, що Львівському Національному університетові кількість бюджетних місць зменшили на 15,3 відсотка.

Кореспондент Бі-Бі-Сі Роман Лебедь запитав Івана Вакарчука, який був міністром освіти за президентства Віктора Ющенка, як те скорочення вплине на університет, який він очолює.

Копирайт изображения unian
Image caption Іван Вакарчук бідкається за викладацький склад

Іван Вакарчук: При цій правді про 15 з лишком відсотків є інша ситуація щодо, наприклад, журналістики, яку скоротили на 33 відсотки порівняно з минулим роком. А якщо взяти до уваги позаминулий рік, коли нам вже також скорочували держзамовлення, то вийде на 50 відсотків.

Так само ще одну спеціальність -право- також скоротили на 30 відсотків. Так само економічна кібернетика, скажімо, скорочена в цьому році на 50 відсотків, міжнародна економіка - на 50 відсотків, економіка підприємства - просто нуль залишився, жодного замовлення, маркетинг – нуль державних замовлень. Менеджмент на дві третини скорочено. Хореографія – нуль замовлень.

Дивує те, що навчальні заклади, які взагалі не мали цих напрямків у минулому році, нині їх мають. Зокрема, дивує, що журналістика відкрита в технічних університетах. Право так само почали викладати в технічних університетах, і там є державне замовлення.

Важко це коментувати, ці деформації, я би сказав, гримаси такі того всього розподілу державного замовлення, але воно є.

Щодо скорочення кількості викладачів, то зрозуміло, що в перший рік відчутного скорочення не може бути, оскільки викладачі, які працюють в університеті, мають вже підписані контракти. Відтак, зрозуміло, що цього року ми не будемо скорочувати нікого. Але, оскільки у наступний рік і у всі подальші роки так само буде скорочення держзамовлення, то зрозуміло, що на цей відсоток університет змушений буде скоротити професорсько-викладацький склад.

Будемо якось вирішувати питання, але цих проблем могло б і не бути, якби скорочення було пропорційне до того, що ухвалив уряд – в середньому на тих 15 відсотків. Треба було їх рівномірно розподілити за всіма напрямками і, відповідно, за всіма університетами. Якщо скорочувати, то рівномірно. Хоча я б сказав, що є традиційно сильні і потужні наукові школи. В нашому університеті це, зокрема, правознавча наукова школа чи журналістики, чи економічна. Багато позицій на високих посадах у державі займають випускники нашого університету.

"Дивна логіка"

Бі-Бі-Сі: Факультет журналістики – один із двох найстаріших таких в Україні, і також це одна із найсильніших шкіл, але разом із Могилянською школою журналістики їх чомусь скорочують. Чи є в цьому логіка?

Іван Вакарчук: Зрозуміло, що такої звичайної логіки немає. Це якась дивна логіка, яка підправлена якимись іншими прагненнями чи якимись іншими інтересами. Як я вже казав, цю деформацію вони застосовують не для того, щоб розвивати потужні школи, а навпаки – їх руйнувати. Тому прикро, що так відбувається.

Але, я думаю, що і колектив університету, і всі разом ми будемо виходити з цієї ситуації не за рахунок того, що будемо якимось чином пристосовуватись до того чи іншого політичного моменту або тієї чи іншої політичної сили. Ми будемо використовувати свою академічну свободу, свої, бодай обмежені, врізані, але права автономії і будемо вирішувати це питання.

Бі-Бі-Сі: У міністерстві кажуть, що цього року в Україні значно менше випускників шкіл. Чи поменшало у вас абітурієнтів?

Іван Вакарчук: Ні, у нас уже нині приблизно 12 тисяч заяв на вступ. У минулому році в кінці було приблизно 25 тисяч заяв. Це була друга чи третя позиція в Україні, і цього року темпи такі самі.

Бі-Бі-Сі: Як загалом триває вступна кампанія? Як ви можете оцінити правила, за якими вона відбувається цього року?

Іван Вакарчук: На перший погляд правила такі, які були 2 роки тому. Але це лише на перший погляд. Якщо поглянути уважно, то вони вже дещо по-іншому насправді виглядають. Ідеться і про додаткові пільги, і про те, що середній бал для випускників шкіл підняли до 200 можливих. Ось уже подають документи, де ми бачимо середній бал приблизно 200 пунктів, а зовнішнє незалежне оцінювання за тими самими дисциплінами показує 150-160 пунктів. Це і є результат того, що зацікавили середню школу цією позицією у правилах прийому. Це, на наш погляд, відхід від принципу рівних можливостей щодо вступу до вищих навчальних закладів.

Бі-Бі-Сі: Хочеться за вами поговорити про якість освіти. Депутат Леся Оробець оприлюднила цифри Контрольно-ревізійного управління, згідно з якими упродовж останніх трьох років не було влаштовано на роботу майже 50 тисяч фахівців, підготовлених відповідно саме до державного замовлення. Про що, на вашу думку, свідчать ці цифри?

Іван Вакарчук: Ці цифри, по-перше, свідчать про те, що державне замовлення треба по-справжньому обґрунтовувати відповідно до потреб у спеціалістах у державному секторі. І окремо розглядати, можливо, влаштування спеціалістів, яких готують за кошти держави, у приватному секторі. Щоб приватний сектор якимось чином підтримував державу в тому, аби надавати освітні послуги молодим людям, які потім підуть у приватний сектор.

З іншого боку, самі ці цифри кажуть про те, що для того, аби планувати життя держави на кілька років, потрібно розвивати стратегічні напрями, ставити перед державою цілі і, відповідно до цих цілей, формулювати державне замовлення, а не йти від досягнутого, як колись було в Радянському Союзі.

Ментальність заважає реалізуватися

Бі-Бі-Сі: Яку роль у цьому питанні відіграє ментальність? Я поясню, що я маю на увазі: були випадки, коли абітурієнти з батьками подавали документи одразу на майже 20 абсолютно різних спеціальностей. Тобто, не йдеться зараз про жодну професійну орієнтацію. У свідомості людей побутує думка, що головне – отримати диплом. Ну, і байдуже, що в Україні з дипломом про вищу освіту можуть працювати касири, водії, продавці. Можливо, за таких обставин частині випускників шкіл недоцільно проводити 5 років у вузі, а краще зосередитися на професійно-технічній освіті?

Іван Вакарчук: Так, без сумніву. Я підтримую цю думку, що професійній освіті треба надати високий статус. Рекламувати в суспільстві, що фах – це є також талант, і що не лише вища освіта в університетах дає працю і інтелектуальне задоволення чи задоволення від праці, а також і професійно-технічні навчальні заклади дають можливість реалізувати себе молодій людині і в майбутньому мати добрий фах і добрий попит на цей фах. Я думаю, що це правильна думка, що є люди, які в руках мають, так би мовити, талант. Ці люди можуть не бути добрими математиками чи юристами, але це не означає, що вони не здібні. Це просто означає, як ви сказали, що ментальність наша така - ніби, якщо нема вищої освіти, то людина вже є ущербною.

Немає реклами в доброму розумінні щодо професійної освіти.

Бі-Бі-Сі: Восени в України обіцяють завершити реформу освіти. З якими настроями ви чекаєте цієї події, і на що слід звернути увагу, поки ще немає остаточних рішень?

Іван Вакарчук: Я розумію, що ідеться, мабуть, про закон про вищу освіту, якщо під цим розуміти завершення. Є позиції закону, які просто неприйнятні. Вчена рада Львівського Національного університету вже висловлювала свою думку з цього приводу.

Багато є й добрих позицій, правильних, але чи це завершить реформу? Ні, оскільки вища освіта - це неперервний процес, який не може бути завершений. Реальне життя ставить нові завдання і виклики перед людиною. І необхідно, щоб ця людина мала відповідну освіту. Тому остаточної реформи не може бути. Але певні етапи цієї реформи могли би мати місце.

Зрозуміло, що закон можуть протягнути у Верховній Раді, а там уже все: є закон, і треба виконувати.

Але це не означає, що ми будемо задоволені цим законом. Головне, щоб усі його позиції відповідали прагненню України як держави, яка підписала у Норвегії у 2005 році Болонську декларацію. Щоби цей закон відповідав цим прагненням руху до європейського освітнього простору. Це головна вимога поряд з тим, щоби освіта мала і національне забарвлення, а разом з тим перебувала у освітньому просторі Європи, а не ізолювалася окремо.

Університети на узбіччі

Бі-Бі-Сі: Певний архетип європейського освітнього простору описаний у романі Германа Гессе "Гра в бісер", де автор розповідає про міфічну область Касталію, яка об’єднала в собі всі найкращі навчальні заклади. То чи тяжіє зараз Україна саме до ось такої моделі, і чи стануть українські вузи чимось цілісним, єдиною системою?

Копирайт изображения franko.lviv.ua
Image caption Львівський Національний університет

Іван Вакарчук: З того часу, коли Герман Гессе писав цей роман, пройшло більше півстоліття. І я думаю, що зараз освітній простір Європи відповідає принципам, зафіксованим у Болонській декларації, а саме – мобільність студентів, мобільність викладачів, якість освіти, її можливості швидких змін щодо тих чи інших викликів. Закон про вищу освіту мав би підпорядковуватись саме цим принципам.

Бі-Бі-Сі: То чи тяжіє Україна до цих принципів?

Іван Вакарчук: На мій погляд, ті нібито реформи, які ми сьогодні здійснюємо в нашій державі, відходять від тих початкових прагнень, які були. Ми самоізолюємось, ми відходимо насправді від того європейського простору освітнього, який задекларували 6 років тому.

Бі-Бі-Сі: Ви говорили про автономію. Чи можливий прорив української освіти на базі окремих вузів? Чи реально, що якийсь університет піде якимось самостійним шляхом, який може бути кращим за всю систему?

Іван Вакарчук: Знаєте, для того, щоб це робити, потрібно мати добре, повноцінне і стабільне фінансування. Якщо цього не буде, то годі й говорити про те, що окремий університет може прорватись без такої підтримки.

Хоча, я думаю, що в Україні є приблизно півтора десятка університетів, які здатні робити цей прорив, якщо би вони мали бодай якусь підтримку на урядовому рівні. Було б доцільно ці університети підтримати для того, щоб відпрацювати на них модель, як саме потрібно діяти українській освіті. Оскільки ці потужні університети, творячи таку модель, не дуже ризикують своєю стабільністю, на них можна було б відпрацювати її.

Бі-Бі-Сі: Чи не виглядає ситуація зворотною, коли на Київський Політехнічний Інститут, Острозьку академію, Львівський національний університет, Києво-Могилянську академію – на вузи з найбільшою історією зараз, якщо вірити пресі, навпаки менше звертають уваги?

Іван Вакарчук: Уваги на них звертають, може, і не менше, але, на жаль, в іншому розумінні. Замість того, щоб їх підтримати, щоб на їх базі декларувати, як потрібно робити, щоб на їх базі проводити експерименти, навпаки згортають деякі напрями, які розроблені потужними науковими школами цих університетів.

З Іваном Вакарчуком розмовляв Роман Лебедь.