Чи потискати руку диктатору?

Дипломати часто зустрічаються з людьми, яких називають диктаторами, або терористами, або злочинцями. Але чому вони це роблять і чи завжди тиснуть їм руки?

Колишній посланець ООН з гуманітарних питань Ян Іґланд зустрівся з Джозефом Коні, керівником Армії спротиву, яка намагалась побудувати в Уґанді теократичну державу. Ян Іґланд вирішив, що висловить свою позицію тим, що не буде посміхатися Джозефу Коні.

"Одна фотографія може переслідувати вас багато років. Я знав, що зустрічаюсь з вбивцею. Повідомлялося, що він викрав тисячі дітей, а вбив навіть більше. Їхні близькі могли побачити це фото, всі могли побачити це зображення", - каже Ян Іґланд.

Зустріч з такими людьми, як Джозеф Коні - це необхідність у роботі державних чиновників.

"Не треба любити людей, з якими спілкуєшся, однак необхідно говорити з усіма людьми, допомога яких необхідна для вирішення проблем", - каже колишній президент Фінляндії Мартті Ахтісаарі. Він присвятив три десятиріччя своєї кар'єри переговорам у "гарячих точках" планети. У 2008 році він отримав за свою діяльність Нобелівську премію миру.

Мартті Ахтісаарі приводить приклад зі свого щоденного життя, аби пояснити свій прагматичний підхід.

"Припустимо, ви врізались у чиєсь авто. Ви ж не будете зупиняти когось, хто йде по вулиці, аби поговорити про це. Вам необхідно вирішити питання безпосередньо з тим, з ким ви маєте суперечку", - каже пан Ахтісаарі і додає, що це дипломатія у своєму найскладнішому вигляді, якщо не небезпечному.

"Погані люди, вбивці, польові командири, диктатори часто можуть розблокувати ситуацію для інших", - твердить пан Іґланд.

Водночас, на думку колишьного посланця ООН, необхідно не забувати, що це не "екзотична зустріч з кимоcь відомим", необхідно мати ціль - звільнити людей, обмінятися пораненими або обговорити можливість припинення бойових дій.

Аби мати доступ до мільйонів людей, що потерпають від голоду в Сомалі, США послабили обмеження щодо сомалійських повстанців з угруповання "Аль-Шабаб", яке називають терористичним через його зв'язок з "Аль-Кайдою".

"Якщо ви працюєте в дипломатії, то більшість часу вам необхідно витрачати на людей, з якими у вас мало спільного", - каже сер Айвор Робертс, посол Британії у Югославії у середині 1990-их років. Він мав справу з багатьма лідерами, які потім сиділи на лаві підсудних Міжнародного трибуналу в Ґаазі.

"Виклики часто приваблюють більше, ніж особи, з якими доводиться вести переговори", - розповідає колишній губернатор США і посланець ООН Білл Річардсон. Він зустрічався з людьми, яких називали тиранами, майже на всіх континентах. Його часто відсилали на спеціальні місії задля порятунку або звільнення викрадених американців.

"Ви дивитесь їм в очі, сидите поряд з ними, часом обнімаєтесь, хоча не завжди це говорить про вашу приязнь, однак показує повагу", - розповідає пан Річардсон.

Копирайт изображения Getty
Image caption Зустріч британського прем'єра Тоні Блера з лівійським лідером Муаммаром Каддафі. Фото зроблено 29 травня 2007 року

Дипломати часом мусять зустрічатися з людьми, яких багато хто у світі зневажає.

"Ви вислуховуєте їх, залишаєтесь спокійними, не використовуєте традиційні тези - "Ви жахлива людина". Я ніколи не кажу такі речі комусь, від кого я хочу щось отримати", - каже Білл Річардсон.

У 1995 році на зустрічі з Саддамом Хусейном у Багдаді після звільнення двох американців, пан Річадсон вийшов з тодішнім лідером Іраку на фотозйомку до журналістів.

За словами Білла Річардсона, тоді Саддам Хусейн сказав, що ця зйомка не дуже вигідна для нього з політичної точки зору.

"Ви знаєте, пане президенте, це так само невигідно і для мене, ви не дуже популярні в Америці", - відповів іракському лідеру пан Річардсон, не порушуючи дипломатичного протоколу.

Водночас, представники деяких держав говорять, що такі зустрічі з чільними дипломатами дають своєрідну нагороду за погану поведінку. Таких аргументів притримуються ті країни, які відмовляються вести переговори з такими угрупованнями, як "Хамас" чи "Хезболла".

Але що, коли прірва між світоглядом і життєвими цінностями настільки велика, що досягнути прогресу у переговорах дуже важко, якщо не неможливо?

"Дуже важко вести переговори з владою Північної Кореї, по суті вони живуть в ізольвоаному вакуумі", - каже Білл Річардсон про країну, яку він відвідував у середині 1990-их років.

Водночас, він наполягає, що коли між двома країнами є криза, необхідно розбудовувати відносини, аби вести переговори. "Це країна, яка має ядерну зброю, два мільйони військових, у них є ракети, вони небезпечні".

Дипломати також кажуть, що завжди необхідно пам'ятати про те, що для одних ця людина - тиран, а для інших - легітимний лідер. І для багатьох людей, що ведуть переговори - краще зустрітися з людьми, яких називають дикатаорами і спробувати з ними домовитись, ніж не робити нічого.

Колишній посланець ООН з гуманітарних питань Ян Іґланд згадує, як колись його старенька тітонька, яка знала його змалечку, запитала: "Як ви опинились з усіма цими жахливими людьми? Ви були таким гарним хлопчиком".