Україна-Польща: 20 років партнерства

На початку 1990-х, коли розпадалася радянська імперія, перед міжнародною спільнотою постала дилема – визнати нові республіки чи ні. В той час, коли більшість країн західного світу підтримували "перестройку" Горбачова і не сприяли прагненням українського народу, на допомогу прийшла сусідня Польща.

Копирайт изображения www.kwasniewskialeksander.pl
Image caption За президентства Леоніда Кучми і Александра Квасьневського відносини між Україною і Польщею набули статусу стратегічного партнерства

Після проведення референдуму щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року, міністр закордонних справ Польщі Кшиштоф Скубішевський звернувся до польського парламенту з проханням визнати вибір українців. Не гаючи ні хвилини, протягом доби Сейм прийняв відповідну постанову.

Таким чином Варшава стала першою у світі столицею, яка визнала незалежність України. Це була не просто заява, а відважний політичний крок. Адже Польща була "між молотом і ковадлом". З одного боку мала захоплений Горбачовим Захід, який не вітав формування нових держав. З другого боку була Росія, війська якої перебували на території Польщі.

Польща ще раз підтвердила свою позицію після прийняття українським парламентом Акту проголошення незалежності України. Поляки були переконані, що незалежна Україна є запорукою незалежної Польщі і головним стратегічним партнером.

Доба романтизму

Саме цей підхід визначав подальший розвиток українсько-польських відносин. Невдовзі між двома країнами було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво – важливий документ для розвитку двосторонніх відносин і врегулювання питання кордону. Переговорний процес тривав неповні чотири місяці. Свої підписи під договором поставили тодішні президенти Леонід Кравчук і Лех Валенса. Саме за часів їхнього президентства було підписано ряд угод, які стали основою для подальшого розвитку двостороннього співробітництва.

Копирайт изображения www.president.pl
Image caption Доба прагматизму: Віктор Янукович і Броніслав Коморовський намагаються поліпшити відносини після президентського тандему Ющенко-Качинський

Підписання Договору про добросусідство мало важливе значення не лише для України та Польщі, а й для міжнародної спільноти. Адже Київ і Варшава є свого роду "великим перехрестям", на якому сходяться політичні та економічні інтереси Європейського Союзу, Сполучених Штатів і Росії.

Особливістю українсько-польських відносин став Консультаційний Комітет Президентів України і Республіки Польща. З ініціативою його утворення вийшов Лех Валенса. У 1993 році відбулося перше засідання Комітету. Ця безпрецедентна форма співробітництва сприяла вирішенню багатьох питань. Однак не всі пропозиції, які висували політики, відповідали інтересам двох країн. Як приклад, українська сторона запропонувала створити зону безпеки у Центрально-східній Європі на базі ядерної зброї, яка була на території України. У Варшаві цю пропозицію, звану "планом Кравчука", відкинули, тому що її реалізація завадила би вступу Польщі до НАТО і ЄС.

Випробування історією

Оскільки у політичному й економічному плані двосторонні відносини були зразковими, проблеми виникали з відмінної оцінки болючого минулого. Ймовірно, саме тому цей напрямок був пріоритетним у політиці наступних Президентів Леоніда Кучми і Александра Квасневського. Саме тоді двосторонні відносини були підняті до рівня стратегічного партнерства: підписано "Спільну заяву президентів Польської Республіки та України про порозуміння та примирення", на території обох країн вшановано місця, важливі для історії двох народів, у Львові відкрито кладовище "Львівських орлят", у трудовій колонії для українців в Явожні, що є символом горезвісної акції "Вісла", Кучма та Квасневський узяли участь у церемонії відкриття пам'ятника жертвам концтабору, президенти зустрілися з нагоди 60-ї річниці Волинської трагедії в Павлівці, де вшанували пам’ять загиблих поляків і українців внаслідок братовбивчих зіткнень, відбулася зустріч і у Харкові, де започатковано роботу над українсько-польським кладовищем жертв тоталітаризму.

Польща стала для України "вікном у Європу" і неодноразово доводила, що є справжнім партнером Києва. У дев’яностих роках польські політики підтримали свого східного сусіда на шляху до Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Головним речником був Александр Квасневський, який підтримував Україну навіть тоді, коли Захід відвернувся від неї у зв’язку зі справою Гонгадзе та звинуваченнями Вашингтона про продаж радіолокаційних систем "Кольчуга" до Іраку. Щоб подолати міжнародну ізоляцію Києва, польський президент організував у Варшаві міжнародну конференцію "Україна в Європі", де відбулася зустріч української опозиції з президентом Леонідом Кучмою на тлі напруженої ситуації всередині країни.

Президентські вибори в Україні під кінець 2004 року стали випробуванням не лише для українців, а й для поляків. Проблема полягала не лише в тому, кого підтримати, а й яким чином запобігти кровопролиттю над берегами Дніпра. Вся Польща затамувала подих, спостерігаючи за подіями під час Помаранчевої революції. Пам’ятаючи часи "Солідарності" і тодішній круглий стіл, Александр Квасневський запропонував Києву подібний варіант. Відбувши ряд офіційних і приватних розмов, у результаті яких удалося посадити за один стіл владу і опозицію, Квасневський прибув до столиці України, скликавши міжнародних представників, зокрема Хав’єра Солану, главу дипломатичного відомства ЄС, та Яна Кубіша, генсека ОБСЄ. Тоді було досягнуто компромісу щодо проведення третього туру виборів.

Прощання з ілюзіями

Примирення та добросусідські відносини були важливими темами наступних президентів Віктора Ющенка та Леха Качинського. Цей процес несподівано перервав під кінець свого президентства Віктор Ющенко, надавши Степану Бандері звання Героя України.

Копирайт изображения www.kwasniewskialeksander.pl
Image caption В.Адамкус, В.Ющенко, А.Квасневський, Х.Солана - один із круглих столів у часи Помаранчевої революції

Перед теперішніми главами обох держав стоїть завдання повернутися на цей шлях. Хоча Віктор Янукович і Броніслав Коморовський зустрічалися кілька разів, поки що це їм не вдалося. Складається враження, що двосторонні відносини продовжують рухатися за інерцією, вкрай офіційно і занадто прагматично.

Протягом останніх двадцяти років у Польщі сформувалася традиція – відносини з Україною стали домінантною президента, попри те, що згідно з конституцією, зовнішньою політикою країни займається уряд. Цей "неконституційний" виняток свідчить про привілейованість українсько-польських відносин з точки зору Варшави, а широка підтримка на міжнародній арені доводить, що Польща є надійним партнером України. Настав час, щоб Київ став таким самим надійним партнером Варшави, вважають у Польщі.

Автор дописує на теми України до польського видання Stosunki Miedzynarodowe і співпрацює з фондом екс-президента Александра Квасневського.

Новини на цю ж тему