Історія Муаммара Каддафі

Муаммар Каддафі керує Лівією понад 40 років
Image caption Муаммар Каддафі керує Лівією понад 40 років

Як можна адекватно описати когось на кшталт Муаммара Каддафі? Впродовж шести десятиліть (понад 40 із яких він є при владі), світ, здається, звик до унікального та непередбачуваного стилю лівійського лідера, і він теж, напевне, призвичаївся, що його часто називали "ексцентричним".

Під час свого правління він був і революційним героєм, і міжнародним парією, і важливим стратегічним партнером, і знову парією.

Він створив свою власну політичну філософію, написавши книгу, яка, принаймні в очах самого автора, є настільки впливовою, що затьмарює роботи Маркса та Локка.

Перші політичні кроки

У 1969 році, коли він захопив владу після безкровного військового перевороту, та на початку 1970-х Муаммар Каддафі був молодим вродливим та харизматичним офіцером.

Він захоплювався на той час єгипетським президентом Ґамалем Абдель Насером (після перевороту він навіть дав собі те саме військове звання, що було у Насера, - полковник). Першим завданням для Каддафі стала спроба дати раду із несправедливою економічною спадщиною іноземного домінування.

Для Насера це був Суецький канал. Для Каддафі - нафта.

Її значні поклади знайшли у Лівії наприкінці 1950-х, але видобуток контролювали іноземні нафтові компанії, які встановлювали ціни, вигідні дя споживачів у їхніх країнах, та отримували половину прибутків.

Полковник Каддафі вимагав перегляду контрактів, погрожуючи покласти край видобутку, якщо нафтові компанії не погодяться.

Під час зустрічі із керівниками компаній він їм сказав: "Люди, які жили без нафти 5000 років, можуть кілька років прожити без неї, потерпіти, допоки не отримають свої законні права".

Йому вдалось досягти свого: Лівія стала першою країною, що розвивається, яка отримала більшу частку від виробництва своєї нафти. Згодом інші країни в регіоні зробили те саме.

Лівія, що мала одне із найменших населень в Африці (на той час менше 3 млн) швидко стала заможною. "Чорне золото" допомогло Лівії обрати новий шлях.

Каддафі - філософ

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Система Каддафі у "Зеленій книзі". Влада людей

Муаммар Каддафі, який народився у 1942 році у бедуїнській родині, був розумною людиною, але він не отримав належної освіти, окрім уроків читання Корану та військового вишколу.

Тим не менше, на початку 1970-х він хотів довести, що є провідним політичним філософом, розробивши те, що він назвав "третьою світовою теорією" і описав її у своїй "Зеленій книзі".

Згідно із теорією, вона вирішує суперечності капіталізму та комунізму (двох перших теорій), щоб прокласти шлях у світі для політичної, економічної та соціальної революції та допомогти всім пригнобленим людям у світі здобути свободу.

Джамахірія, яка стала офіційною назвою державного ладу Лівії, у перекладі з арабської означає "влада народних мас".

Насправді це була ієрархічна піраміда, де Каддафі разом з родиною та близькими союзниками керував країною, і їх захищали служби безпеки.

У системі, головною метою якої була боротьба із гнобленням та диктатурою, запровадили низку "драконівських" законів в ім'я гарантування безпеки.

Серед них закони, які дозволяють колективне покарання, смертну кару усім, хто поширює теорії щодо зміни конституції та довічне ув'язнення за поширення інформації, яка псує репутацію країні.

З'явились розповіді про тортури, ув'язнення без належних судових процесів, страти та зникнення людей. Багато найосвіченіших лівійців обрали життя в екзилі.

"Скажений пес" на світовій арені

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Як відомо, полковника Каддафі охороняють жінки

Згодом некорований звичними нормами державотворення полковник Каддафі розпочинає антиімперіалістичну кампанію у світі, підтримуючи та фінансуючи воєнізовані угруповання та рухи опору у багатьох куточках світу.

Він також розпочинає боротьбу із лівійцями в екзилі, десятки яких убили, як вважають, агенти міжнародної лівійської мережі розвідки.

Вирішальним моментом у відносинах Лівії та Заходу став вибух бомби 1986-го року у нічному клубі у Берліні, який регулярно відвідували американські солдати. Американська влада звинуватила лівійських агентів.

Американський президент Рональд Рейган віддав наказ здійснити авіаналети на Тріполі та Бенгазі у відповідь на загибель двох вояків та одного цивільного та десятки поранених, хоча, окрім "повідомлень розвідки", і не було достеменно доведено, що вибух здійснили лівійські агенти.

Головна мета авіарейдів - вбити "скаженого пса Близького Сходу", як назвав полковника Каддафі президент Рейган. Втім, незважаючи на значну шкоду та невідому кількість убитих лівійців, в тому числі, як повідомлялось, прийомної доньки Каддафі, сам полковник був неушкоджений.

Серед опонентів жорсткої закордонної політики Вашингтона його репутація лише отримала додатковий імпульс.

Наступним кроком в ескалації відносин став вибух літака американських авіаліній Pan-Am над шотландським містом Локербі, де загинули 270 людей.

Відмова Каддафі видати двох лівійських підозрюваних призвела до затяжного періоду переговорів та санкцій ООН. У 1999 році їх таки видали, і розпочався судовий процес, а з ним і початок потеплішання відносин із Заходом.

На додачу, полковник Каддафі визнав та відмовився від таємних ядерної програми і програми хімічної зброї. Багато аналітиків твердили, що уроком для Кадаффі стало падіння режиму Саддама Хусейна.

Після скасування міжнародних санкцій у Тріполі почали знову приїжджати дипломати та політики із заходу. Серед багатьох гостей у відомому бедуїнському наметі полковника Каддафі у парку його резиденції побував і британський прем'єр-міністр Тоні Блер.

Повстання

Коли вітри повстань із Тунісу у грудні 2010 року охопили арабський світ, у списках "хто наступний?" багатьох людей Лівії не була у верхівці.

Коли з'явились перші заклики до проведення "дня гніву", полковник Каддафі, як виглядає, обіцяв із усією серйозністю, що протестуватиме з людьми, адже, згідно із міфом, він був "братом-лідером революції", який вже давно віддав владу у руки народу.

Як виявилось, відчуття свободи та можливості повалити полковника, так само як повалили Мубарака в Єгипті та Бен Алі у Тунісі, було надто великим, щоб відмовитись від спроб, особливо на сході країни.

Головні протести розпочались у середині лютого. На березень 2011 року масові повстання переросли у громадянську війну. НАТО втрутилось у конфлікт, запровадивши зону, вільну від польотів, щоб унеможливити жертви серед цивільних.

Втім, ні у кого не було сумнівів, що полковник Каддафі, беручи до уваги його минуле, боротиметься до останього за те, щоб втриматись при владі.

Новини на цю ж тему