Прощай, друже і колего!

Олександр Попович Копирайт изображения facebook.oleksandr popovych

Багаторічний позаштатний кореспондент ВВС Україна на Закарпатті Олександр Попович помер у віці 43 років.

"Кожен з нас має тисячі бажань - схуднути, мати більше грошей, новий телефон. У людини, хворої на рак, є лише одне бажання – подолати хворобу. Я знаю, що 97% із вас не додадуть цей допис на свою сторінку, але хоча б 3% моїх друзів зроблять це. На честь тих, хто помер і тих, хто бореться із раком", - таким був останній пост Сашка Поповича на його сторінці у Facebook у жовтні.

Він боровся – понад два роки. І хворий, продовжував писати для нашого сайту ВВС Україна.

Понад 15 років Саша вважав роботу позаштатним кореспондентом ВВС Україна на Закарпатті своїм найкращим професійним досягненням у житті.

За тиждень до того, як пішов у Вічність, вже слабким і невпізнаваним голосом по телефону переказував вітання усім "бі-бі-сі-шникам", з якими його зводила доля усі ці роки. І ще казав: "Ось я трохи оклигаю, тоді знайду щось цікаве написати".

Людина мабуть, так влаштована, що ніколи не зможе усвідомити, що життя закінчилося.

Так само не вдається з цією думкою змиритися і тим, хто працював з ним на ВВС – спочатку на радіо, потім для сайту ВВС Україна.

Саша був людиною, яка у свої 43 роки зберегла дитячість і неймовірно щиру і раниму душу. Він і не приховував цього - ставився до життя, як дитина: "Мене виховали так, що усі люди хороші".

Якби не журналістика, казав він, хотів би присвятити себе дітям - наприклад, вести якийсь гурток. А серед його найулюбленіших письменників і у старшому віці залишалися дитячі, серед яких на першому місці - Владислав Крапівін. Вирішив з ним познайомитися – і познайомився, і побував у нього в гостях у Тюмені.

Мабуть, тому найбільше любив писати не про політику, де багато інтриг і нечесності, а про пересічних людей, їхні захоплення і взагалі, буденне життя.

Про те, як його земляки борються із повінню, чи як створюють реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Про десятки фольклорних фестивалів, про зникаючі дерев'яні церкви. Хоч, звісно, на політичних проблемах Олександр також добре знався: чи є загроза сепаратизму на Закарпатті, якою є історія контрабанди через найзахідніший кордон України. За 15 років радіопрограми і сайт ВВС Україна збагатилися його працею.

А ще він був "ходячою енциклопедією" для тих, хто цікавився фотографією, музикою, педагогікою, кіномистецтвом (у його домашній фільмотеці залишилося понад дві тисячі фільмів).

А ще - був одним із зачинателів петанку в Ужгороді – екзотичної для України гри. (Тепер в Ужгороді створена Федерація петанку України).

А ще - разом із дружиною Зоряною, також журналісткою, виховав сина Остапа, якого ще маленьким приводив в редакцію ВВС Україна. Тепер Остап - першокурсник факультету журналістики Ужгородського національного університету.

"Немає нічого важливішого, ніж стосунки між людьми. Тому засмучуюся, коли у мене з кимось вони псуються, дуже цього не люблю. На жаль, утопічного суспільства не може існувати, доведено тисячолітньою історією людства. Але завжди були люди, які про це мріяли. І я - з цих людей", - сказав Саша в одному з інтерв'ю.

Олександра Поповича поховають сьогодні, 6 листопада, у рідному Ужгороді, на центральному кладовищі.

Від імені редакції ВВС Україна,

Світлана Дорош