Маловідома історія УПА в Білорусі

  • Валерій Боянівський
  • для Бі-Бі-Сі, Мінськ
Підпис до фото,

Збірка документів про УПА з різних джерел

В Мінську вийшла збірка документів про діяльність ОУН-УПА в Білорусі в 1939 – 1953 роках*

У збірник включено 295 документів з Національного архіву Республіки Білорусь, Державного архіву Брестської області, Центрального архіву КДБ Білорусі. У збірці представлені доповідні записки, довідки, відомості, спецповідомлення різних партійних і державних органів, НКВД, партизанських загонів. Опубліковані також документи проводів УПА, що діяли не території сучасної Білорусі.

ОУН-УПА вважало південні частині сучасної Білорусі, і перш за все Берестейщину, українською територією. Українські організації тут активно діяли з часів польської адміністрації до 1939 року. А у 1941 році німці віднесли Берестейщину до Рейхскомісаріату "Україна".

Один із авторів книги мінський історик Володимир Гуленко заявив у інтерв’ю bbc.ua:

Партизанська зона УПА

"У 1939—41 роках НКВД проґавило фактор українського організованого націоналізму на території Західної Білорусі. Коли читаєш щотижневі доповіді голови НКВД Білорусі Лаврентія Цанави про ситуацію в ново приєднаних областях, то там домінує інформація про переслідування польських націоналістів та сіоністів. Українців не помічали. Може тому, що розглядали їх учасниками національно-визвольного руху проти Польщі. Тому пізніше для них стала сюрпризом така масова підтримка тут українського національного руху опору".

За підрахунками пана Гуленка, влітку 1944 року на території сучасної Білорусі воювало 14 тисяч вояків УПА. Вони були об’єднані у Брестський окружний провід. У 1948 році цей провід було перейменовано у Білоруський, у його складі діяло три надрайонних проводи – Брестський, Пінський та Кобринський. Декотрі райони трьох південних областей БРСР у 1944 році були цілком підконтрольні ОУН.

Місцем найбільшої концентрації сил УПА в Білорусі був Дивинський район (територія сучасного Кобринського району Берестейщини). НКГБ Білорусі у 1944 році там нарахувало 5 тисяч українських повстанців. Володимир Гуленко свідчить: "З весни 1943 року Дивинщина стала партизанською зоною УПА, куди без їх дозволу боялися зайти і німці, і радянські партизани".

Союзники червоних партизанів

Документи, представлені у збірнику, свідчать про те, як загони УПА воювали на три фронти – проти німців, поляків, більшовиків. Але є багато радянських документів, які свідчать, що до весни 1943 року УПА співпрацювала з червоними партизанами у боротьбі з німцями, були навіть спільні напади на нацистів.

Підпис до фото,

Володимир Гуленко каже, що ОУН-УПА в зведеннях радянських партизанів постає силою, що воювала " за самостійну Україну без комуністів і капіталістів"

В доповідях радянських партизанських командирів 1943 року, опублікованих у книзі, йдеться про те, що "бульбівці, бандерівці та мельниківці ненавидять як німців, так і радянську владу", що "основну орієнтацію у зовнішній політиці бандерівці ведуть на Америку".

Спецінформація Білоруського штабу партизанського руху від 1943 року подає, що вояки УПА "по відношенню до війни СРСР та Німеччини тримають нейтралітет, заявляють: "Хай вони б'ються між собою, потім вони ослабіють, а бандерівці зроблять національну революцію і перемога буде за нами".

У поліських лісах у загонів УПА було 3 літаки та 9 танків – пише автор іншої партизанської депеші. Він повідомляє, що червоні партизани разом з УПА обстрілювали німецькі потяги, а командири бандерівців їздили на наради до білоруських "нацдемів".

Командир партизанської бригади "За Родину" у 1944 році так пише про УПА: "Їх програма – боротьба за самостійну Україну без комуністів та капіталістів. Вони стараються краще підірватися на гранаті, ніж здатися в полон".

В УПА втікали від радянської влади

Ліквідація загонів УПА в Білорусі розтягнулася на 10 років. У 1944—46 роках УПА вчинило в Білорусі 2384 диверсії та теракти та мало безсумнівну підтримку місцевого населення, яке поповнювало загони УПА.

Причина цього – реакція місцевого населення на політику радянської влади, каже один із авторів книги мінський історик Володимир Гуленко:

"Кадри для УПА після війни постачала сама радянська влада. Це був протестний рух. Першою хвилею стали дезертири. За даними НКВД, в Білорусі не хотіли воювати, побігли в ліси 117 тисяч здорових чоловіків, які не хотіли, щоб їх забрали в Радянську армію, а в лісі найбільш потужною політичною силою була УПА. Друга хвиля – це люди, які поверталися з Німеччини, яких на батьківщині забирали у фільтраційні табори. Третя хвиля – колективізація, коли в ліси пішли господарі".

Крім радянсько-німецької війни на більшості території білоруського Полісся у 1942—44 роках йшла жорстока українсько-польська війна. У книзі є жахливі документи про жорстокість з обох сторін.

"На знаменах кожного учасника тих подій неправедної крові незміряно… Не треба ідеалізувати жодну зі сторін: УПА, Армію Крайову, червоних партизан чи німців. Крові дуже багато. Частіше всього це кров ні в чому не винних людей. Урок з цього полягає в тому, що політикам треба бути розумнішими і не доводити до таких конфліктів… Тепер же ця тема дуже політизована, нею спекулюють, а деякі сили нею хотіли б розсварити народи",-- робить висновок пан Гуленко.

*ОУН-УПА в Білорусі, 1939 - 1953 рр..: Документи і матеріали. Упорядники В. Адамушко, І. Валаханович, В. Гуленко, Д. Жигалов, Ю.Зверєв, А. Карапузова, В. Селеменв, В. Скалабан. Мінськ: Вища школа, 2011. 526 с. 560 екз.

<documentLink href="" document-type="backtotop"> Нагору</documentLink>