Точки зору: антиісламський фільм та самоцензура

Останнє поновлення: Понеділок, 24 вересня, 2012 p., 15:31 GMT 18:31 за Києвом
Протести

Протести з різною інтенсивністю тривають вже понад тиждень

Поява на сайті YouTube створеного у США антиісламського фільму викликала хвилю протестів та сутичок у деяких країнах Близького Сходу, Африки та Азії, під час яких загинули близько трьох десятків людей.

Резонанс, спричинений фільмом, викликав низку дискусій щодо свободи слова та свободи віросповідань.

Чи треба запровадити самоцензуру для примирення розбурханих релігійних громад?

Своїми думками з цього приводу діляться аналітики:


Ед Гусейн, експерт з близькосхідних досліджень в Американській Раді із зовнішніх відносин, автор книги "Ісламіст"

Я – мусульманин. Я – західна людина. І я не бачу суперечності у тому, що бути і тим, й іншим.

Ми дійшли етапу, коли католицька церква втратила право вирішувати, що може і що не може бути сказано публічно. Так звані єретики віддавали життя, допомагаючи досягти релігійної свободи, свободи думки та висловлювань. Ці свободи є святими для мене.

Саме завдяки такій сміливості християн-протестантів були створені плюралістичні та світські суспільства Заходу, що вперше в історії дозволило мусульманам та євреям поселитися на Заході масово: нам дозволили вільне віросповідання. Варварства погромів, полювання на відьом та спалення єретиків відійшли у минуле.

Мої брати-мусульмани мають розуміти цю передісторію. Ми не можемо попирати основоположні свободи, які дозволяють нам вільно почуватися мусульманами. Так, це боляче, коли глузують з пророка Мухаммеда. Західна література від Шекспіра до Томаса Пейна містить негативні згадки про мусульман як про маврів, турків і послідовників магометанства.

Так само й класична арабська та перська літератури містять антисемітські моменти і заперечення святості Христа як сина Божого. Все ж це вражаюче досягнення, що ми на Заході змогли створити умови для співіснування всіх вір і тих, хто не вірить.

Це досягнення не можна відібрати. Самоцензура відніме досягнення, яких домоглися наші пращури.

Як мусульмани є вільними на Заході, так само і християни та інші релігійні меншини мають почуватися вільно на Сході.

Ми, мусульмани, повбивали одних з найкращих наших просвітителів через клерикальні звинувачення в єресі та через відсутність свободи думки.

Ми стратили аль-Галаджа в Багдаді, закидали камінням Ібн-Арабі в Дамаску і вигнали Буллеха Шаха з Пенджабу, відтак історія переповнена подібними прикростями. Вони всі були мусульманськими мучениками за свободу думки.

Як західна людина та мусульманин, я хочу плекати ці свободи та зберегти свободу думки для прийдешніх поколінь.


Джейн Кіннінмонт, старший науковий співробітник Королівського Інституту міжнародних відносин у Лондоні

Протести в багатьох мусульманських країнах лише частково пов’язані з фільмом "Невинність мусульман". Вони продемонстрували готовність мільйонів людей звинуватити західні уряди у начебто антиісламській змові, незважаючи на питання про те, чи насправді існує якийсь зв’язок між цими урядами та низькоякісним відео, поширеному через YouTube.

Західні дипломати та уряди мають бути чутливими до того, аби когось не образити, але вони не повинні відповідати за інтернет у питанні наявності в ньому матеріалів, які можуть когось образити: незалежно від того, чи йдеться про релігію, расизм чи інші суперечливі теми.

Протест

Протести, викликані фільмом, нерідко супроводжувалися насильством

Тут ідеться не лише про свободу слова, але і про можливості технологій. Навіть в авторитарних країнах запроваджувати цензуру стає дедалі важче.

І хоча самоцензура вже має місце, адже митці, письменники та гумористи на Заході дедалі обережніші в тому, що вони говорять про іслам у порівнянні з тим, що вони дозволять собі щодо християнства (часто з поганих мотивів – як-от страху), все ж це не виключає випадків, коли погляди меншості роздмухуються до непропорційно великих розмірів.

Тим не менше, західні уряди мають запитати себе: чому так багато людей готові повірити в існування якось таємного порядку денного на Заході проти ісламу, особливо через десять років після проголошення "війни з тероризмом"? І чому так легко зібрати натовп для нападів на американські посольства?

Звичайно, антиамериканські протести часто є безпечним виявом різного роду невдоволень, включно з місцевими проблемами, тож різні групи часто використовують їх у своїх цілях. Скажімо, деякі політичні активісти в Ємені стверджують, що силові структури країни були раді нападам на посольство США з тим, аби надіслати американцям сигнал про передчасність запровадження широких політичних свобод у Ємені.

Але на Близькому Сході все ще відчувається спадок колоніальної доби, війна в Іраку все ще є джерелом широкого невдоволення, а Америці, яка подає себе як світоч демократії у світі, часто закидають співпрацю з авторитарними арабськими режимами.

Враховуючи те, наскільки тісними були зв'язки між США та адміністрацією екс-президента Хосні Мубарака, можна припустити, що Заходу пощастило в тому, що революція в Єгипті не почалася як антиамериканська.


Меліс Рутвен, авторка книги "Іслам у світі та фундаменталізм – дуже короткий вступ"

Навіть якщо ми не будемо брати до уваги політичне використання такої нагоди групами на кшталт убивць американського посла в Лівії, салафітами в Єгипті, членами Хезболли в Лівані та прихильниками талібів у Кабулі (всі вони використали фільм для мобілізації спротиву проти урядів у власних країнах, які вони вважають прозахідними чи проамериканськими), фактом залишається та велетенська популістська готовність захищати образ пророка Мухаммеда, який вже понад 14 століть вкарбований у суспільну свідомість мусульман.

Однак, існує велика різниця між прямою публічною образою пророка (як це було у випадку з данськими карикатурами на Мухаммеда у 2005-му році і недавнім кліпом на YouTube) та тим, як руйнує образ пророка сучасна наука.

Книга історика Тома Голланда та телевізійна програма, в якій було поставлено під сумнів історичність арабського пророка, хоч і спонукали до хвилі протестів в певних ісламських наукових колах, проте не призвели до масових заворушень від Бенгазі до Кабула.

Протест

В Лівії жертвами протестувальників стали четверо працівників посольства США, серед них і посол

Ці дві різні реакції вказують на те, що має бути і подвійний підхід до свободи слова. "Образа" пророка має кваліфікуватися як форма "розпалювання ворожнечі" на зразок расизму чи заперечення Голокосту, які є забороненими у багатьох європейських країнах, бо святий образ пророка є невід’ємною частиною загальної мусульманської ідентичності.

Але сумніви у міфологізації, яка підтримує це колективне сприйняття, є чимось іншим, це щось на зразок критики інших релігій, яка має місце з часу Просвітництва у 18-му столітті.

Було би дуже несправедливо законодавчо дискримінувати критичний підхід на догоду мусульманам, бо критичний погляд – на науку, релігію, політику тощо – є обов’язковою передумовою розквіту людської думки в сучасному глобалізованому світі.


Абрагам Фоксман, національний директор Антидискримінаційної Ліги у США

Коли йдеться про те, як давати раду реакції на антимусульманський фільм, є три моменти.

Насамперед – і найважливіше – є традиція релігійної нетолерантності поміж екстремістськи налаштованих мусульман, яка виражається в розпалюванні ворожнечі та насильстві. В той час як єгипетські та лівійські інциденти були сфокусовані на гніві щодо Заходу, переважна більшість випадків насильства на релігійному ґрунті спрямована проти братів-мусульман – сунітів проти шиїтів і навпаки. І там не береться до уваги релігійна чутливість – за об’єкти нападів служать мечеті і відбувається це часто-густо у релігійні свята.

Тому увага має бути зосереджена насамперед на насильстві, яке спричинено традицією релігійної нетерпимості, в якій антизахідний гнів є лише одним із проявів.

По-друге, у Сполучених Штатах має робитися більший наголос на освіті, прищепленні поваги до тих, чия релігійна приналежність може бути іншою. Мають розрізнятися погані дії мусульман-екстремістів та релігійні цінності самого ісламу.

І нарешті, одним з наріжних каменів американської демократії є свобода слова.

Політичні та громадянські лідери мають і надалі боротися з антимусульманськими проявами, як і було у випадку з недавнім образливим фільмом.

Але право висловити свою думку, навіть коли вона образлива, не лише захищене конституційно, але і є серцевиною нашої демократії.

Ми повинні продовжувати захищати цю свободу, і в той же час відкидати екстремістські погляди.


Джилліан Йорк, директор міжнародної програми свободи слова Фундації Електронних Кордонів

Коли свобода висловлювання призводить до насильства, нехай навіть і непрямо, виникає спокуса думати про самоцензуру як про вихід із ситуації.

Ми живемо у глобалізованому світі, коли сказане кимось у Нью-Йорку має відгук у Каїрі і навпаки. В такій ситуації найлегше – це говорити про особливу обережність у ставленні до меншин.

Тим не менше, такі пропозиції створюють слизьку стежку до більшої цензури. Одного дня буде прохання не ображати пророка, а наступного дня хтось попросить не ображати диктатора.

Редакція

Журналісти французького журналу, який опублікував карикатури на пророка Мухаммеда, говорять про своє право на свободу слова

Ставлення до всіх груп має бути однаковим.

Цей феномен вже має місце в деяких країнах Європи, де заперечення Голокосту підпадає під кримінальні статті, що, своєю чергою, спонукає й інші групи домагатися подібних обмежень.

У Сполучених Штатах, де було зроблено фільм "Невинність мусульман", розпалювання ворожнечі не є злочином.

І хоча свобода слова дозволяє оприлюднювати справді одіозні погляди, однак вона є гарантом і того, що такі погляди, ставши публічними, отримують дозу критики і заперечень.

Зрештою, найкращою відповіддю промовам, які розпалюють ворожнечу, є більша свобода та глибша дискусія. Це є єдиним шляхом до справді плюралістичного суспільства.


Елмар Брок, німецький член Європарламенту, голова комітету у закордонних справах

Фільм, який критикує і ображає пророка Мухаммеда є хибним і, говорячи відверто, демонструє поганий смак.

Я вважаю, що "свобода думки" закінчується там, де люди намагаються привнести ненависть між народами та релігійними громадами під гаслом дотримання цього принципу.

Але в той сам час я не можу сприйняти насильство, яке ми спостерігали. Насильство та кровопролиття - неприйнятні.

Європа дуже пишається свободою слова, свободою думки та релігійною свободою, які внесені до конституцій наших країн, Лісабонську угоду та в Хартію ЄС з прав людини.

Але не все, що дозволене, має робитися. Всі ми також знаємо, що неможливо у наш час інтернету повністю заблокувати публічний доступ до таких матеріалів.

Ми маємо працювати над зменшенням релігійних упереджень та недовіри, а це можна втілити лише через освіту та гарні приклади.

Зменшення упередження та підвищення терпимості має бути у двох світах: і в західному, і в арабському. Християнські меншини мають почуватися безпечно і позитивно сприйматися в арабських країнах, і у той сам час мусульмани мають почуватися у безпеці та комфорті у переважно християнських країнах.

Не буде миру у світі, допоки не буде миру поміж релігійними громадами.

Більше на цю тему

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS