Трикутник українського православ’я: Київ-Константинополь-Москва

Останнє поновлення: Середа, 30 січня, 2013 p., 13:21 GMT 15:21 за Києвом
Лавра

Православ'я в Україні залишається розколотим, і багатьох влаштовує цей його стан

Українське православ’я залишається у центрі інтриг, в яких беруть участь усі осередки церковного життя світу.

Експерти не передбачають змін у його статусі найближчим часом, однак називають низку чинників, які можуть змінити статус кво.

Перед собором

Днями глава Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет звернувся до глав помісних церков з проханням розглянути питання про автокефалію УПЦ КП на майбутньому Всеправославному соборі. Без вирішення цього питання, вважає патріарх, проведення собору є невиправданим.

Собор, про який пише Філарет, – це вище зібрання глав усіх православних церков, на якому вирішуються догматичні, історичні, політичні та адміністративні питання глобального характеру.

Останній, сьомий, Вселенський собор, відбувся ще у 787 році. Підготовка до восьмого – триває вже півстоліття, і, як вказують експерти, останніми роками дещо активізувалася.

Одне з головних питань, яке стоятиме на його "порядку денному" – проблема автокефалії: хто, коли, за яких умов і яким чином може дарувати церквам самостійність.

Позиція Філарета полягає у тому, що вирішувати це питання у вузькому колі – невиправдано. На зібранні має бути заслухана і думка представників Київського патріархату, Македонії та Чорногорії, які теж претендують на помісний статус.

Проте тут починається найцікавіше. Річ у тому, що насправді ніхто не може поручитися, що Всеправославний собор взагалі відбудеться: настільки суттєвими є протиріччя між його майбутніми учасниками.

Власне, про це йдеться у озвученій минулого тижня заяві патріарха московського Кирила. Ієрарх, котрого ще недавно називали "двигуном" підготовки до проведення Собору, заявив, що цей захід – не на часі, поки глави помісних церков не досягнуть єдності з усіх конфліктних питань.

Спостерігачі тлумачать цю заяву просто: у Москви нема впевненості, що собор затвердить вигідні їй рішення, зокрема, і з українського питання, тому їй наразі вигідно відкласти його "до кращих часів".

Чого хоче Філарет

Низьку вірогідність проведення собору ближчим часом, очевидно, усвідомлює і Філарет. Чому ж, в такому разі, він звертається до собору, який, можливо, навіть не відбудеться?

"Всі лідери церков чудово розуміють, що українське питання не є другорядним. Україна і за кількістю храмів, і за кількістю віруючих є найчисельнішою громадою у світі"

Андрій Юраш, релігієзнавець

Перш за все, каже доктор філософських наук з Інституту філософії НАНУ Людмила Филипович, в останні роки у стратегії поведінки Філарета намітилися серйозні зміни: з фактичної добровільної самоізоляції він переходить до спроб налагодити діалог з предстоятелями інших церков.

Діалог Філарета з іншими церковними ієрархами є непростим. Саме створення УПЦ КП на початку 1990-х Російська православна церква (РПЦ) вважає розколом, і за це наклала на Філарета анафему. Відповідно, ані РПЦ, яку називають найпотужнішою православною церквою світу, ані її численні сателіти зважати на позицію Філарета напевно не стануть.

Однак, кажуть експерти, київський патріарх і сам усвідомлює, що його заяви не стануть керівництвом до дії для всіх православних ієрархів.

Головне для нього, і з іміджевої точки зору, і як для ідеолога однієї з найпотужніших православних конфесій України – артикулювати свою позицію, виступити з нею у публічному просторі.

"Це як Янукович, який звертається до Путіна з проханням знизити ціну на газ. Він знає, що той цього не зробить, але головне – окреслити позицію", – каже один зі співрозмовників ВВС Україна.

Інший мотив заяви Філарета – ще раз актуалізувати у публічному просторі проблему розколу українського православ’я, нагадати про те, що ігнорувати її лідерам помісних церков не вийде.

Тим більше, що Україна справді є "стратегічним активом" у православному світі.

"Всі лідери (церков – ред.) чудово розуміють, що українське питання не є другорядним. Україна і за кількістю храмів, і за кількістю вірян є найчисельнішою громадою у світі", – каже ВВС Україна доцент Львівського національного університету Андрій Юраш.

Відповідно, свої види на неї мають обидва головні центри світового православ’я – Константинополь і Москва.

"Повний розрив"

Константинополь і Москва, попри позірний мир, кажуть експерти, залишаються потенційними геоцерковними суперниками.
Церкви, які орієнтуються на Константинополь, – наприклад, Антіохійська, Єрусалимська, Александрійська, Елладська, Кіпрська, Албанська, які разом формують так звану "грецьку сім’ю", – "об’єктивно були б зацікавлені у появі потужної української православної церкви (незалежної від РПЦ – ред.), щоб диверсифікація у православному середовищі спрацювала на мінімізацію впливів Московського патріархату", – каже Андрій Юраш.

Патріарх Кирило

РПЦ є найпотужнішою православною церквою в світі, і від неї багато в чому залежить доля українського православ'я

Теоретично Константинопольський патріархат міг би надати автономію тій частині українського православ’я, яке не орієнтується на Москву.

Однак з цілої низки причин такий крок експерти наразі називають неможливим.

"("Грецькі церкви" - ред.) бояться. Ці церкви в основному є маловпливовими, вони не мають державних підтримок. Серед них лише Елладська церква фактично існує в християнській державі (Греції – ред.), решта – знаходяться в мусульманських державах", – каже головний редактор греко-католицького аналітичного видання "Патріярхат" Анатолій Бабинський.

Надання автономії українській православній церкві може призвести до розколу світового православ’я, констатують експерти.

Вони нагадують: на початку 1990-х років, коли Константинополь відновив свою юрисдикцію над естонською церквою, Москва не визнала цього рішення і розірвала євхаристійну єдність з Константинополем, заборонивши поминати ім’я Вселенського патріарха під час літургії.

За кілька місяців конфлікт було залагоджено, але цей інцидент, на думку спостерігачів, показав: якщо Москва готова до максимуму загострити стосунки з Константинополем через розподіл впливу у маленькій, переважну лютеранській Естонії, то наслідки конфлікту через Україну будуть незрівнянно серйознішими.

"Україна – це буде не тимчасове переривання євхаристійного єднання, а повний розрив. На розвал світової системи православ’я ніхто не піде", - каже Андрій Юраш.

Рука Москви

З іншого боку, було б помилкою вважати, що в стратегічних інтересах РПЦ лежить повне підпорядкування собі всього українського православ’я, каже Анатолій Бабинський.

"Москві на сьогодні вигідна нинішня ситуація. Весь проукраїнський елемент максимально локалізований в рамках УПЦ КП і УАПЦ, він відділений від їхньої церкви і не створює їм проблем. Є собі "розкольники", і хай собі будуть"

Анатолій Бабинський, релігієзнавець

"Москві на сьогодні вигідна нинішня ситуація. Весь проукраїнський елемент максимально локалізований в рамках УПЦ КП і УАПЦ, він відділений від їхньої церкви і не створює їм проблем. Є собі "розкольники", і хай собі будуть… Москві не потрібно у своїй церкві сильного проукраїнського елементу, який би завтра знову підняв питання про свою незалежність", – каже експерт.

В утриманні статусу кво – коли в Україні і так фактично паралельно діють дві церкви, для однієї з яких, формально не визнаної світовим православ’ям, Москва не є духовним центром, а для іншої православ’я поза нею не існує – РПЦ не піде на жодні компроміси.

Монопольний вплив на канонічно визнане українське православ’я є для неї принциповим питанням у історичному, ідеологічному, культурному відношенні, каже Андрій Юраш.

Чи будуть зміни?

Видається, що нинішня диспозиції є вигідною всім зацікавленим сторонам, крім тих українських православних, які не орієнтуються на Москву.

Чи може ця ситуація змінитися? Теоретично – так, обережно припускають експерти.

По-перше, це могло б статися, якби офіційний Київ змінив своє ставлення до проблем українського православ’я.

На відміну від попереднього президента, Віктор Янукович у своїй діяльності демонструє відносну рівновіддаленість від православних конфесій, каже Людмила Филипович.

Так було не весь час. На початку свого президентства Віктор Янукович виражав виразні симпатії до промосковської частини православ’я, можливо, сподівався, що таким чином він зможе досягти певних економічних преференцій у відносинах з Росією, каже Анатолій Бабинський.

Проте, коли виявилось, що вплив Кирила на економічну політику РФ є досить обмеженим, Янукович зайняв нинішню позицію рівновіддаленості.

"Константинополь неодноразово натякав, що якщо керівництво України однозначно виразить політичну волю, то він може увійти в Україну", – каже пан Бабинський.

По-друге, ситуацію могло б змінити приєднання до прихильників автономії частини УПЦ Московського патріархату.

Андрій Юраш звертає увагу на лист Філарета до єпископату УПЦ МП від 29 січня, у якому той закликає ієрархів не допустити зазіхань на статус їхньої церкви, яке нібито готується на архієрейському соборі РПЦ на початку лютого.

"Від ієрархів залежить багато, але не все"

Людмила Филипович, релігієзнавець

"Якщо таке справді відбудеться, і частина УПЦ МП з цим не погодиться, вони можуть включитися в цей процес (приєднатися до прихильників автономії української церки – ред.)", – каже експерт.

Певні зміни до нинішньої диспозиції – причому у напрямку, який сьогодні передбачити неможливо, – очевидно, відбудуться після відходу нинішніх головних дійових осіб українського православ’я: 84-річного патріарха Філарета та 77-річного глави УПЦ МП митрополита Володимира.

Однак найвагомішим чинником, який впливатиме на долю українського православ’я, експерти називають об’єднання православних.

"Від ієрархів залежить багато, але не все, тим більше в православ’ї, де не діє католицька доктрина про непогрішимість папи у питаннях віри і моралі", – каже Людмила Филипович.

Якщо свідомість людей змінюватиметься, і вони артикулюватимуть необхідність зміни статусу кво, світове православ’я просто змушене бути піти назустріч цим побажанням, кажуть експерти.

"У України є той козир, що якщо українські церкви почнуть між собою говорити, вони все більше розумітимуть, що вони є близькими одна одній. Якби апеляція (про зміну статусу - ред.) виходила від об’єднаної церкви, Константинополь не мав би жодних аргументів проти того, щоб її прийняти... Якби українське православ’я не було таким фрагментованим, воно так би гримнуло у світовому православ’ї, що його питання вони просто мусили б якимось чином вирішувати", – каже Анатолій Бабинський.

Однак, погоджуються експерти, час, протягом якого можуть наступити ці зміни, може вимірюватися навіть не роками, а десятиліттями. І це не дивно для такої чуттєвої та консервативної сфери людського життя, як релігія.

Більше на цю тему

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS