Дипломатичний фронт української кризи

Путін, протест Копирайт изображения AP

Свою прес-конференцію 4 березня Володимир Путін повністю присвятив оцінці ситуації в Україні і двостороннім відносинам з Києвом, не згадавши про можливість врегулювання кризи на міжнародному рівні.

Проте, на дипломатичному фронті теж відбуваються важливі події.

5 березня Сергій Лавров і Джон Керрі зустрічаються в Парижі на засіданні групи підтримки Лівану у складі міністрів закордонних справ п'яти держав - постійних членів Ради Безпеки ООН.

За даними ЗМІ, під час двосторонньої розмови говоритимуть переважно не про Ліван, а про Україну. Скоріше за все, в центрі уваги буде нещодавня пропозиція Барака Обами про американське посередництво в організації переговорів між Москвою і Києвом, а також у захисті прав людини в Криму силами міжнародних спостерігачів.

Того ж дня представники НАТО і Росії на рівні послів проведуть у Брюсселі переговори на цю ж тему. Ініціатива йде від Північноатлантичного альянсу і раніше була схвалена на засіданні Ради НАТО, скликаному за ініціативою Польщі.

6 березня відбудеться саміт ЄС, на який запрошено прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка.

Також в понеділок Володимир Путін обговорив українське питання у телефонних розмовах з білоруським і казахстанським колегами Олександром Лукашенко та Нурсултаном Назарбаєвим.

Контакти із Заходом

Північноатлантичний альянс - організація військова, і його, ймовірно, цікавитимуть, насамперед, військові аспекти ситуації, вважають аналітики.

"Їм важливо отримати додаткові свідчення того, що Росія не планує військової ескалації, і зрозуміти, де проходить та червона лінія, яку Москва не має наміру перетинати. Для нас важливо послати сигнал, що декларація про використання військ в Україні була попереджувальним пострілом у повітря, і що червона лінія називається "Крим", - заявив Російській службі Бі-бі-сі президент Інституту національної стратегії Михайло Ремізов.

"Ймовірно, НАТО буде домагатися зниження російської військової присутності в Криму, а ми - наполягати на легітимності влади Криму і запланованого нею референдуму", - вважає експерт.

Ширша політична дискусія, ймовірно, відбудеться між Лавровим і Керрі.

Щодо перспективи американського посередництва в налагодженні контактів між Росією і Україною російські аналітики мають великі сумніви. Коли Москва захоче, вона проведе такі переговори без сторонньої допомоги.

На прес-конференції 4 березня Володимир Путін висловився на цю тему досить виразно: контактувати з Києвом на робочому рівні, а політичну нормалізацію відкласти до президентських виборів в Україні.

Питання про відправку до Криму міжнародних спостерігачів виглядає не настільки однозначно. Найімовірніше, Росія не відкине ініціативу одразу, а натомість торпедує її, пославшись на позицію кримської влади.

"Я б не перебільшував ефективності міжнародних консультацій та переговорів, - заявив Російській службі Бі-бі-сі експерт з проблем СНД Сергій Міхєєв. - В Україні загострилися об'єктивні протиріччя, що існували з першого дня її незалежного існування, багато процесів відбуваються спонтанно, це не режисура Кремля чи Білого дому".

Шанси на успіх міжнародних зусиль сильно зменшує взаємна недовіра між Росією і Заходом.

Проте, Михайло Ремізов переконаний, що міжнародний формат доречний.

У Москві сподіваються, що Захід, який незацікавлений в дестабілізації України і розширенні російського втручання, спробує стримати Київ, насамперед, в питаннях статусу російської мови і роззброєння активістів Майдану.

"Найрозумнішим з боку Заходу, якщо він не хоче побачити дві або три України, було б скористатися своїм впливом для зниження напруженості, викликаної агресивністю і самовпевненістю переможців", - каже Сергій Міхєєв.

Копирайт изображения Getty
Image caption Російські експерти вважають, що у ситуації довкола України Лукашенку та Назарбаєву є, про що хвилюватися

Оскільки прем'єр Арсеній Яценюк вже попросив Верховну Раду повернутися до мовної проблеми, а МВС України закликало цивільних, які незаконно володіють зброєю, здати її до 21 березня, можна припустити, що відповідні рекомендації були висловлені й почуті.

Напередодні переговорів з Яценюком в Брюсселі прем'єр-міністр Греції, яка нині головує в ЄС, Евангелос Венізелос заявив, що Євросоюз не бачить причин вважати владу України нелегітимною, але рішуче засуджує будь-які прояви радикального націоналізму і ксенофобії.

"США і ЄС вже відіграють роль стримувачів, - вказує Михайло Ремізов. - Там, безсумнівно, розуміють, що час для загострення ситуації з російською мовою був обраний вкрай невдало, а силові дії з боку "Правого сектора" можуть зробити процес розпаду України незворотнім. Однак радити Києву погодитися з відділенням Криму Захід точно не буде".

"Але, за великим рахунком, всі ці питання - поточні, - вважає експерт. - Фундаментальна проблема України, з урахуванням її культурної диференціації, - розширення прав регіонів, конституційна реформа, що передбачає прямі вибори губернаторів, можливо, перехід до федеративного устрою, щоб населення могло реалізувати свою ідентичність на місцевому рівні".

"На цьому ґрунті Росія і Захід могли б спільно допомогти Україні порадою. Якщо наші партнери до цього не готові, співпраця обмежиться технічними деталями де-ескалації нинішнього конфлікту, але це буде не стратегічний підхід", - додав він.

Союзники на роздоріжжі

Тим часом, увагу спостерігачів привернули консультації Володимира Путіна з Лукашенком і Назарбаєвим. З ними-то що обговорювати? Який вплив мають Білорусь і Казахстан на ситуацію в Україні?

"Жодного", - вважає Сергій Міхєєв.

Михайло Ремізов зауважив, що "Білорусь - сусід України, і має з нею великий обсяг економічних зв'язків".

На думку експертів, в умовах західної обструкції Володимиру Путіну хотів отримати бодай чиюсь моральну підтримку, і взагалі, оскільки Мінськ та Астана - офіційні союзники, треба демонструвати з ними якусь загальну лінію.

Тим часом, з підтримкою ситуація є неоднозначною.

Опубліковане спільне комюніке не містить слів про підтримку рішення Росії про введення військ, а лише спільну заяву про те, що "загострення суспільно-політичної ситуації, яке відбувається зараз, викликає занепокоєння держав-членів Вищої Євразійської економічної ради".

Назарбаєв і Лукашенко опинилися в подвійній ситуації, вважають експерти.

З одного боку, їм ніяк не може подобатися революційна зміна влади, оскільки авторитарні лідери Казахстану і Білорусі розуміють, що вони в цій черзі стоять першими.

"Якщо не Назарбаєву, то Лукашенку є, про що хвилюватися", - каже Сергій Міхєєв.

З іншого боку, союзники свого часу не визнали незалежність Абхазії і Південної Осетії. На думку багатьох спостерігачів, вони насторожено ставляться до перекроювання Москвою пострадянських кордонів і взагалі будь-яких силових дій, керуючись очевидною логікою: вчора Грузія, сьогодні Україна, а завтра хто?

"Лукашенко і Назарбаєв повністю згодні з Росією щодо оцінки подій у Києві та легітимності української влади, але не готові солідаризуватися щодо Криму і військової операції. Цю позицію Росії доведеться відстоювати і реалізовувати самостійно", - каже Михайло Ремізов.