"Кримський" хід Росії та дилеми Заходу

НАТО Копирайт изображения AFP

Можливо, Бельгія не збиралася конкурувати з архітектурними принадами Олімпіади в Сочі, однак дах нової штаб-квартири НАТО в Брюсселі нагадує кілька гігантських трамплінів, об'єднаних між собою.

Ще незавершена будівля, на спорудження якої витратили набагато більше, ніж планували, здавалася багатьом зайвою розкішшю в часи, коли Північноатлантичний альянс намагався знайти обґрунтування для свого існування.

Країни-члени НАТО, які затягнули після світової кризи паски, були змушені піти на значне скорочення своїх військових витрат.

Можливо, відлуння Сочі було випадковим збігом, проте посилення напруженості у відносинах Росії і Заходу може вдихнути в НАТО свіжі сили.

Немає сумнівів, що криза в Криму може мати далекосяжні наслідки в багатьох сферах: для НАТО і Євросоюзу, для відносин Вашингтона з Європою, та й для майбутніх маршрутів енергетичних поставок.

Хоча словесні баталії і персонажі нагадують певною мірою нещодавнє минуле, нинішні часи - не просто повторення холодної війни.

Насамперед, Росія - це не Радянський Союз. Економіка, яка зазнала глобалізації, є абсолютно іншим фоном для подій, що розгортаються, і перспектива військової конфронтації між Москвою і Заходом залишається багато в чому перспективою, далекою від реальності.

Однак не слід плекати ілюзій: криза в Криму стала найдраматичнішою подією по обидва боки Атлантики з часів падіння залізної завіси.

Кінець надіям

Наприкінці XX століття лунала думка, що розпад СРСР ознаменував собою кінець історії. Мовляв, грубо кажучи, тепер ми всі капіталісти, а ідеологічним чварам, які поділяли світ на два табори майже сторіччя, було покладено край.

Однак дуже швидко стало зрозуміло, що такі погляди були передчасними. Проте, багатьом на Заході хотілося бачити в особі Росії та Китаю відповідальних партнерів, які були б рівноправними учасниками міжнародної системи.

Дії Китаю в Східно- і Південно-Китайському морях похитнули подібні мрії у багатьох сусідів Пекіна. Що стосується Росії, то події в Криму поховали такі ідеї раз і назавжди.

Проте зрозуміти таких мрійників можна. Багато хто на Заході були впевнені, що колишні відносини з позиції сили пішли в минуле, і що різке скорочення оборонних бюджетів було виправдане не лише заходами жорсткої економії, а й зміщенням акцентів на розвиток економічних зв'язків і політику "м'якої сили".

Смак того, що гряде

Проте в Москві на події останніх років дивилися зовсім по-іншому. Односторонні військові дії Заходу на Балканах, в Іраку та Лівії розцінили в російській столиці як ознаку того, що Захід може використовувати силові методи там і тоді, де і коли йому заманеться.

Те, що російська інтервенція в Грузію зійшла Москві з рук, переконало її в слабкості Заходу.

Це, а також поступове наближення кордонів НАТО до території Росії, схоже, зміцнило думку Путіна про те, що престиж і безпеку його країни може гарантувати лише посилення ролі Москви на колишньому радянському просторі.

Копирайт изображения AP
Image caption Ясно, що Росія хоче встановити свій вплив на території всієї України

Захист співвітчизників, які опинилися за межами матері-Росії, став і метою, і методом досягнення цієї мети.

П'ятиденна російсько-грузинська війна 2008 року, в результаті якої Москва фактично створила два проросійських протекторати, стала спробою втілення цієї політики в життя.

У такому контексті кінцевою метою є не Крим, а вся Україна.

Ніхто не знає, як далеко може піти в цьому плані Путін. У короткостроковій перспективі його дії "допомогли" приходу до влади в Києві антиросійського уряду.

Однак ясно, що Росія хоче встановити свій вплив на всій території України. Збирається Москва націлитися на інші її регіони чи просто буде ставити палиці в колеса новій владі в Києві - у будь-якому випадку вона дає зрозуміти, що нинішня криза не закінчиться кримським референдумом.

Доля України може надовго стати яблуком розбрату у відносинах Росії і Заходу.

Пріоритети США

Наслідки такого розкладу сил важко переоцінити. Євросоюз, де в кожної з країн-учасниць свої відносини з Росією, постав далеко не в найкращому вигляді.

Зовнішня політика завжди була головним болем для ЄС, де всі рішення приймають на основі принципу "найменшого спільного знаменника", який є не кращим методом для вирішення серйозної кризи.

НАТО посилило свою присутність в повітряному просторі Балтії, однак питання про рішучість альянсу йти на будь-які дії залишається досі відкритим.

Одним з очевидних наслідків ситуації може стати відродження НАТО, проте неясно, чи можуть країни, що входять до нього, підкріпити свою критику на адресу Кремля посиленням своїх оборонних потужностей.

Однак найгостріші питання задають на адресу Вашингтона. При всіх розмовах про ключову роль Азії, а також про бажання передати частину відповідальності в руки європейських союзників, ця криза підкреслює центральну роль США у гарантуванні безпеки Європи.

Так склалося, що саме американський есмінець здійснює місію НАТО в країнах Балтії, і саме американські винищувачі направили для патрулювання повітряного простору цих країн, а також до Польщі.

У майбутньому Пентагону, мабуть, доведеться розглянути, як найкраще гарантувати безпеку своїх союзників в довгостроковій перспективі.

Дешева риторика

США мають знайти відповіді і на низку питань у сфері дипломатії.

Багато хто захоче знову проаналізувати, як розвивалися відносини з Росією останніми роками, починаючи з нездатності відреагувати належним чином на грузинську кризу і закінчуючи провалом обамівського "перезавантаження" відносин з Москвою.

Разом з тим Вашингтон чудово розуміє, як нинішня криза може позначитися на інших аспектах міжнародних відносин, як-от діяльність ООН, іранське ядерне досьє, криза в Сирії тощо.

Економічні наслідки кризи також можуть бути дуже значними в залежності від подальшого її розвитку, а також від серйозності санкцій Заходу.

Проблема в тому, що у Росії також є свої козирні карти. Санкції можуть завдати шкоди її економіці, але постраждає і глобальна економічна система. Політикам у США та Західній Європі не потрібно про це нагадувати. Риторика коштує дешево, але реальні можуть вилитися в копієчку.

Тож, ставки є величезними. Міжнародне співтовариство підійшло до переломної межі, і наслідки зроблених зараз кроків можуть вийти далеко за межі сусідніх з Росією держав.