Чи зможе НАТО впоратися з завданням, яке дала Росія?

НАТО

"Давайте чітко все з'ясуємо. Холодна війна не повернулася. Росія попри всю свою військову могутність та позування не є Радянським Союзом. Не планується повторення ідеологічної боротьби, яка розділяла світ більшу частину минулого століття".

Це - коротке викладення позиції одного з дипломатів НАТО, з яким я нещодавно говорив.

Але щось змінилося внаслідок захоплення Росією Криму, а також через її військову загрозу східній Україні.

Москва відмовилася від моделі, яка домінувала серед європейських дипломатів після завершення Холодної війни, а також тієї, яка, як виглядає, панувала у Західній Європі після повалення нацистської Німеччини.

Її ідея полягала в тому, що суперечки буде врегульовувати дипломатія, а не сила; і ознакою величі країни дедалі більше ставатиме її економічна міць, а не військова.

Що ще гірше, так це те, що виступ Путіна у Кремлі, виголошений близько 10 днів тому, сигналізує, що це ще не кінець. Російські представники можуть казати, що їхні війська не рухатимуться вглиб України, але їхнє розгортання свідчить про інше: саме це вони і мають намір робити.

Як далеко зайде Путін?

Виступ Путіна був визначним не в останню чергу через те, що він говорив саме те, що мав на увазі. У французів є слово - "реваншизм" - термін, що включає в себе поняття помсти або реституції після принизливої поразки; те, що Франція зазнала від Пруссії у 1870 році, і те, що, як вважають багато росіян, зокрема з оточення Путіна, вони зазнали від Заходу після розпаду Радянського Союзу.

Пан Путін дав зрозуміти, що Росія повернулася і що вона має намір навести лад у себе на подвір'ї, а для багатьох в Росії Україна є найбільшим подвір'ям.

Але наскільки далеко готовий зайти Путін поки що неясно. Загроза очевидна - для України, для Молдови (де є можливість того, що Росія намагатиметься формалізувати захоплення Придністров'я, анклаву, що відколовся). І якщо для Молдови, то для кого ще?

Саме тому такі країни, як три балтійські республіки, настільки раді, що вони приєдналися до НАТО 10 років тому. І саме тому раптом захист та підтримка власних членів стали настільки важливими для НАТО.

Північноатлантичний альянс не може знати наміри Кремля напевно. Він може тільки дивитися на можливості і робити висновки з сигналів та дій, які були досі.

Так що ж може зробити НАТО? Його першим кроком має бути підтримка непростих союзників Альянсу у Північній Європі.

Підтримка України

Спершу це може бути розгортання цілої низки невеликих військових груп, щоби посилити присутність підрозділів Альянсу в балтійських республіках і в Польщі. Не дуже масштабні навчання можуть забезпечити майже постійна військову присутність НАТО в цих країнах в найближчому майбутньому, якщо про це домовляться лідери Альянсу.

Також може бути більше підтримки України. Не для того, щоби привести її в НАТО: нинішня українська влада, здається, не має бажання приєднуватися до Альянсу.

Але Україна є партнером НАТО. Їй вже допомогли з посиленням цивільного контролю над військовими, з оборонним плануванням тощо. Чекайте більше такої підтримки з потенційним наданням допомоги, яка не призначена для смертельного ураження, щоб зробити здебільшого вмираюче українське військо більш ефективним.

НАТО також дає зрозуміти, що напрямок руху Альянсу не зміниться. Деякі критики вважають, що розширення НАТО із закінченням Холодної війни в деякому сенсі підштовхнуло Росію до дій щодо України; що воно викликало в Москви відчуття, що її оточують.

Дипломати НАТО рішуче це відкидають. Генеральний секретар Андерс Фог Расмуссен, у статті, опублікованій у вівторок в газетах всіх 12 країн, які приєдналися до НАТО після завершення Холодної війни, наполягає на тому, що розширення пішло на користь Європі, НАТО, і самим новим членам. Він наполягає на тому, що цей процес триватиме, але окремі країни мають самі вирішувати, які альянси формувати.

За випадковим збігом цього тижня на зустрічі НАТО буде потрійний ювілей: 15 років з тих пір як Польща, Угорщина та Чехія приєдналися до Альянсу, 10 років зі вступу Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії, і п'ять років з приєднання Албанії та Хорватії. Ці річниці міністри НАТО відзначать короткою церемонією, і її символізм не залишиться непоміченим Москвою.

Насамперед, міністри НАТО повинні планувати майбутнє.

Як Альянс має реагувати на нові вітри, які дмуть з Москви?

Робота буде запущена цього тижня, і саме це буде на порядку денному до наступного саміту НАТО, який пройде у Вельсі у вересні.

Правила гри

Це дасть напрямок та передумови для цілої серії досліджень. Якими в майбутньому будуть відносини між НАТО і Росією? Це тимчасове охолодження? Або, як сказав мені один дипломат НАТО: чи зведені нанівець всі зусилля з побудови партнерських відносин з Москвою?

Якщо правила гри у сфері безпеки в Європі змінилися, якими будуть військові наслідки? Європейські країни, які намагаються впоратися з браком готівки, можливо, ще раз будуть змушені переглянути оборонні бюджети або, щонайменше, більш серйозно поставитися до об'єднання їхніх зусиль.

США будуть змушені засвідчити свою незмінну підтримку європейської безпеки матеріальними способами. Може виникнути потреба в іншому способі дій. Можливо, доведеться переглянути структуру сили.

Співпраця не може лишатися такою, наче нічого не сталося, і не тому що повернулася Холодна війна, а тому що ключова мета НАТО - територіальний захист членів Альянсу - несподівано стала значно серйознішою, ніж це було кілька тижнів тому.