Харківський протест: місто на межі

Копирайт изображения Reuters

Харків три місяці з тривогою спостерігав за столичними протестами. Євромайдан хвилював, але довгий час місто не поспішало починати боротьбу на вулицях.

Харків’янам, які виходили на місцевий майдан до пам’ятника Шевченку, дозволяли проводити мирні акції. Альтернативні демонстрації, які час від часу влаштовувала влада, були масовими, але не переконливими. Працівники бюджетних та комунальних установ не приховували, що вийшли на площу не з власної волі. "Підтримку" вони висловлювали формально.

Головні події 20-23 лютого змусили мешканців міста не обирати, на чий бік пристати, а визначитись, як далеко кожен готовий піти за свої переконання.

Протестні настрої

В ті дні на вулиці Харкова вийшла рекордна кількість людей: на Євромайдан, до Палацу спорту, де проходив з’їзд Сходу й Півдня, до лікарні Укрзалізниці, де звільнялася Юлія Тимошенко, до обласної адміністрації, куди повернувся Михайло Добкін, на площу Свободи, де зробили спробу скинути Леніна.

З того часу Харків наче наздоганяв Київ за кількістю вуличних акцій та протестів. На відміну від столиці, тут злам проходив не по межі громадяни/влади (силовики), а між "євро" та "анти" майданами. Хоча обидві ці назви тут були умовні. Вони не відображали весь зміст протестів.

Це швидше були два вектори: ліберальний та консервативний, "за зміни" проти "стабільності", патріотичний та проросійський (частково - прорадянський).

Останній рух виявився не стільки масовим, скільки боєздатним. Харків довго поводився досить пасивно, але зрештою прийшов час агресії.

Копирайт изображения AFP

Не знаходячи в дискусії аргументів для переконання ідеологічних опонентів, Харків схопився за "дубину". Це відштовхнуло від масових акцій поміркованих жителів. Натомість привернуло увагу маргінальних напівкримінальних угруповань "з околиць".

Рух підживлювався "імпортованими" з Росії ідеями – федералізації, відокремлення, приєднання до РФ. Він перетворився на терор. Об’єктами стали ЗМІ, харків’яни з державною символікою, активні учасники Євромайдану. В соцмережах поширювались "чорні списки ворогів" з іменами та адресами.

Символ протистояння

Розташована як "антитеза" пам’ятнику Леніна на іншому боці площі Свободи Харківська обласна адміністрації в ці тижні зі звичайної адмінбудівлі перетворилась на стратегічний об’єкт. За неї, наче за фортецю, билися "Правий сектор" і Самооборона Майдану, міліція та спецпідрозділи, патріоти та сепаратисти, українці та росіяни.

Її укріплювали та блокували, на ній кілька разів підіймали російський прапор та знов повертали державний. Біля неї будували барикади, влаштовували криваві бійки, стріляли та кидали каміння. ОДА ледь не спалили у ніч, коли ОДА чотири рази переходила з рук в руки.

"Їм можна, а нам ні?" - говорили проросійські активісти, які проривали кордони міліції і йшли на штурм ОДА, облаштовували всередині їдальню і медпункти, встановлювали барикади, підпалювали автомобільні покришки та кидали у будівлю коктейлями Молотова. "Їм" - це киянам на Майдані. На "них" посилались, пояснюючи маски й каски, битки й щити, коктейлі та бруківку. Виправдовували насильство.

Нова хвиля

Останню хвилю протестів у Харкові схильні вважати показною, але не показовою. Місцеві журналісти визначили прикмету: якщо вулична акція привертає увагу російських телевізійників – буде бійка.

Допоки в епіцентрі працюють камери сусідньої держави, пристрасті не вгамуються, над площею гучно лунатимуть вигуки «Ро-сі-я!» та «Ре-фе-рен-дум!» і майорітимуть триколори. Протестувальники створюють необхідну "картинку". Від імені міста наполегливо демонструють проросійські настрої.

Євромітинги відрізняються і якістю, і кількістю. Вони - стримані, емоційно-врівноважені, демократичні. Тут не питають пресу "А ви з якого каналу?" і не б’ють журналістів.

Копирайт изображения AFP

З початком активних бойових дій, коли окремі мітинги проходили без нападів та постраждалих, патріотичні акції стали не такими масовими. Організатори вагалися: чи виводити людей на вулицю в умовах реальної небезпеки. Це створило враження, що "європейський протест" вичерпався. Проте, це не так.

Він трансформувався в десятки волонтерських центрів, які обрали іншу форму існування: адресна допомога замість демонстрацій. Активісти "пішли в народ", вони спілкуються на вулицях та ведуть боротьбу за нових прихильників, друкують та розповсюджують агітлистівки, збирають гроші на допомогу армії.

В очікуванні виборів

Справжні настрої харків’ян точно не знає ніхто. Так, це місто, яке "фізично та емоційно" близьке до Росії, але сьогодні це не говорить про бажання увійти до складу сусідньої держави. Так, це місто традиційно голосувало за Партію регіонів, але сьогодні це не гарантує підтримки "регіоналам" Михайлу Добкіну та Сергій Тигипко. Так, це місто вимагає федералізації, але під нею воно розуміє швидше децентралізацію, ніж відокремлення. Так, це місто обрало мером Геннадія Кернеса, але сьогодні це вже не свідчить про його вплив на настрої харків’ян.

Не дарма він під час останніх переговорів із "загарбниками" ОДА висловив намір замовити велике соціологічне опитування, щоб з’ясувати, чого ж насправді хочуть мешканці міста. Певною мірою таким дослідженням стануть призначені на 25 травня вибори президента України.