20 років перемир'я в Карабаху: ключові дати

Степанакерт Копирайт изображения AFP
Image caption Степанакерт, Нагірний Карабах. Літній вірменин відвідує могилу свого сина

5 травня 1994 року Вірменія, Азербайджан і невизнана Нагірно-Карабаська Республіка підписали Бішкекський протокол, одним із пунктів якого було перемир'я між сторонами карабаської війни.

Як було сказано в документі, підписанти "закликали всі сторони конфлікту прислухатися до голосу розуму: припинити вогонь опівночі з 8 на 9 травня".

Після цієї зустрічі в Бішкеку 9 травня угоду підписав міністр оборони Азербайджану Мамедрафі Мамедов, 10 травня - міністр оборони Вірменії Серж Саркісян, а 11 травня командувач армією Нагірного Карабаху Самвел Бабаян.

Що відтоді відбулося в замороженому конфлікті?

  • 12 травня 1994 - Бішкекський протокол набуває чинності.
  • 24 грудня 1994 - Верховна Рада Нагірного Карабаху призначає Роберта Кочаряна президентом невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР).
  • 23 березня 1995 - На Віденській конференції з Нагірно-карабаського конфлікту був виданий мандат ОБСЄ на співголовування в так званому Мінському переговорному процесі.
  • 24 листопада 1996 - Роберт Кочарян стає президентом НКР за результатами першого загального голосування в невизнаній республіці.
  • 3 грудня 1996 - На саміті ОБСЄ в Лісабоні всі 54 країни-члени цієї організації, крім Вірменії, підписалися під Лісабонською угодою. Основні принципи цієї угоди включають: територіальну цілісність Вірменії та Азербайджану, юридичний статус Нагірного Карабаху як території з максимальним ступенем самоврядування в складі Азербайджану, а також гарантії безпеки Нагірного Карабаху і його населення.
  • 1 січня 1997 - Мінська група ОБСЄ змінює формат: тепер у неї три співголови - Франція, Росія і США. Цей формат існує донині, однак невдоволення Азербайджану присутністю в цій трійці Франції ускладнювало переговори.
Копирайт изображения AFP
Image caption Агдам, Азербайджан, 1992 рік. Перестрілка на лінії фронту
  • 18 липня 1997 - Співголови Мінської групи представляють сторонам конфлікту пакет пропозицій щодо його врегулювання. Цей пакет складався з двох угод: перша визначала умови "припинення збройних сутичок", друга була присвячена статусу НКР. "Статус Нагірного Карабаху ... не може бути визначений односторонніми актами Азербайджанської Республіки або властей Нагірного Карабаху", - йшлося в його преамбулі.
  • 8 вересня 1997 - Після того, як Роберт Кочарян був призначений прем'єр-міністром Вірменії, президентом НКР був обраний Аркадій Гугасян.
  • Грудень 1997 року - Мінська група пропонує поетапний план вирішення конфлікту. План спрямований на припинення збройного протистояння. Він відрізняється від попереднього пакету тим, що збройні підрозділи повинні виводитися зі своїх позицій поетапно, а в районі бойових дій будуть розміщені миротворці ОБСЄ, здатні запобігти несподіваним нападам з обох сторін. Лачинський коридор, що з'єднує Вірменію і Карабах, згідно з планом, залишався під контролем збройних сил НКР, а для визначення остаточного статусу Нагірного Карабаху створювалася спільна вірмено-азербайджанська комісія. Вірменія і Азербайджан погодилися з цим планом, але керівництво Нагірного Карабаху його відкинуло.
  • 3 лютого 1998 - Президент Вірменії Левон Тер-Петросян іде у відставку на хвилі звинувачень у надмірних поступках Азербайджану.
  • 9 листопада 1998 - Мінська група виходить з пропозицією про союзну державу, згідно з якою Азербайджан та Нагірний Карабах, залишаючись у рамках єдиної держави, отримують рівний статус. Азербайджан відхилив цю пропозицію, заявивши, що вона суперечить Лісабонському документу.
  • 2 квітня 1999 - Президенти Вірменії та Азербайджану зустрічаються в рамках саміту СНД у Москві. Сторони домовляються про регулярні зустрічі. У наступні сім місяців відбувається п'ять таких зустрічей.
  • 3-7 квітня 2001 року - В рамках Мінської групи під егідою США у Флориді проходять переговори Роберта Кочаряна і Гейдара Алієва.
  • 19 лютого 2004 - Офіцер азербайджанської армії Раміль Сафаров убиває вірменського студента Гургена Маркаряна під час організованої ООН миротворчої програми в Будапешті.
  • 13 квітня 2006 - Суд у Будапешті засуджує Раміля Сафарова до довічного ув'язнення.
  • 29 листопада 2007 - В іспанській столиці проголошуються так звані Мадридські принципи. Вони засновані на відмові від насильства, територіальній цілісності та самовизначенні. Цей документ був представлений, як "синтез" пакету 1997 року і пізнішого поетапного плану. Принципи переглядалися кілька разів протягом наступних років. Азербайджан у підсумку "в основному" погодився з варіантом 2009 року, проте Вірменія ці пропозиції відхилила.
Копирайт изображения AFP
Image caption Агдам, березень 1992 року. Жінки біля свіжо викопаних могил в Агдамі оплакують жертв різанини азербайджанців у карабаському місті Ходжали
  • Березень 2008 - найважчі збройні сутички після оголошення перемир'я в 1994 році. Вірменія і Азербайджан звинуватили в події один одного, кожна зі сторін зазнала людських втрат.
  • 2 листопада 2008 - президенти Азербайджану, Вірменії та Росії підписали в Москві декларацію щодо нагірно-карабаського конфлікту. У декларації сторони пообіцяли продовжити переговорний процес, сприяти поліпшенню ситуації на півдні Кавказу та підтвердили свою відданість політичному врегулюванню конфлікту.
  • 27 жовтня 2010 - "Астраханська декларація": за посередництва Росії досягнута угода щодо звільнення військовополонених.
  • 31 серпня 2012 - Раміль Сафаров депортований до Азербайджану. Через кілька днів президент Ільхам Алієв підписує указ про його помилування. Звільнення Сафарова викликає міжнародну критику та попередження про те, що воно може ускладнити подальший процес врегулювання конфлікту.

В останні кілька років мирні переговори щодо Нагірного Карабаху застопорилися. Войовнича риторика продовжує звучати з обох сторін, а в зоні конфлікту від вогню снайперів й далі гинуть люди.

Новини на цю ж тему