Кава, бійки і безсонна ніч: як народжувалася Конституція

Конституція Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Не раділи ухваленню Конституції червневої ночі 1996 року лише комуністи: їхня фракція голосувала "проти"

Українській Конституції виповнюється вісімнадцять років: час пригадати, як саме вона з’явилася на світ.

Основний Закон народжувався в муках. Для його ухвалення депутатам потрібно було провести сотні голосувань, випити декалітри кави (і не тільки) у парламентському буфеті та взяти участь у кількох бійках біля трибуни Ради.

Патріотизм, прагнення сподобатися виборцеві, особисті переконання, цинічний політичний розрахунок, страх залишитися без мандату – голосуючи чи не голосуючи за Конституцію, парламентарі керувалися найрізноманітнішими мотивами.

Результат – безсонна літня ніч, найдовше засідання в історії українського парламенту, зворушливе фото на сходах Ради, а головне – ухвалена Конституція, одна з останніх на пострадянському просторі.

ВВС Україна на основі величезної стенограми пленарного засідання Основного Закону 27-28 червня 1996 року, а також спогадів кількох його учасників відтворює атмосферу конституційної ночі.

Політичний конфлікт

Навесні 1996 року президент Леонід Кучма та Верховна Рада другого скликання увійшли у затяжний клінч з приводу ухвалення нової Конституції.

Основний Закон УРСР від 1978 року з численними змінами і доповненнями, за яким Україна жила в той час, потребував заміни.

Комісія, створена главою держави, у березні 1996-го напрацювала проект, який, за спогадами юриста-конституціоналіста Віктора Мусіяки, у разі ухвалення перетворював би Україну у "суперпрезидентську республіку".

Леонід Кучма пропонував утворити в Україні двопалатний парламент зі скороченою кількістю депутатів, позбавлених недоторканності, зате президента – наділити масштабними повноваженнями.

Парламент сформував власну комісію на чолі з Михайлом Сиротою, яка доопрацювала президентський проект, згладивши його найгостріші кути. Кучма з баченням парламенту не погодився. Ситуація скидалася на безвихідну.

У цій ситуації Леоніда Кучми вдався до крайніх заходів. 26 червня 1996 року він зібрав засідання РНБО, на якому ухвалили рішення провести референдум щодо ухвалення президентського проекту Конституції 25 серпня. Опублікувати указ про призначення референдуму мали 27 червня.

Сумнівів у тому, що будь-який варіант президентської Конституції буде затверджено референдумом, у спостерігачів тоді не виникало. Так само очевидним для депутатів був розпуск президентом незручного для нього парламенту.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Конституцію, ухвалену в 1996 році, змінювали у 2004-му, однак зараз вона діє у початковій редакції

Делегація депутатів, які зустрілися з Кучмою увечері 26 червня, домовилася: наступного дня Рада зробить останню спробу ухвалити Конституцію у своїй редакції.

О 10 годині ранку 27 червня 1996 року спікер Олександр Мороз відкрив ранкове пленарне засідання парламенту і попередив колег, що працюватимуть вони без обідньої перерви.

"Я хочу сказати депутатам, які живуть далеко від Верховної Ради, щоб вони не хвилювалися. Транспорт буде затримано до закінчення засідання", - скаже він за кілька годин.

Насправді він закриє засідання майже через добу.

Подвиг Сироти

Коло трибуни всю ніч простояв Михайло Сирота. Він зачитував вголос зміст кожної статті Конституції, спікер ставив її на голосування, а парламент давав за неї більше 300 голосів.

Якщо потрібної кількості не набиралось, Мороз закликав голосувати ще і ще раз: наприклад, щодо того, як називати парламент, Верховною Радою чи Народною, депутати голосували шість разів.

Коли ступор парламентарів був особливо очевидним, він похмуро жартував: "Шановні депутати, у нас, як казав Саахов (персонаж кінострічки "Кавказька полонянка" - Ред.), звідси тільки один шлях – або РАГС, або до прокурора".

Проблеми почалися вже з самого початку конституційної дискусії, коли депутати обговорювали, здавалося б, формальний розділ "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина".

Найчисленніша фракція парламенту – комуністи – вимагали, щоб у Основному Законі зафіксували заборону скорочувати наявну мережу садочків, шкіл та лікарень.

Луганський комуніст Юрій Кризський наполягав, що до Конституції треба вписати норму про те, що тривалість робочого часу жінок не повинна перевищувати шість годин на тиждень.

"Жінка у нашій країні перетворилася на рабиню. Давайте дамо їй можливість більше приділяти уваги родині і вихованню дітей!" - наполягав він.

"Юрію Олексійовичу, трансляції немає. Навіщо ви час займаєте?... Агітувати виборців будете потім, а зараз треба працювати над проектом Конституції", - відповів йому Олександр Мороз.

Ніхто не спав

Гаряче в залі зробилося близько другої години ночі, коли парламентарям-членам Кабміну – тоді сумісництво не заборонялося – надійшло повідомлення про термінове виїзне засідання уряду, і вони залишили сесійну залу.

Парламентарі, які залишилися в залі запідозрили, що уряд Павла Лазаренка у цій ситуації грає заодно з президентом, до планів котрого не входило ухвалення Конституції.

У сесійній залі почали ширитися чутки, що от-от парламент буде знеструмлено, пригадує Віктор Мусіяка.

Тоді Олександр Мороз пішов на нестандартний крок, запропонувавши парламенту ухвалити постанову про те, що у разі, якщо вони не повернуться до зали, їх позбавлять депутатських мандатів – після ухвалення нового Основного Закону.

Метод подіяв: міністри повернулися, і робота, незважаючи на пізню ніч, продовжилася.

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Конституція була предметом запеклих політичних боїв між президентом Кучмою та тодішнім парламентом

"Всю ніч у парламенті працював буфет. Депутати весь час ходили пити каву. Можливо, хтось щось до кави собі й доливав, але про те, щоб засинати, навіть мови не було – така страшенна була напруга", - каже пан Мусіяка.

Прапор і Крим

Найпалкіші суперечки у парламенті розгорілися, коли депутати почали обговорювати дражливе питання державної символіки.

Націонал-демократи наполягали на синьо-жовтому прапорі і тризубові. Комуністи з цим категорично не погоджувалися.

"Моя мати під час окупації була схоплена мордатим поліцаєм з синьо-жовтою пов’язкою і відправлена на збірний пункт. Врятувалася вона тільки тому, що купила довідку про те, що хвора на туберкульоз", - говорив харків’янин Володимир Алексєєв.

Ця промова закінчилася тим, що його стягнули з трибуни представники нацдемів.

У якості компромісу ліві пропонували зробити державним прапором "малиновий стяг Війська Запорізького", у якому їхні опоненти вбачали лише "ремікс" червоного радянського прапора, або ж додати до синьо-жовтого полотнища червону смужку.

"Мало хто з минулого складу парламенту так боровся проти цієї символіки, як я... але буде корисніше для загальнодержавної справи, якщо ми не будемо міняти символіку", - зрештою, закликав парламентарів Олександр Мороз.

Однак набрати 300 голосів за жоден з варіантів все ніяк не вдавалося, і спікер був змушений весь час відкладати це питання "на потім".

Іншим тупиковим питанням була проблема Криму. Нацдеми, з огляду на недавню напруженість на півострові, пов’язану з діяльністю його проросійського президента Юрія Мєшкова, наполягали на тому, що цей регіон мусить мати статус звичайної області, а про те, щоб він мав власну Верховну Раду, взагалі не йшлося. Ліві ж, особливо обрані в Криму, хотіли автономії та права місцевого парламенту ухвалювати закони.

Обговорення питань Криму та символіки тривало понад три години. Результату не дало навіть їхнє об’єднання в один пакет та дозвіл голосувати таємно.

Віктор Мусіяка, який 28 червня 1996 року святкував своє 50-річчя, пригадує: "Всі аргументи було озвучено. І тут я вже як сомнамбула вийшов на трибуну. Показую на годинник. Кажу: "Там вже сьома година, а мені сьогодні 50. Всі хто мене поважає, будь ласка, проголосуйте" – і вийшов з зали. За хвилину чую: зірвалися оплески. І одразу зрозумів: "Прорвались".

За найпринциповіше питання проголосували 302 депутати.

Два святкові дні?

У порівнянні з цим голосуванням інші питання, що виносилися на розгляд, видавалися вже чистою формальністю.

Під час розгляду кінцевих положень Конституції донеччанин Євген Красняков запропонував протягом провести парламентські та президентські вибори протягом наступних дев’яти місяців: мовляв, оскільки Конституція в країні нова, то й органи влади повинні оновитися.

Ця ідея не дуже сподобалася депутатам: "за" проголосували лише 83 людей.

А депутат Василь Свято з Хмельниччини запропонував, оскільки ухвалювали Основний Закон протягом двох днів, розтягнути державне свято Дня Конституції і на 27, і на 28 червня.

"Ви ж знаєте, що це за період у селі..., а говорите про два дні", - закликав до його свідомості Олександр Мороз.

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Невдовзі після ухвалення Конституцію урочисто підписали у Маріїнському палаці

"Якщо ми цей день все-таки закінчимо благополучно, то всі, хто причетний до цього свята, цю ніч повинні проводити своєрідно", - не втримався він від жарту.

Чому не голосував Лавринович?

Коли в парламенті закінчилося останнє голосування за текст Конституції в цілому, до сесійної зали увійшов Леонід Кучма.

Депутат другого скликання Ігор Коліушко згадує: парламентарі до останнього припускали, що президент продовжить боротьбу за власну редакцію Основного Закону, вивівши конфлікт з парламентом на новий рівень, тому сприйняли його появу насторожено.

Під пильним оком Кучми Олександр Мороз виніс Конституцію на голосування в цілому, і зафіксував підсумковий результат – 321 голос "за".

"Я хочу перед вами вибачитися за те, що я, може, не зовсім коректно стимулював цей процес", - під сміх та оплески присутніх заявив Леонід Кучма – і запросив всіх парламентарів з дружинами на урочисте прийняття, яке пообіцяв влаштувати за кошти, зекономлені через непроведення конституційного референдуму.

"Я просив би всіх зараз вийти на вулицю і сфотографуватися на пам’ять. Життя складається по-різному, але я знаю, що в такому колективі ми ніколи не сфотографуємося", - закрив засідання Олександр Мороз.

Коли депутати почали шикуватися на сходах будинку ВР, вони побачили, що площею біля парламенту крокує на роботу майбутній міністр юстиції і віце-спікер парламенту Олександр Лавринович.

"Підходить він до нас і питає: а що взагалі діється, що ви тут робите? Виявилося, що він напередодні поїхав до Харкова, де він заочно вчився на юриста, здавати екзамени, і не знав, що тут відбулося", - сміється Ігор Коліушко.