Таємниця зниклого кримського татарина

Сейран

Наприкінці травня, за кілька тижнів після анексії Криму, у Сімферополі зник проукраїнськи налаштований кримський татарин. Цей випадок - дуже непокоїть народ, який зараз є меншістю на півострові, де колись домінував.

Ми утрьох згорбилися над комп'ютером, вдивляючись у зображення безлюдної дороги. Цифри електронного годинника в кутку монітора міняються невимовно повільно. Нарешті проїжджає вантажівка, потім дві легкові, а за кілька секунд - з'являється розмита червона пляма.

"Стривай! Стривай! Це воно!", - вигукує Сайтумер Зінедінов поки його дружина Ельвіра ворушить комп'ютерною мишкою. "Прокрути назад!"

Ми переглядаємо відео, зняте на камеру спостереження на їхній місцевій заправці. Ельвіра дивиться зціпивши зуби, на її обличчі - тривога. Чоловік хрустить пальцями з нетерплячки. Вони відчайдушно шукають підказки того, що могло статися з їхнім єдиним сином.

Увечері 30 травня 33-річний Сейран вийшов зі свого будинку на околиці Сімферополя. "Він був одягнений у спортивний костюм і сказав, що йде ненадовго - зустрітися з кимось на дорозі. Пізніше він подзвонив сказати, що закінчив, і попросив дружину підігріти вечерю", - каже Ельвіра.

Та додому Сейран не повернувся. Він зник десь між дорогою і домом.

Після розмови з сусідами Сайтумер думає, що його сина могли заштовхнути в машину - за кущами з протилежного боку дороги. Двоє людей помітили червону машину, яка їхала геть на високій швидкості приблизно тоді, коли зник Сейран.

Ельвіра каже, що не знає, навіщо комусь потрібно було викрадати сина, який працював на місцевому базарі і продавав будівельні матеріали. Проте вона додає, що він належав до організації "Український дім", яка виступала за те, щоб Крим залишався частиною України.

Image caption Сейран Зінедінов зателефонував дружині якраз перед зникненням у травні цього року

Якраз перед зникненням Сейрана зникли ще дві людини з цієї групи. Першим був 22-річний Леонід Корж, потім - місцевий бізнесмен Тимур Шаймарданов. Сейран пішов до дороги, щоб зустрітися з дружиною Шаймарданова, - в день, коли той зник.

"Сейран намагався з‘ясувати, що трапилося з Тимуром", - каже Ельвіра. "Тому він зустрівся з його дружиною. Вона була в машині і зупинилася, щоб поговорити з ним, а потім поїхала геть. Пізніше вона підтвердила їхню зустріч".

Поліція поки не має теорій щодо причин зникнення трьох чоловіків з "Українського дому", каже Андрій Крисько, правозахисник з Одеси.

Він каже, що у лютому всі троє брали участь у демонстрації проти так званих сил самооборони, які з'явилися на вулицях Криму під час підготовки його анексії. Він відмічає, що Шаймарданов допомагав забезпечувати їжею українських військових, забарикадованих у казармах російськими військами і бойовиками.

Крисько вірить, що ці три випадки пов'язані між собою не тільки тому, що чоловіки були членами однієї проукраїнської організації, але й через спосіб, в який вони зникли, – один за одним.

"Щойно зник один, другий пішов його шукати. Тоді зник і він, а третій іде на пошуки їх обох і теж зникає", - каже він.

"Це вказує на високу ймовірність того, що їх було викрадено через активну політичну і громадянську позиції", - додає правозахисник.

Пан Крисько нагадує, що Решат Аметов, 38-річний кримський татарин і активіст з прав людини, зник 3 березня у Сімферополі після того, як місцеве телебачення зняло на камеру його мовчазний протест навпроти людей в уніформі і сил кримської самооборони, які оточили будівлю уряду у Сімферополі.

Два тижні потому його тіло зі слідами тортур знайшли за 50 кілометрів звідти. Його руки були зв'язані за спиною.

Поліція досі нікому не висунула звинувачення у його вбивстві. Деякі члени кримськотатарської спільноти, яка становила близько 12% населення півострова у 2001 році, вірять, що це був расистський напад. Інші побоюються, що це може бути частина плану з розпалювання конфлікту між етнічною меншістю і російською більшістю на півострові.

Крим був завойований Катериною Великою у XVIIІ столітті, але татари домінували там, аж доки не були депортовані Сталіним протягом Другої світової війни. Коли їм нарешті дозволили повернутися на батьківщину після розпаду Радянського Союзу, багато хто з'ясував, що в їхніх колишніх домівках живуть росіяни. Суперечки щодо власності і прав на землю генерували постійну напругу протягом останніх двох десятиліть.

"Коли ми повернулися із заслання в Узбекистані, в будинку моїх батьків жили чужинці, але ми не намагалися прогнати їх", - говорить мати Сейрана Ельвіра.

"Натомість, ми збудували власний будинок, цеглина за цеглиною, нашими потом і кров'ю. Вони не залишили нам нічого – жодної корови чи меблів", - каже вона.

Родина, як і багато татар, була розгнівана забороною влади проводити в травні демонстрацію на честь 70-ї річниці масової депортації.

"Звісно, люди все одно зібралися на центральній площі, та вони пустили над нашими головами вертольоти, щоб заглушити наші промови", - каже Ельвіра.

Коли поліції не вдалося розслідувати зникнення Сейрана, вона написала листа російському президенту. "Я сказала Володимиру Путіну, що стала громадянкою Росії у березні, - каже вона. - І як російській громадянці, мені потрібна була його допомога: мій син зник, а ніхто нічого не робить".

Копирайт изображения Reuters
Image caption Російські війська з‘явилися біля кримського кордону у березні

Десять днів потому Ельвіра отримала відповідь від офісу президента із запевненням, що влада робить усе, щоб знайти Сейрана. Далі, виконувач обов'язків прем'єр-міністра Криму Сергій Аксьонов з‘явився на місцевому телебаченні і сказав, що йому нічого не було відомо про зниклих чоловіків, але він буде це розслідувати. Нарешті до цієї справи залучили детектива.

"Коли журналісти почали задавати мені питання про ці зникнення, я пішов до свого офісу, подзвонив керівнику служби безпеки ФСБ і запитав, чи був хто-небудь затриманий", - сказав мені пан Аксьонов.

"Потім я подзвонив начальнику поліції і запитав, чи був хто-небудь затриманий", - каже він.

Він розводить руками і виглядає здивовано: "Нікого не кинули до в'язниці і не заарештували. Ми не дозволяємо, щоб на цій території відбувалися темні справи".

Спокій Аксьонова зникає, коли я запитую його, чому широко шанованому лідеру спільноти кримських татар Мустафі Джемільову заборонили в'їзд на півострів. Він вигукує, що пан Джемільов - "екстреміст", який розпалює етнічну ворожнечу і є "агентом західних спецслужб у Криму".

"Усі це знають, - коментує він мій збентежений погляд. - Вони навіть не намагалися це приховати".

За місяць до заборони,Мустафа Джемільов назвав "незаконним" нашвидкуруч організований референдум, в якому, згідно з офіційними результатами, кримчани проголосували за приєднання до Росії. Він також сказав, що вибори були сфальсифіковані.

Якими б не були погляди більшості в Криму, багато хто з татар волів би, щоб півострів залишався частиною України, адже вони вірять, що Україна має кращі шанси гарантувати права меншин. Вони також пам'ятають, що наказ про депортацію 1944-го надійшов з Москви.

Пан Крисько каже, що багато татар відмовилися від російського громадянства, що, за його словами, може вплинути на їхні права власності на землю, права на пересування чи на доступ до освіти і системи охорони здоров'я. За десять днів до зникнення Сейрана Зінедінова, заступник прем'єр-міністра Криму сказав, що татар попросять звільнити "незаконно захоплену землю".

Так само як Сайтумер і Ельвіра, пан Крисько досі сподівається, що Сейрана і його двох проукраїнських друзів зрештою знайдуть. Проте він має стурбований вигляд.