Донбас в очікуванні зими та нових боїв

Донбас Копирайт изображения AFP

Тепле осіннє сонце осяює золотавим промінням безкраї поля Донбасу.

Там, де працювали фермери, з плодовитого чорнозему виглядають жовті стебла.

Поруч схилили голови почорнілі соняшники. Подекуди, подібно пораненому воїну, нахилились підкошені артилерійським вогнем опори ліній електропередач.

З просуванням на схід до території повстанців на дорозі починають зустрічатись контрольно-пропускні пункти.

Незадоволені, ввічливі, веселі або просто напідпитку – солдати тут зустрічаються у різних настроях.

Спорядження на них також теж надзвичайно різнобарвне. Перший сепаратист, який перевіряв мій паспорт, одягнений в британську польову камуфляжну куртку з пришитою на плечі нашивкою "Юніон Джек".

Проте відчувається, що літо поступається осені. Солдати щільніше закутують свої мундири, оскільки сонечко хоч ще і яскраве, але повітря стає холоднішим.

Перша для цієї війни зима не за горами. Минулого року весь світ спостерігав, як над морозними барикадами у Києві піднімалась пара людського дихання.

Цього року зима вдарить жорстко і безжально по всій зоні військових дій, де безліч знищених будинків, застиглих ліній фронту і сотень тисяч мешканців, які втратили житло.

"Нова свідомість"

Поступово сепаратисти стирають ознаки країни, в якій вони не хочуть жити. Тут багато прапорів, проте синьо-жовтий український майже зник, й тільки зрідка видніється десь на сільських автобусних зупинках.

Копирайт изображения AFP
Image caption Під час перемир'я українські війська зазнають постійних обстрілів під Дебальцевим

Дедалі важче знайти хоч когось, хто б відкрито заявляв, що він - українець.

Але в одному понівеченому боями районі Донецька я зустрів стареньку жінку Ларису, в минулому викладачку гри в шахи. Вона хапається за голову, чуючи далекі звуки артобстрілу.

Ця повзуча громадянська війна досі лякає та спантеличує її. Я ж українка, нарікає вона, навіщо мої співвітчизники так зі мною чинять, промовляє вона з болем.

З місць, де будь-який голос протесту може спричинити погрози, побиття, а то й гірше, українці або пішли, або сидять не висовуючись.

А ті, хто залишились, говорять про "нову самосвідомість". Про те, що вони вже громадяни Донецької та Луганської народних "республік".

Або, що ще страхітливіше, "Новоросії" – території, чиї історичні кордони за місцевими уявленнями можуть простягатись аж до Одеси.

На сільській ділянці дороги ми зупинились, щоб помилуватись на трійцю елегантних лелек, які неспішно гуляють по полю.

Не встигли ми дістати камери, як з’явились солдати та запитали, навіщо нам припекло фотографувати птахів?

Копирайт изображения AFP
Image caption Все, що залишилось від 33-ї школи у Донецьку

"Зніми краще мене, - запропонував один з них. - Я – громадянин незалежної держави з назвою Росія".

Цікаво, було це констатацією факту чи просто він видавав бажане за дійсне?

У будь-якому разі в цьому оманливо безтурботному сільському місці сепаратисти роблять майже те саме, що джихадисти ІД в Іраку та Сирії – стирають кордони, які вважають незаконними, та намагаються повернути час назад, щоб повернутись у минуле.

Втрачені землі

В цьому куточку землі так і не демонтували жодного пам’ятника Леніну. Ми бачили один такий пам’ятник Іллічу з шоломом на голові та з гранатометом, примотаним до витягнутої руки.

Сепаратисти роблять це, цілком упевнені в тому, що з Кремля за ними наглядає їхній новий вождь, готовий послати на підмогу танки та війська.

Адже, незважаючи на всі пропозиції Києва про розширення автономії контрольованих сепаратистами територій, насправді українська влада мало що може зробити, щоб повернути собі ці землі.

У певному сенсі вони вже втрачені, і, за неоптимістичним прикладом Придністров’я, Південної Осетії та Абхазії, можуть стати же одним сателітом Росії з хитким статусом невизнаного міжнародним співтовариством державного утворення.

Невже ви цього хочете для своїх людей, спитав я у Андрія Пургіна, другої людини в самопроголошеній "ДНР" і одного з головних ідеологів регіону.

Копирайт изображения AFP
Image caption Зима наближається, хоча в регіоні ще стоїть сонячна і тепла погода

У світі багато маленьких незалежних народів, парирував він. До того ж Україна – велика, але бідна. "Європейський смітник", - як він висловився.

На шляху до Лондона ми провели ніч вже на підконтрольній уряду України території – в симпатичному, благополучному Дніпропетровську. За обідом я запитав нашого власника готелю Дмитра, чи зможе Київ повернути собі Донецьк та Луганськ?

Його відповідь мене здивувала: їх треба відпустити. Якщо така ціна закінчення війни, то треба це зробити.

В аеропорту на льотному полі нас провезли повз бомбардувальники та штурмові вертольоти, поруч солдати копали траншею.

Скоро прийде зима, а з нею і нові бої. Так тут вважають багато людей.