Протест солдатів, який ледь не переріс у заколот

Image caption Солдати вимагали демобілізації

У Харкові солдати-строковики приєднались до схожих демаршів в інших містах України. Військовослужбовці самовільно залишили територію військової частини, пройшли вулицями міста та зупинились на центральній площі, вигукуючи "Миру – мир, солдату – дембель".

ПОНАДстроковики

На площі Свободи 40 солдатів з'являються без попереджень та "оголошення війни". Дещо розгублені, вони складають речі (взяли на випадок, якщо вирішать їхати до Києва) у купу та гуртуються навколо, не розуміючи, що робити далі. Рятує "кричалка" про дембель. Охоче спілкуються із прохожими, розповідають про свої вимоги.

Солдати відбувають строкову службу у харківській військовій частині 3017 (Нацгвардія України). Призвані з різних регіонів України, вони хочуть демобілізації. Визначений законом термін служби, один рік, минув ще у квітні-травні. Та додому їх не відпускають – без пояснень, що дратує хлопців найбільше.

"Складна ситуації в країні. Вдома вкрай важко батькам. А ми сидимо. Незрозуміло - навіщо, незрозуміло - що робимо. "Несемо внутрішню службу в частині". Всі терміни вже минули. Ми просимо президента дати нам дембель. Хай наберуть молодих призовників. Ми своє вже відбули. Ми не проти, ми патріоти України. Але вже просто втомилися. Дома важко, треба помагати батькам, працювати треба!", - каже Ілля, один із "бунтівників".

Із журналістами хлопці спілкуються відверто, кажуть, що скучили за "цивільними" обличчями, проте їхніх прізвищ просять не називати.

Вони розповідають, що просто залишили розташування частини, дізнавшись про приклад колег з інших регіонів. На уточнення, як це – "просто", неохоче визнають: перелізли через паркан. Стверджують: їх ніхто не підбурював, самі вийшли заявити протест.

"Так, коли нас призивали, можливість ухилитися була. Нас усіх питали – чи хочеш ти служити. Ми всі пішли за власним бажанням. Але ж усі терміни вже збігли! В мене – ще у травні. А нас тримають, і незрозуміло, скільки ще триматимуть. Для чого?", - пояснює Дмитро, один із найактивніших мітингувальників.

Image caption Після довгих переговорів, дискусій і вагань солдати Нацгвардії вирішили повернутися

Солдати добре усвідомлюють, як трактує їхню демонстрацію військовий статут. Кажуть, що за це їм погрожує кілька діб адміністративного покарання. А заводіям – навіть кримінальна відповідальність. "Так, по суті – це дезертирство. Але ми більше думали серцем, ніж головою. Нам так хотілося, щоб нас почули і побачили".

Скупчившись навколо журналістів, солдати наввипередки намагаються пояснити: вважають службу безглуздою, а себе – покинутими і непотрібними. Проте на пряме питання – чи хотіли б опинитися на передовій, де були б корисними по-справжньому, – мовчать. Лише кілька наважуються відверто відповісти – "ні".

Помітингували - і годі

У цей час у натовпі з'являється "замполіт" – заступник командира частини. Він лагідно, без жодних погроз, вмовляє підлеглих повернутися в розташування частини. Навпаки: обіцяє, що тоді витівка минеться без наслідків.

Визнавати, що це надзвичайна пригода і навіть бунт, – підполковник Басараб не хоче. Каже: кожен має право висловити свою думку. "Я приїхав за своїми людьми. Вони відстоювали свою позицію. Їм це було необхідно. Вони її продемонстрували, і ми зараз спокійно повертаємось у частину. Де і далі нестимемо службу і захищатимемо батьківщину".

Проте солдати не погоджуються. Вони підбадьорюють один одного словами про "стояти до кінця". Кажуть: до керівництва частини в них питань або претензій немає. Тільки до президента. Їм пояснили, що на службі їх затримують розпорядженням голови держави. Тому кінцевим адресатом мітингувальників є Петро Порошенко.

Image caption "Це за нами", - здогадалися солдати

Так само стримано розмовляє з підлеглими заступник начальника управління Східного регіонального командування Василь Пилипенко. З власного телефону він набирає номер когось із високого керівництва та пропонує солдатам висловити своє незадоволення. Та діалогу не виходить. Один із рядових бере трубку, встигає сказати "алло", кілька секунд мовчки слухає та повертає телефон власнику зі словами "я так розмовляти не хочу". Переказати репліку співрозмовника він відмовляється: лексика, мовляв, суто солдатська.

Полковник Пилипенко пропонує солдатам залагодити конфлікт: повернутися в частину, викласти вимоги на папері та направити його до столиці. Вдягнений у військову форму, але без відзнак - як класична "ввічлива людина" - полковник каже, що по-людськи розуміє хлопців. Але як людина військова – відмовляє їм у праві на слабкість: "А ми всі - не у відчаї? А країна – не у відчаї? В нас трагедія відбувається, війна! От він повернеться додому, до мамки, до татка – що вони скажуть? Добре, що дитина повернулася додому? Але ж війна триває!"

Image caption Інцидент залагоджено. Невідомо як надовго

Василь Пилипенко подає солдатам сигнал: якщо згорнуть мітинг і повернуться в частину – покарання не буде. "Ну, прогулялися хлопці... Тим більше, вихідний день у них сьогодні" – щиро посміхаючись, говорить він відверту неправду. І тут же переходить до погроз: "Якщо я зараз кожного, хто так поступив, назву словом "дезертир", назву словом "зрадник" – то це буде клеймо на все життя. Ці слова стоятимуть у вухах – кожного".

Вагаючись, рядові викурюють ще по кілька цигарок. Вони приречено дивляться, як на площу повертають військова вантажівка та автобус: "Це за нами". В натовпі лунають поодинокі заклики повертатись тим же шляхом – пішки. Та більшість мовчки бере речі. Двоє просять в журналістів телефони та залишають свої – "На випадок, якщо нас пресуватимуть", і сідають у "поданий" транспорт.

На відміну від київського, харківський солдатський бунт захлинувся на злеті.

Новини на цю ж тему