Хаос і відвага в Україні

Діти Копирайт изображения AFP
Image caption Діти граються на захопленому повстанському БТРі у Києві під прапором батальйону "Азов"

Цього тижня на більшій частині України відбудуться парламентські вибори. Проте в деяких районах на Сході, які залишаються під контролем проросійських повстанців, голосування не буде.

Я вирушив зі східної України до Києва, дорогою побачивши приклади відваги і хаосу.

У радянські часи Віктор був експертом з утилізації вибухівки в Червоній армії. Він знешкодив понад 10 000 вибухових пристроїв – багато з них в Афганістані.

"Щоразу це був ризик, - згадує чоловік. – Я ніколи не знав точно, з чим маю справу".

Після звільнення в запас Віктор розраховував на спокійне життя. Він влаштувався у відділ безпеки Луганського тепловозобудівного заводу.

Однак цього літа в східній Україні між проросійськими повстанцями й українською армією розгорілася війна.

Протягом багатьох тижнів Луганськ був на лінії вогню. Місто обстрілювала артилерія, і в тепловозний завод потрапило 156 снарядів.

"Ніколи й подумати не міг, що знову доведеться взятися за стару роботу", - каже Віктор.

Щоразу, коли на завод прилітає снаряд, Віктор оглядає місце падіння і знешкоджує боєприпаси, які не розірвалися. Це саме він робить і в інших районах Луганська, які страждають від щільних обстрілів.

Це одна з багатьох історій про відвагу, які трапилися мені під час моєї подорожі. Один з численних прикладів, коли звичайні люди, світ яких перевернувся з ніг на голову, роблять незвичайні речі.

Незламна

Ірина Довгань жила в Ясинуватій, що під Донецьком. Коли проросійські повстанці захопили місто, вона наважилася допомагати українській армії.

"Разом з іншими жінками ми збирали харчі, ковдри та форму", - розповідає вона.

Image caption Ірина Довгань каже, що йде на вибори, щоб довести своїм кривдникам власну незламність

"У солдатів не було форми – самі лише футболки. Ми дві години їхали до них. Прибули, а вони кажуть: "Як ви сюди добралися? Ви щойно їхали через мінне поле!"

Коли повстанці довідалися про пані Довгань, то прийшли до неї додому. Її закували в наручники і відвезли до Донецька.

"Мені до голови піднесли зброю і вистрелили прямо біля вуха", - згадує вона.

"Били по голові і товкли прикладом. Я закривала голову руками і повзала по підлозі. Все обличчя було в сльозах, соплях і слині. Я кричала: "Припиніть, будь ласка! Просто вбийте мене".

Замість того, щоб убити її, викрадачі обгорнули жінку в український прапор і змусили стояти так на вулиці. На шию їй почепили табличку з написом, що вона – "агент карателів" і вбивця дітей. Люди підходили і били її.

Копирайт изображения Getty
Image caption У Слов'янську, де раніше був штаб проросійських бойовиків, нині готуються до виборів в український парламент

"Одна бабуся з ціпком вдарила мене ним по голові і спині", - згадує Ірина.

Пані Довгань протримали чотири дні, а потім відпустили. Тепер вона балотується на виборах у Слов'янську. Але навіщо?

"Це все люди, які били і принижували мене, - розповідає вона. – Не можу допустити, щоб вони подумали, ніби зламали мене, ніби я сховалася і готую борщ своєму чоловікові, боячись вийти на вулицю. Я не допущу такого. Я сильна жінка".

"Бракує слів"

Олена Олексієва також сильна. Сама вона з Донецька, але ми зустрілися на Майдані Незалежності в Києві. Вона мовчки стояла біля пам’ятника, присвяченому понад сотні людей, що загинули в лютневих сутичках.

"Я приїхала сюди зі Сходу, щоб уклонитися цим людям, - каже пані Олексієва. – Європа – це наш шлях. На жаль, у себе вдома я не можу говорити про це з сусідами, бо багато хто думає інакше".

За час, що минув після розстрілів на Майдані й довкола нього, жертвами насильства стали ще тисячі людей. В деяких районах східної України почалася повномасштабна війна.

Проросійські повстанці та українські військові звинувачують одні одних у стрілянині по цивільних. Обидвом сторонам закидають порушення прав людини. За даними правозахисної організації Human Rights Watch, українські урядові сили і, можливо, повстанці використовували касетні бомби.

Копирайт изображения AP
Image caption Попри те, що припинення вогню узгодили ще 5 вересня, Донецьк досі страждає від масивних обстрілів

Попри заперечення Росії, Київ та західні уряди продовжують звинувачувати Москву в роздмухуванні конфлікту через пряму військову підтримку повстанців.

Тож куди прямує Україна?

Я запитую про це Тетяну, яка понад 30 років працює кранівником на Луганському тепловозобудівному заводі.

"Думаю, тут все ще Україна, - каже Тетяна. – Просто ми до пуття не розуміємо, чим усе це закінчиться. Ми просто хочемо жити в мирі. З усіма".

Знизу під краном один з робітників, Володимир, гне жорсткішу лінію.

"Мені бракує слів, щоб описати, що з нами робить Україна, - каже він. – Скількох мирних людей вони бомбили. Ми за незалежну державу, ми хочемо жити собі самі. Нам не потрібні ніякі стосунки з Україною".

"Стерти з карти"

Повстанці, які контролюють Луганськ, оголосили народну республіку. Я запитую її самопроголошеного голову, Ігоря Плотницького, чи є його республіка незалежною державою.

"А ви самі що думаєте? – відповідає він. – Це незалежна держава? Яка ваша думка як кореспондента ВВС?"

Дещо здивувавшись, я кажу, що висловлювати позицію – не моя справа.

"Неправда, - відповідає пан Плотницький. – Ви кривите душею! У журналіста завжди є своя точка зору. Це можна побачити з того, як він повідомляє про події".

У сусідній повстанській республіці я отримав прямішу відповідь на своє запитання.

"Донецька народна республіка – це незалежна і самодостатня держава, що перебуває у стані війни з державою Україна", - сказав мені голова виборчої комісії ДНР.

У Луганську повстанці не визнають українські вибори. Вони планують провести власне голосування 2 листопада.

"А як щодо територіальної цілісності, про яку говорить Київ?" – запитую я.

"Територіальної цілісності чого?"

"України".

"Незабаром ми просто зітремо Україну з політичної карти світу", - обіцяє він.

"Два фронти"

Попри всю браваду, народження Донецької народної республіки дається нелегко. Надходять повідомлення про внутрішні сутички між повстанцями. Вітрини багатьох донецьких крамниць забиті фанерою. Більшість банків закриті, а на околицях міста тривають бої. Ще кілька місяців тому Донецьк виглядав квітучим, галасливим містом. Сьогодні він нагадує власну тінь.

Після Донецька і Луганська Київ - це інший світ: залюднені вулиці, переповнені кав'ярні і шопінг-центри.

Проте біль відчутно і в столиці України.

На стіні під Андріївською церквою висить велетенський плакат з портретами сотень українських військовослужбовців, що загинули на сході, і список з 504 солдатів, які пропали безвісти під час боїв.

Війна безпосередньо впливає на вибори в Україні. Чимало партій включили військових до своїх партійних списків, сподіваючись зіграти на хвилі патріотизму. Серед кандидатів – лідери деяких добровольчих батальйонів.

Євген Шевченко з батальйону "Донбас" розповів мені, що йде до парламенту, аби не дати політикам у Києві зраджувати солдатів на передовій.

Копирайт изображения EPA
Image caption Батальйон "Азов", який очолює Андрій Білецький, має славу праворадикального

"Ми воюємо на двох фронтах, – каже він. – Один фронт – це повстанці, росіяни, найманці та місцеві українці, зазомбовані пропагандою. Інший фронт, на жаль, у Києві".

"У парламенті та міністерстві оборони є повно проросійських політиків і чиновників, або корупціонерів, – каже він. – Коли я йшов на передову, друзі допомогли мені купити форму, бронежилет і каску. Цим не забезпечували".

Він вважає, що влада має дослухатися до людей: "В Україні почастішали випадки, коли політиків викидають до смітників. Є серйозна загроза, що якщо ставлення уряду до звичайних людей скоро не зміниться, то ці звичайні люди поміняють смітники на ліхтарні стовпи, на яких вішатимуть політиків".

На Софійській площі я зустрічаю командира батальйону "Азов" Андрія Білецького, який виступає перед своїми солдатами, що відправляються на Схід.

Пан Білецький теж балотується до парламенту. Він – суперечливий кандидат. Багатьох добровольців його батальйону вважають ультранаціоналістами. Серед символів на їхніх стягах та уніформі є знак, що нагадує "вовчий гак", який використовували нацисти.

"Ми – націоналісти, і ніколи цього не приховували, - каже мені пан Білецький. – У нашому символі – вся наша ідеологія. Це поєднання букв І та N: "ідея нації".

"Азов" не належить до головних політичних течій в Україні, але політичне піднесення і, особливо, війна на сході допомогли крайнім правим здобути більше впевненості та впізнаваності.

Вояки "Азова" пакуються в автобус. Він рушає, і двоє дівчат посилають добровольцям праворадикальні вітання рукою. Через вікна автобуса мені видно, що деякі з солдатів відповідають тим же.

"Що це за жест, який ви щойно зробили рукою?" – запитую одну з дівчат.

"Це від серця до сонця, - каже вона. – Це означає "па-па".

Новини на цю ж тему