Чому Україна не визнала вірменську трагедію геноцидом

Молитва Копирайт изображения UNIAN
Image caption В Україні вшановують жертв вірменської трагедії 1915 року, однак офіційно не визнають її геноцидом

Україна, як і переважна більшість інших країн, офіційно не визнала масові вбивства вірмен в Османській імперії геноцидом.

Причина цьому – передусім у політичних, а не історичних суперечках.

У скрутний час Київ не хоче псувати стосунки з Туреччиною і Азербайджаном, які налаштовані рішуче проти такого кроку.

Крім того, Вірменія не визнала геноцидом Голодомор українців, тож Київ, попри те, що в Україні живе близько ста тисяч етнічних вірмен, відчуває за собою право утриматися від першого кроку.

24 квітня 1915 року в Стамбулі почалися масові арешти вірмен, які були найвпливовішою національною меншиною в мусульманській імперії.

За твердженням історика Андрія Козицького, перед початком Першої світової війни вірмени становили десяту частку населення Османської імперії, контролюючи при цьому дві третини імпорту і 80% роздрібної торгівлі.

Під час цих репресій, за даними дослідників, знищили від 800 тисяч до 1,5 мільйона вірмен. Геноцидом ці вбивства офіційно назвали Європарламент і понад 20 країн, серед яких Польща, Канада, Франція, Італія і Росія.

ООН обмежилась визнанням на рівні однієї зі своїх підкомісій.

Туреччина, яка офіційно визнає масові вбивства вірмен, виступає категорично проти того, щоб називати ці події геноцидом, стверджуючи, що під час Першої світової загинуло також багато мусульманських підданих імперії.

Невдалі спроби

Хоча термін "геноцид" стосовно цієї трагедії так і не став в Україні офіційним, у публічному просторі він звучить часто, навіть на найвищому рівні.

У 2005 році тодішній голова Верховної Ради Володимир Литвин у офіційній телеграмі представникам вірменської громади вживав слово "геноцид", ставлячи трагедію в один ряд з Голодомором і Голокостом.

Не цуралися цього поняття і в прес-службі президента Віктора Ющенка.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption В Україні, за даним перепису 2001 року, живе майже 100 000 етнічних вірмен

Перша спроба провести рішення про геноцид через парламент була в 2013 році.

Тодішній депутат Ради і вже активний користувач Facebook Арсен Аваков, який має вірменське коріння, писав: "Усім українцям-вірменам вкрай важлива позиція їхньої держави щодо вірменського народу 1915-22 років. Та трагедія не оминула жодної вірменської родини".

Пан Аваков став співавтором проекту постанови, яка називала різанину геноцидом і встановлювала 24 квітня днем пам'яті його жертв.

Однак постанову так і не ухвалили. Комітет парламенту з прав людини і національних меншин відмовився давати хід цьому документу, пояснивши свою позицію доволі щиро: "Його прийняття або розгляд Верховною Радою України може призвести до напруження у сфері зовнішніх зносин України".

Ще одну схожу спробу на початку цього місяця зробив позафракційний депутат Віталій Барвіненко з Одеської області, який раніше входив до "Батьківщини" і Партії регіонів.

"Український народ, який і сам зазнав трагедії Голодомору 1932-1933 років, не має залишатись осторонь цього питання", - написав парламентар у пояснювальній записці.

Однак його ініціатива теж залишилася майже не поміченою.

Realpolitik

Експерти називають дві головні причини, чому Україна, яка пережила Голодомор і просить увесь світ визнати його геноцидом, сама не спішить робити це саме у випадку з Вірменією.

"Якщо ми приймемо таке рішення, це буде додатковий фактор, що ускладнить українсько-турецькі стосунки", - каже політолог Олексій Гарань.

Ці стосунки, пояснює експерт, важливі Києву через стратегічну позицію Туреччини в світі і через те, що ця країна грає роль у російських планах провести газопровід в обхід України. Крім того, Туреччина традиційно підтримує дружні зв’язки з кримськими татарами, які зазвичай лояльно налаштовані до України.

"Чесно кажучи, треба зараз виходити з Realpolitik, - каже пан Гарань. - На даний момент ми можемо просто не активізувати це питання. Не казати ні так, ні ні. Виходячи з реальної геополітичної обстановки, таке рішення треба просто відкласти".

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, теж вказує на політичні мотиви такого підходу, однак головну причину бачить в іншому. На його думку, мовчання Києва можна виправдати тим, що і Єреван не спішить визнавати Голодомор геноцидом.

"У всьому світі, зрозуміло, існує людське співчуття і розуміння трагізму цих подій, - продовжує пан Семиволос. - Але існують ще й такі речі, як взаємні відносини. І взаємні відносини України і Вірменії не такі гарні, як, наприклад, з багатьма іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Вірменія - надійний союзник Росії і поводиться відповідно".

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Для багатьох вірмен визнання їхньої національної трагедії геноцидом означатиме встановлення історичної справедливості

Часи змінюються

Микола Княжицький, голова парламентського комітету з питань культури і духовності, переконаний, що рано чи пізно Україна, як і більшість інших держав, таки визнає вірменську трагедію геноцидом.

"З кожним роком вартість людського життя в різних цивілізаціях цінується дедалі більше. І минулого року теперішній президент, колишній прем'єр-міністр Туреччини, Ердоган сам висловив співчуття нащадкам загиблих і сумував з цієї трагедії. Раніше такого і уявити не можна було", - каже парламентар.

Однак коли саме це може статися – питання відкрите.

"Не бачу якихось підстав для того, щоб такі зрушення відбулися найближчим часом", - прогнозує Ігор Семиволос.

Новини на цю ж тему