Bellingcat: слідами російської армії в Україні

Донбас Копирайт изображения BBC World Service
Image caption За понад рік конфлікту на сході України доказів прямої російської участі у цій війні стає дедалі більше

Запостив хлопець фотку. Скажімо, таку. Чи таку. Мережа проковтнула її. Президент Порошенко утрьохсоте сказав, що в Україні є російські війська. Президент Путін чи його прес-секретар утрьохсоте заявили, що їх там немає.

Але за тисячі кілометрів від тих місць, де живуть власники аккаунтів або президент Путін із прес-секретарем, знайдеться хтось, хто захоче довести, що фотографії таки були зроблені на Донбасі, а їх автори - кадрові військові.

Диванна армія величезна і, найчастіше, нагріває повітря в "каментах". Але трапляються й боєздатні підрозділи.

За неповний рік відтоді, як над Торезом збили малайзійський "Боїнг", на цьому фронті виокремився сайт Bellingcat, що публікує розслідування на основі відкритих даних - супутникових зйомок, матеріалів із соцмереж і кадрів YouTube.

Ці дослідження слід назвати непрофесійними. Їх проводять не кадрові слідчі чи співробітники спецслужб, а люди найрізноманітніших занять, об'єднані тільки вмінням - і бажанням - в'їдатися в найдрібніші деталі. Та саме тому їхні висновки важко назвати аматорськими.

Bellingcat - дітище британського блогера Еліота Хіггінса, колишнього бухгалтера і завзятого геймера з Лестера, що на півночі Англії.

Розслідуваннями на основі відкритих даних чоловік із ніком Brown Moses зайнявся ще три роки тому. Завдяки зйомкам із Сирії, що з'являлися на YouTube, він дістав свідчення застосування касетних бомб сирійською владою і постачань старих югославських реактивних гранатометів з Хорватії ісламістам, які воюють з урядом Башара Асада.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Катастрофа MH17 стала першим і основним розслідуванням Bellingcat

14 липня 2014-го Хіггінс оголосив на Kickstarter про збір коштів на новий проект, який би об'єднав ентузіастів подібних розслідувань з усього світу. За три дні сталася катастрофа, яка за своєю раптовістю і масштабами перекрила майже все, чим Хіггінс займався досі.

Опубліковане через чотири місяці розслідуванняпро падіння малайзійського "Боїнга" MH17 - плід співпраці добровольців із різних країн.

Основна його частина - обчислення маршруту одного з комплексів "Бук" в районі Тореза і Сніжного, свідчення вивезення "Бука" щонайменше з однією відсутньою ракетою 18 липня і встановлення зв'язку між "Буком" з частково зафарбованим бортовим номером і військовим ешелоном 53-ї курської бригади ППО, що вирушила на навчання з Курська в Ростовську область наприкінці червня.

Опубліковані свідчення були прийняті міжнародною командою слідчих. І викликали хвилю спростувань з Росії.

Між Сирією та Україною

За рік існування Belligncat на проект було зібрано трохи більше ніж 50 тисяч фунтів, а Хіггінс став популярний вже і офлайн.

Крім порпання у постах і відеозаписах, він пояснює журналістам, політикам і правоохоронцям, як працювати з інформацією в мережі. Результатом співпраці з американським експертним інститутом Atlantic Council стала чергова доповідь про присутність російських військ в Україні.

У керівництво інституту входить з десяток відставних діячів кількох американських адміністрацій, зокрема Мадлен Олбрайт, яка знову зацікавила кремлівських конспірологів. Якщо зв'язок між Bellingcat і планами з відторгнення Сибіру ще не встановлена, цього слід очікувати з дня на день.

Пана Хіггінса довелося ловити для інтерв'ю по всій Європі. Зафіксувати його для бесіди вдалося в Брюсселі - на шляху із Вроцлава до Риги.

"Україна серед інших областей розслідування більш популярна, - підтверджує засновник проекту, - група волонтерів розрослася до восьми людей. Їм просто цікаво. Річ навіть не в самому конфлікті, а в процесі розслідування. Те саме могло бути з будь-яким конфліктом, але трапився цей".

Те, що відбувається на Донбасі, дає величезну фактичну базу, і цим, каже Хіггінс, відрізняється від війни в Сирії. Там, пояснює він, окреме місто, зайняте, скажімо, опозиціонерами, може мати і власний Twitter, і акаунт у Facebook, і канал на YouTube.

"Але виходить, що там насправді - одне джерело інформації. Це легко систематизувати: ти знаєш, що за день треба перевірити певну кількість таких каналів. В Україні та Росії інтернет відкритий, у кожного - свій акаунт, і інформації значно більше. Вона не систематизована, та це означає, що можна знайти щось цікаве і не контрольоване".

"У Сирії - опозиційні угруповання з їхніми фейсбуками і твіттерами. В Україні і Росії - одинаки, які постять те, що їм здається цікавим. Хтось пише: "О, вибух трапився". А ти дивишся - це той самий вибух, який ще хтось зняв. Так можна почати збирати картину із ширшого набору джерел".

Добровільні помічники поліції

Оцим і зайняті любителі розслідувань з Великої Британії, Фінляндії, Польщі, США та Нідерландів.

Роботи для їхнього хобі вистачить надовго. "Ми зосередилися на "Боїнгу" і змушені залишати без уваги щось інше, - говорить Хіггінс. - Коли писали доповідь про артилерійські обстріли через російсько-український кордон, розібрали лише три приклади, хоча їх - сотні".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Хіггінсу, колишньому геймеру і бухгалтеру, не заважає брак спеціалізованого досвіду в галузі зброї

Добровольці, кожен з яких може витратити кілька годин або навіть днів на верифікацію однієї-єдиної фотографії чи деталі на супутниковому знімку, грошей не отримують. Утім, Хіггінс передає правоохоронцям і політикам дані розслідувань, не отримуючи натомість нічого, крім популярності та контактів.

Всі стадії аналізу фото- і відеосвідчень описані, і вже професійні слідчі проходять кожен із цих кроків заново.

Пан Хіггінс впевнений, що зібрані його командою дані дійдуть до суду. "Справа MH17 буде першою, в якій буде використано таку кількість матеріалів з відкритих джерел", - каже він.

Одне з запитань, яке найчастіше ставлять скептики, - чому США досі не надали дані за 17 липня зі своїх військових супутників - матеріал, який би, на їхню думку, підтвердив, що фатальний постріл по малайзійському авіалайнеру був здійснений з території, яку тоді контролювала армія України?

Спершу замість відповіді пан Хіггінс вчергове пояснює, чому супутникові дані російського міноборони не схожі на правду.

Потім, згадуючи про американців, відповідає так: "Можливо, американські розвідслужби не хочуть ділитися кращими даними, бо не хочуть афішувати можливості своїх супутників. Можливо, у них там обладнання, яке бачить кожен прищик на носі".

Він сподівається, що нові докази переміщень горезвісного "Бука" можуть з'явитися і на знімках комерційних супутників, які Bellingcat якраз купує.

Те, що влада різних країн все-таки публікує, часто робиться, на думку Хіггінса, неакуратно і непереконливо. "Познайомившись з моїми розслідуваннями, люди вже розраховують побачити багато чого. Так, можливо, влада веде розслідування на основі секретних даних, але представляти результати публіці треба, підкріплюючи його інформацією з відкритих джерел".

Поле неоране

"Я, звичайно, не фанат Путіна, але займаюся цим не через якусь ненависть до Росії, - пояснює Арік Толер, житель міста Шарлотта в штаті Північна Кароліна. - Я просто люблю докопуватися до істини. Із Сирією мені складніше, я не знаю арабської, а про Росію і Україну - дещо розумію. В принципі, я з таким же інтересом займався би Сирією, Німеччиною чи військовим урядом в Таїланді - тільки користі було б менше".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Порівняння супутникових зображень приводить авторів Bellingcat до висновку, що твердження російського міноборони неправдиві

Користі від Толера - нині одного з регулярних співавторів Bellingcat - виявилося достатньо, щоб на третій місяць роботи над розслідуванням аварії "Боїнга" пан Хіггінс запропонував йому співпрацю в цьому проекті.

"Хтось ішов до роботи з Bellingcat довгим шляхом, а в мене точка відліку визначена - 18 липня Brown Moses запостив фотографію "Бука" на якійсь вулиці. І написав, що ніхто, мабуть, його не знайде. Геолокацією я ніколи не займався, але вирішив - спробую. Три години сидів і нарешті - знайшов відео з автореєстратора".

Інструменти для інтернет-розслідувань доступні будь-кому. Крім очевидних браузера і акаунтів в соцмережах - це підписка на сервіс Google Earth, який, серед іншого, пропонує архів супутникових зйомок в конкретній точці Землі.

Посилаючись на цей архів, Хіггінс стверджує, що знімки, надані російським міноборони на доказ того, що на північ від Донецька 21 липня 2014 стояв "Бук" української армії, несправжні: на російських знімках поле в правій частині кадру вкрите рослинністю, супутникові дані Google Earth показують, що принаймні 2 липня поле було розоране - на знімку чітко видно коричневу землю і сліди, залишені трактором.

Пан Толер іде далі, прогнозуючи можливі закиди в тому, що покладатися не можна і на знімки сервісу Google, бо вони іноді складені з фрагментів супутникової зйомки в різні дні.

Для цього треба заглянути в бази компанії Digital Globe (до них, щоправда, доступ платний), які надають вихідні дані для Google. Порівняння знімків підтверджує, що 30 травня поле ще не було розоране, а 2 липня - було. Знімки, надані російським міноборони, не могли бути зроблені 21 липня, резюмує американець.

Експерти Bellingcat не обмежуються перевіркою російських офіційних заяв. Коли після презентації доповіді "Алмаз-Антея" про "Буки" колишній український спецслужбіст заявив, що в Україні цих комплексів не залишилося взагалі, на сайті оперативно з'явилися відео- і фотосвідчення того, що ця зброя, як і раніше, є в арсеналі української армії.

Те, як військова техніка потрапляє з Росії на території так званих "ДНР" і "ЛНР", розбирають, зокрема, на прикладі БМП із написом "Лавина", поміченої спочатку в Ростовській області, а потім в Єнакієвому та інших місцях в Донецькій області.

Не всі з опублікованих свідчень виглядають переконливими. Так, твердження Хіггінса про те, що зйомки в Таганрозі і поблизу Новоазовська фіксують одну і ту саму САУ "Мста", нічим не підкріплені. У відповідь на висловлені коментаторами сумніви автор посилається на листопадовий пост в LiveJournal, який представляє набагато чіткіше порівняння номерних знаків і плям на корпусі установки.

"Редакційна недоробка", - відповідає Хіггінс на моє запитання про те, чому заяву про ідентичність не було доведено в тексті статті. "В результаті вийшла хороша суперечка, і те добре".

48.340551,38.394749

Хочете почати пошуки самі? Почніть із соціальних мереж. "ВКонтакте" пропонує пошук фотографій за gps-координатами. Так можна знайти зображення, зроблені, судячи з геотегів, у Дебальцевому, де в лютому цього року йшли запеклі бої.

За випадково взятими координатами з Дебальцевого (у полі пошуку забиваємо near: 48.340551,38.394749+) отримуємо попурі із селфі донецьких дівчат і зображень людей у військовій формі.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Фото з соцмереж не є безумовними доказами, але з них починаються багато інтернет-розслідувань

Може, вони зовсім не в Дебальцевому, а дані про місцеперебування були вставлені вручну, на латиниці, з дотриманням української орфографії, щоб збити вас з пантелику? Толер розповідає про те, як перевірялося фото з російським десантником Станіславом Тарасовим, знятим, судячи з геоданих, у Павлівці Ростовській області, у двох кілометрах від російсько-українського кордону.

Сама Павлівка зацікавила експертів Bellingcat як одне з місць, звідки, судячи з орієнтації вирв від розривів, вели артилерійську стрілянину з Росії по прикордонних районах України (розслідування про це було опубліковано 17 лютого цього року). А фото Тарасова поповнило свідчення того, що поблизу кордону навесні і влітку 2014 Росія розгорнула потужні військові табори в місцях, які до цього були абсолютно безлюдні.

Приблизне розташування десантника вдалося встановити за допомогою супутникових зображень і напрямків сонячного світла, пояснює Толер. Але точно прив'язати фото з соцмереж до місцевості вдалося тільки після вивчення десятків випадкових зображень Павлівки

"Я сидів над цим багато днів, часто - по три-чотири години з одним знімком", - розповідає Толер. Висновок: фото Тарасова було зроблене в точці 47°56'10.33 "північної широти, 39°50'2.55" східної довготи. Що і треба було довести - у Павлівці.

Це аж ніяк не сенсація. І не демонструє, що частина Тарасова (він, судячи з усього, служить в Тульській дивізії ВДВ), воювала на території України. Але демонструє завзятість авторів Bellingcat в аналізі найдрібніших деталей фото- і відеозаписів.

"Здається, це легко: раз знімок, два знімок, і ще один, - каже Толер. - Але, здається, на аналіз однієї фотографії у Гукові знадобилося 15 чи 20 годин".

Кого це переконає?

Десантник Тарасов у своєму інстаграміз "кордону з Україною" лайливими словами звинувачував американців у тому, що вони "намагаються посварити братні народи". Будь-який обсяг фото- і відеосвідчень, зібраний Хіггінсом і компанією, не переконає його та мільйони інших росіян у тому, що війна в Україні сконструйована і підтримується Росією.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Зібрані свідчення опубліковані в кількох міжнародних доповідях. Але чи здатні вони переконати скептиків у Росії?

Розбір даних Bellingcat, а тим більше повторний прохід по всьому ланцюгу доказів вимагає певної завзятості. Питання - кого вважають своєю аудиторією Хіггінс, Толер та інші мережеві детективи? Таких же "ботаніків"? Навряд чи тих, хто слідом за Володимиром Путіним повторює, що з українською армією воюють ідеалісти, які поїхали з Росії на Донбас за покликом серця і за власний кошт.

Чи не виходить, що так старанно зібрані факти пропонують тим, хто, як правило, і без того критично налаштований щодо Путіна і його політики - мешканцям Заходу?

Пан Толер вважає, що переконати тих, хто отримує інформацію з єдиного джерела - російських державних ЗМІ - можна тільки в певній ситуації.

"Таких людей щось починає хвилювати, тільки коли підуть цинкові труни, але ж і ці труни не покажуть по телевізору, - каже він. - І завжди є люди вперті. Ті, хто ще два чи три тижні тому категорично заперечували повідомлення про російські війська на Донбасі, тепер кажуть: "Добре, є там російські війська, ну й слава богу, захищають нас від хунти!".

Олег Демидов, консультант російського ПІР-Центру, пропонує оцінити громадські розслідування по-іншому.

"Найбільша користь від таких проектів - у тому, що вони стимулюють до більш якісної та активної роботи державні органи, уповноважені займатися такою діяльністю. Щоб надати грамотне і компетентне спростування звіту Bellingcat, доведеться виконати досить серйозну роботу, скажімо, Службі зовнішньої розвідки. Виникають стимули надавати громадськості компетентні, кваліфіковані факти".

Розумнішають всі

Еліот Хіггінс вважає, що головними споживачами його звітів повинні бути журналісти і активісти, які, познайомившись з розслідуваннями Bellingcat, отримують нові методи роботи. "Інструменти ці не складні. Якщо дати мені десяток людей, я навчу їх цього за два з половиною дні. Складно знайти певний тип людини - того, хто одержимий такими розслідуваннями, хто готовий сидіти над цим годинами".

Паралельно, однак, розумнішають і випадкові помічники слідства, які викладають свої фото- та відеозаписи.

Солдат Бато Дамбаєв, чиє переміщення по Ростовській області і далі на Донбас на основі фотографій "ВКонтакте" відстежив ViceNews, швидко видалив матеріали, які компрометують його, російську армію та її головнокомандувача. Можливо, Bellingcat - швидкоплинний феномен, результат цифрової недосвідченості тих, хто опинився на лінії фронту?

Олег Демидов із ПІР-Центру не вважає, що обсяг випадкових свідчень скоротиться. "Нові сервіси та нові пристрої, які генерують потоки даних користувача, з'являються швидше, ніж користувачі вчаться ними користуватися і зайві дані про себе видаляти. Це - не перехідний період, і так буде далі".

Черговий проект Аріка Толера - навчальні матеріали для тих, хто хотів би спробувати себе в інтернет-розслідуваннях.

"Так, люди стали менше викладати фото поруч із танками у "Вконтакте" чи "Однокласниках", - каже він. - З іншого боку, дедалі більше тих, хто розуміє, що якщо вони запишуть відео з танком, що проїздить повз, хтось і колись його знайде. Солдати стають обережніші, але й громадяни починають розуміти, що записане ними може виявитися дуже цінним".

У байці Езопа миші вирішують, що єдиний спосіб убезпечити себе від хитрої кішки - прив'язати їй на шию дзвіночок (to bell the cat).

Рішення геніальне, але нездійсненне, дійшов висновку байкар у шостому столітті до нашої ери. Активістам здається, що в епоху соцмереж і громадянської журналістики влада обов'язково залишать сліди навіть у найсекретніших своїх діяннях. Питання в тому, хто готовий почути цей звук дзвіночка.

Новини на цю ж тему