Тижневики: коли українці позбудуться радянського минулого

Протести під Радою Копирайт изображения Reuters
Image caption Протести під Радою

В огляді тижневиків:

  • До чого може призвести "протистояння" Порошенка та Авакова
  • Чому 600 українок щорічно гинуть від домашнього насильства
  • Чому звільнення українців з російських тюрем є рідкісним явищем
  • Коли українці позбудуться радянського минулого

Осіннє "загострення" в українському політикумі

"Корреспондент" називає справу проти сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, Олександра, "загостренням усередині української політичної тусовки".

Копирайт изображения Korrespondent

Авакова-молодшого підозрюють у розтраті державних коштів під час закупівлі рюкзаків для МВС, але видання запитує, чи справді ця справа є проявом бажання викоренити корупцію в державі.

"Боротьба з корупцією важлива, допоки вона залишається метою. Коли вона перетворюється на інструмент, не варто очікувати від неї конкретних результатів", - пише тижневик.

Питання полягає в тому, веде далі видання, чи зможе оцінити роботу антикорупційних органів суд, чи "ми спостерігаємо черговий етап боротьби за владу між БПП та "Народним фронтом", у якій антикорупціонери грають роль пішаків на великій шахівниці".

На думку " Корреспондента", "справа про рюкзаки" є черговим загостренням у відносинах між президентом та міністром. Мовляв, Порошенко вирішив "приструнчити" міністра, після того як той начебто не запобіг прориву Михеїла Саакашвілі через кордон та встановленню наметів під Верховною Радою.

Водночас президент навряд чи зацікавлений у відставці Авакова, адже в такому випадку зберегти теперішню конфігурацію влади буде неможливо. Тому, стверджує тижневик, "тиск на Авакова є спробою зробити союзників у провладному блоці більш лояльними та поступливими".

"Президент і "Народний фронт" в одному човні як мінімум до 2019 року. Повертатись до берега вже запізно, а вистрибнувши з нього, можна і не виплисти", - метафорично резюмує "Корреспондент".

"Стокгольмський синдром" українок

Щорічно в Україні понад 1 млн жінок потерпають від домашнього насильства, а 600 з них гинуть, пише "Новое время страны".

За словами президента Міжнародного правозахисного центру "Ла-Страда Україна", більшість із жертв мовчать.

"До поліції звертаються лише 10-15% постраждалих", - каже Катерина Левченко з "Ла-Стради".

На думку фахівців, це є результатом соціальних стереотипів.

Копирайт изображения NV

За даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 27% жінок вважають образи проявом насильства, а 32% так оцінюють приниження. Для 49% респондентів насильством є побиття, і лише 56% готові вважати таким зґвалтування.

"У нас уся система побудована таким чином, що дівчатка слабкі. Вважається, що їх потрібно захищати, а отже мається на увазі, що їх можна бити", - каже експерт Ганна Довгопол.

Цікаво, що чимало жінок захищають своїх кривдників. За словами поліціянта Андрія Ткачова, в Дніпрі нещодавно провели невеличке дослідження серед постраждалих. З 29 жертв насильства 23 жінки знайшли "понад 100 причин", які виправдовують агресію своїх співмешканців.

"В психології це називається "стокгольмський синдром", - каже Ткачов.

Водночас, за даними експертів, в українок є підстави не довіряти правосуддю, адже лише 3 з 10 чоловіків отримують тюремні терміни за насильство. Крім того, 40% правоохоронців вважають агресію в родині "особистою справою", а 60% впевнені - "жертви самі винні".

Наразі в Україні передбачена лише адміністративна відповідальність за домашнє насильство, а парламент ніяк не може ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка націлена на запобігання насильства стосовно жінок, пише "Новое время страны", додаючи, що є й позитивні зрушення. В кількох містах країни на виклики про домашнє насильство реагують спецгрупи поліції.

"Хай і повільно, але проблема домашнього насильства виходить з тіні", - цитує заступника міністра внутрішніх справ Анастасію Деєву видання.

"Заручники імперії"

"Заручниками імперії" вважає "Фокус" українців, які утримуються в російських тюрмах та СІЗО.

За даними МЗС, 16 українців утримуються на території РФ "за сфабрикованими політичними звинуваченнями", а в Криму за ґратами перебувають ще мінімум 28 громадян України.

Копирайт изображения Focus

Міністерство юстиції має більш приголомшливі цифри. Окрім політв'язнів, в пенітенціарній системі Росії утримуються майже 19 тис. українців.

"Наша установа як державний орган виконавчої влади не може офіційно вирішити питання повернення до України чи утримання українців у тюрмах на окупованих територіях. Тому що ми не маємо права вести перемовини з терористами", - кажуть у Мін'юсті.

Копирайт изображения EPA
Image caption Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза звільнили завдяки посередництву Ердогана

Тому сподіватися залишається на дипломатів та омбудсмена Валерію Лутковську. Водночас, в офісі останньої "відхрещуються" від таких повноважень, кажучи, що ці питання поза їхньою компетенцією.

Водночас Мін'юст каже, що Лутковська просто не хоче брати на себе відповідальність, адже за 3 роки після анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі до України перевели лише 1% з 19 тис. українських в'язнів.

В тих випадках, коли все ж таки вдається домовитись з росіянами про звільнення, цьому передують масштабні медіа кампанії, як у випадку із Надією Савченко. Втім, навіть зусилля журналістів, активістів та світових лідерів поки що не допомогли звільнити решту українських бранців, як-от режисера Олега Сенцова. У випадку останнього Росія не йде на жодні поступки, мотивуючи це тим, що Сенцов, як мешканець Криму, є "громадянином Росії".

"Прогнозів повернення в'язнів до України ніхто не дає. Хоча б тому, що Кремль відпускає їх лише в тому випадку, коли більше не бачить перспектив для політичного шантажу. І в цю забаву Москва може гратися нескінченно довго", - пише "Фокус".

"Сороміцька хвороба"

Ще близько третини українців продовжують ностальгувати за радянським минулим, пише Юрій Макаров на сторінках тижневика "Український тиждень".

"Сам факт, що в країні є люди, для яких комуністичне минуле досі не сороміцька хвороба, не предмет нічних кошмарів, змушує замислитись", - вважає автор.

Копирайт изображения UT

На його думку, багато проблем сьогодення є наслідком радянського досвіду, зокрема, бажання "вирішити питання", штовханина, хамство та спокуса надурити ближнього.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Радянські пам'ятники повалити легко, а позбутися радянської спадщини - складніше

Саме комуністична влада "звільнила демонів, які ховаються в кожній людській істоті", пише автор. І хоча цей досвід і тягне нас у минуле, існує надія, що українське суспільство зможе подолати цей потяг.

"У будь-якому разі ознаки сучасного українця, якими ми зараз пишаємось: патріотизм, жертовність, бажання грати за правилами й покращувати життя, не за радянського минулого. І вони дають надію, що травми можна подолати, але тільки якщо їх усвідомити", - пише Юрій Макаров на сторінках тижневика "Український тиждень".

Ілля Глущенков, Служба моніторингу ВВС

Новини на цю ж тему

Асоційовані інтернет-сайти

ВВС не несе відповідальність за зміст зовнішніх інтернет-сайтів