Ані слова про незалежність – огляд преси за 24 серпня 1991 року

Голос України

Жодна з українських газет, які вийшли у суботу, 24 серпня 1991 року, навіть не змогла припустити, що цього дня Верховна Рада УРСР ухвалить історичне рішення, проголосивши незалежність України.

Натомість суботні газети робили перші спроби аналізу причин та наслідків путчу кількаденної давності, розміщували розлогі стенограми заяви Михайла Горбачова та Леоніда Кравчука, обурювалися з приводу “Червоної рути” та розповідали про екстрасенса Шперлінга.

"Не пішли, а відійшли"

Топ-темою суботніх газет стали події кількаденної давності: спроба захопити владу в СРСР путчистами з ГКЧП та тріумфальне повернення з Криму до Москви президента Союзу Михайла Горбачова.

Одразу кілька київських видань розмістили величезну стенограму спілкування Горбачова з журналістами. Інші – переповіли зміст розмови з представниками західних ЗМІ голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука.

Деякі ЗМІ спробували не обмежуватися викладом заяв Горбачова та Кравчука, а розмістили на своїх шпальтах матеріали власних кореспондентів.

На першій шпальті "Молодої гвардії" коротеньке інтерв’ю з тодішнім міністром внутрішніх справ Андрієм Василишиним, взяте в перший день путчу 18-річним журналістом Олегом Ляшком.

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Ухвалення 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України стало для київських ЗМІ несподіванкою

Одразу кілька матеріалів, покликаних переосмислити один з вирішальних моментів в історії СРСР, опублікувала газета "Комсомольское знамя".

На першій шпальті цієї газети підполковник Григорій Омельченко закликав усіх посадовців, які протягом 19-21 серпня підтримували "ГКЧП", добровільно подати у відставку. Далі відомий письменник та правозахисник Олесь Бердник обурювався: мовляв, українське керівництво під час путчу зганьбило себе боягузтвом. А заступник спікера українського парламенту Володимир Гриньов похмуро прогнозував: архітектори "не пішли, а відійшли".

Кілька суботніх газет розмістили на своїх шпальтах коротеньку інформацію про те, що 24 серпня відбудеться позачергове засідання Верховної Ради УРСР. Про те, що саме на ньому ухвалять історичний Акт проголошення незалежності України, ніхто навіть не здогадувався.

За власну армію й міліцію

Тим часом з першої шпальти газети “Молодь України” письменник Юрій Покальчук закликав Україну до створення власної міліції і власної армії.

У Росії, нагадував він, є власне МВС та власна армія, і їхні представники у дні серпневого путчу рішуче стали на захист демократії та президента Бориса Єльцина. Бо російські міліціонери і солдати, продовжував автор, є одним народом зі звичайними цивільними людьми Росії.

Українська ж міліція хоч і є "частиною нашою українського народу", однак керує нею МВС, досі підпорядковане союзному міністерству, головою якого був один з лідерів "ГКЧП" Борис Пуго.

Image caption Станом на 24 серпня 1991 року Україна не мала власної армії

Юрій Покальчук віддає належне громадянському та національному піднесенню в Росії, однак запитує у читача, а чи є перемога демократії в Росії беззаперечною перемогою для України?

"Росія, що переживає дні піднесення і перемоги громадянської свідомості, не повинна стати для України новою загрозою колоніальності у новій, прикрашеній формі", - застерігає він.

Отож зі шпальт "Молоді України" він закликає негайно приступити до створення національної, незалежної від Москви міліції, армії та Нацгвардії.

"Комітет Державної безпеки повинен стати Комітетом Національної безпеки в Україні і захищатиме Українську державу", - пише він.

Нові штрафи

Газети Верховної Ради УРСР "Голос України" розповідала читачам про зміни у покараннях за порушення правил дорожнього руху, які мали набути чинності з 1 вересня 1991 року.

Збільшення розміру штрафів для порушників стало відповіддю влади на тривожну статистику з аварійністю на дорогах республіки.

За 1990 рік внаслідок ДТП в УРСР загинуло майже 10 тисяч людей (це найбільша цифра за всю історію фіксації такої статистики. Для порівняння, за 2015 рік на контрольованій владою території України у ДТП загинули трохи більше чотирьох тисяч людей. – Ред.).

"Аналіз показує, що інтенсивність транспортних потоків у нас практично не змінилася, стан вулиць та доріг також різко не погіршився. А ось дисципліна учасників дорожнього руху значно впала. На наших дорогах панують недопустимі для цивілізованого суспільства агресивність, безкультур’я, неповага один до одного", - говорить "Голосу України" начальник Управління Державтоінспеції УРСР полковник Борис Масловський.

Копирайт изображения Getty
Image caption Життя автолюбителів з 1 вересня 1991 року мала ускладнити нова система штрафів за порушення ПДР

Отож з осені 1991 року штрафи за порушення правил як водіями, так і пішоходами мали зрости дуже суттєво. Приміром, за водіння у нетверезому стані – з 200 карбованців до 600-800.

Взагалі, боротьба з любителями хильнути за кермом – один з наріжних каменів реформи системи штрафів.

"Скажу відверто, боротися з п’яницями на транспорті нам доводилося досить складно. Бо, наприклад, не встигали ще оформити відповідні документи на нетверезого водія, як вже йшли на прийом у ДАІ різні "ходаки". Керівники слали слізні прохання не позбавляти водія права на керування транспортними засобами, бо це, мовляв, загрожує недовиконанням планів перевезення народногосподарських вантажів і тому подібне. У багатьох випадках доводилося брати це до уваги", - розповідає про складнощі своєї роботи товариш Масловський.

З 1 вересня також вводилися штрафи за їзду з пристебнутим ременем безпеки та тонування скла на автомобілі.

"Хочу сказати і таке: основним критерієм якості роботи автоінспектора буде не сума штрафів…, а забезпечення безпеки руху на довіреній йому території", - запевняє головний "даїшник" УРСР.

Проблеми військових

Про нелегку долю радянських офіцерів розповідає матеріал у газеті Червонопрапорного Київського військового округу "Ленинское знамя".

"Я краще розведуся з дружиною, але боєготовність не постраждає", - гірко жартує один з героїв статті.

Image caption Газета "Ленинское знамя" намагалася підтримати бойовий дух київських військових

Одразу кілька десятків офіцерських родин частини, про яку йдеться у матеріалі, офіційно вважаються безквартирними.

"А ще ж тут є лейтенанти, які б хотіли одружитися, але от біда: не приведеш же молоду дружину до казарми чи до штабу, тимчасово переобладнаному під гуртожиток", - констатує автор статті.

У так званому гуртожитку немає води: за нею офіцери та їхні дружини ходять до підвалу, де з крану тече іржава рідина. Діти хворіють, родини розпадаються, дехто з офіцерів не витримує і пише рапорти на звільнення – бідкається "Ленинское знамя".

"Багато хто задається питанням: за що страждаємо? Якби хоч зарплата була великою, а так вона нижча, ніж у водіїв трамваїв та тролейбусів", - пише автор статті.

"Але наразі офіцери ще на щось сподіваються. Характерний такий приклад. Навіть у період, коли спостерігається масовий відтік з лав КПРС, вони вступають у члени партії. У липні до її лав прийняли старших лейтенантів А.Міхеєва та А.Івасишина. На зборах комуністів вони сказали: "Ми віримо, що партія стане на ноги, і тільки вона здатна вивести наше суспільство з кризи", – пише "Ленинское знамя".

"Аматорство"

Газета Центрального комітету Компартії України “Радянська Україна” у своїй статті розгромила організацію та результати другого фестивалю “Червона рута”, який щойно закінчився в Запоріжжі.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption У "Радянській Україні" сумнівалися в професіоналізмі 21-річної харків'янки Марії Бурмаки

Автор матеріалу звинувачує організаторів фестивалю — музикознавців Т.Мельника та А.Калениченка у “схематизмі та невігластві”. Ще б пак, обурюється оглядач: жоден з них перед фестивалем не публікував статей, присвячених пісенному жанру.

Газета б'є на сполох: до конкурсної програми фестивалю рівний доступ отримують і артисти-професіонали, і учасники художньої самодіяльності.

В результаті, констатує “Радянська Україна”, професіонал Павло Дворський посів у конкурсі виконавців лише третє місце, пропустивши поперед себе не лише “самодіяльного” автора пісень на кшталт “Піду, втоплюся” і “Підпільник Кіндрат” Андрія Миколайчука, але й — і це, здається, обурює автора ще більше — харків'янку Марію Бурмаку, “аматорство якої не викликає сумнівів”.

"Екстрасенс міжнародного класу"

З розповіді про те, як "знайомий чаклун" зцілив журналістці хворий зуб просто по телефону, починається стаття про одеського екстрасенса Анатолія Шперлінга у "Робітничій газеті".

"Екстрасенс міжнародного класу, біоенергозцілитель вищої категорії, атестований Академією медичних наук СРСР, вилікував від тяжких недуг більше п’яти тисяч чоловік. Що це за недуги? Легше назвати ті, які не піддаються біоенерготерапевту: цукровий діабет, епілепсія, злоякісні пухлини", - описує авторка "профіль" героя свого матеріалу.

Image caption Одеський екстрасенс Анатолій Шперлінг вилікував понад п'ять тисяч людей, стверджує "Робітнича газета"

Журналістка провела один день у якості асистентки екстрасенса. Описала скромний інтер’єр його кабінету з атрибутами роботи – восковою свічею, на якій "спалюється" хвора енергія" та склянками з водою, куди "збирається" біль". Згадала про людей, які приходили до лікаря Шперлінга, аби отримати лікування найрізноманітніших хвороб та подякувати за уже проведене зцілення. Розповіла, що почав свою кар’єру біоенерготерапевта він у підпіллі, а нині (тобто у серпні 1991 року) "легалізував" своїх сімох учнів та очолює науково-медичну фірму "Біоенергія".

"Ви багата людина?" - питає авторка статті у екстрасенса насамкінець.

"Я багатий на друзів", - відповідає той і додає, що Союзом бігають 19 хлопчаків, яких назвали Толиками на його честь.

Екстрасенс Шперлінг вважає, що запорукою здорового та щасливого життя є доброта і порядність.

"Прокляття, які ми адресуємо іншим, рано чи пізно повертаються до нас і наших близьких. А кожна усмішка, звернена до ближнього, подовжує наше життя хоча б на годину", - резюмує він.

Новини на цю ж тему