3000 км на електромобілі: розповідь киянина

Електромарафон Копирайт изображения Iryna Briazgun
Image caption У Монте-Карло на учасників марафону чекали місцеві українці, принц і натовпи туристів

Що об'єднує автомобілі Tesla, Nissan Leaf, Opel Ampera, "Запорожець" і "Победа"?

Кожен з них має під капотом електричний двигун та батарею і всі вони днями фінішували в Монте-Карло – останньому пункті електромобільного марафону, який на початку червня стартував з Києва. У його складі були екіпажі з України, Іспанії, Чехії, Естонії і Швеції, декотрі з яких приєдналися до марафону по дорозі.

Олександр Кравцов зі спільноти ElectroCars, пілот електрокару Nissan Leaf і співораганізатор марафону, розповів ВВС Україна про вісім днів за кермом, 3000 км шляху і десять відвіданих країн.

Копирайт изображения electrocars.com.ua
Image caption Насправді дорога не була такою прямою, як на карті, бо доводилося зважати на карту електрозаправок

Автоквест

Команда електрокару – це двоє людей: перший пілот і штурман. У кожної команди була своя група підтримки, особливо у нас і в "Запорожця".

Ми були ризиковою командою, бо наш автомобіль на одній зарядці має пробіг максимум до 200 км. Тоді як інші команди, всі Tesla і навіть перероблений "Запорожець" мали запас ходу близько 500 км. А нам бажано ставати на підзарядку кожні 150 км. Ця підзарядка може бути комфортна, якщо в цей час іти дивитися на місто чи пити каву.

Підзаряджалися частково і завдяки рекуперації – це коли автомобіль тягнуть на буксирі і його батарея в цей час відновлюється. Щойно ми доїхали до Італії, почали найчастіше використовувати CHAdeMO - швидкісні зарядні станції, адаптовані під Nissan Leaf.

Копирайт изображения Iryna Briazgun
Image caption Зарядка може бути комфортною, особливо якщо ви не спішите

В Україні заряджалися на "Окко", там це безкоштовно. В більшості європейських країн зарядки теж безкоштовні. Але є моменти. Зараз, наприклад, ми сидимо в Генуї і я маю вирішити, де нам зарядитися. Тут близько десяти станцій середнього темпу зарядки, жодної швидкісної. Але спочатку потрібно знайти картку цієї електричної компанії, без якої зарядитися неможливо. Такі абонементні картки мають місцеві мешканці, власники електрокарів.

По дорозі на заправках спілкувалися з іншими власниками електромобілів. Зазвичай це відкриті, класні люди з екологічним мисленням. Ми кожному дарували прапори і сувеніри з України. Останній італієць узяв наші прапори, причепив собі на машину і гордо рушив по трасі.

А коли рекуперувалися по автостраді в Італії, біля Венеції, під'їхали поліцейські і зупинили нас. Ми думаємо: все, прилетіли, штраф, проблеми. Розказали їм, що це такий електромобільний марафон, що ми їдемо до Монте-Карло. Вони зацікавилися, а тоді пояснили, що буксуватися на цій трасі не можна, і кажуть: "Ми вас проведемо на бічну дорогу, де можна тягнутися".

Загалом, якщо порівнювати умови для електрокарів серед тих десяти країн, які ми проїхали, то найкращі справи в Монако. На другому місці – Франція, на третьому – Словаччина. Українська інфраструктура десь посередині і приблизно відповідає чеській. У нас немає швидкісних зарядних станцій, але по трасі Київ-Ужгород досить багато доступних зарядних станцій другого рівня. Україна не пасе задніх.

А ось найскладніше рухатися було в Польщі. Переїзд зі Львова до Кракова будемо чудово пам’ятати. Переїжджаєш український кордон – і все, зарядок нема.

Загалом поїздка перетворюється на квест – знайти зарядку і спланувати маршрут. Я користуюся трьома картами електрозарядок – Plugshare, французька Charge Map і ще одна німецька карта.

Копирайт изображения Iryna Briazgun
Image caption Електризований представник національного автопрому і Nissan Leaf

Принц і "хунта"

Українські команди були найгучніші. По дорозі на кожному майдані ми влаштовували якусь революцію, кричали "Слава Україні", роздавали прапорці. Коли приїхали в Монако, збіглися тисячі китайців, які ходили і фотографували все в несистемному порядку. Коли побачили нас, оточених поліцейським ескортом, то теж накинулися фотографувати. Я дістав з машини маленькі прапорці України і ми взялися їх роздавати. Коли нас вийшов вітати принц Альберт ІІ, на площі всюди майоріли українські прапори.

Потім організатори передавали принцові Альберту подарунок від Кличка, а українці, яких ми там зустріли, почали скандувати: "Кличко! Кличко!". Я після 2014-го вже не можу собі цього дозволити, а вони досі заряджені. І тут же в натовпі ми чули поодинокі вигуки бабусь, які кричали, що Кличко фашист і що "это опять хунта". Але коли ми пробували до них підійти, вони розчинялися в натовпі китайців.

Копирайт изображения Iryna Briazgun
Image caption Усім, кого зустрічали, роздавали синьо-жовті прапорці

"Електромобільчик"

Своїм марафоном ми хотіли з'єднати електромобілями Україну з Європою. Я сам собі довів, що Україна має величезний внутрішній ентузіазм щодо електрокарів. У тій же маленькій Бучі, під Києвом, наш проїзд був масштабною подією. До нас підходили 80-річні бабусі і розпитували про електрокари. Половина з них уже знали слово "рекуперація". Наші люди розуміють, що електромобілі – це шанс для нас вирватися з прірви. Ми настільки потребуємо реформ в енергетиці й енергоефективності, що про це вже знають усі.

Якщо закон про скасування ввізних мит на електромобілі приймуть остаточно, то ціни на них відчутно впадуть. У Європі ми бачили дуже класний електромобільчик – Renault Zoe, трошки менший за Nissan Leaf. Він може стати масовим для українців. В Європі він коштує десь 20 тис. євро разом з податками. Якщо мита скасують, у нас від може коштувати 17-18 тисяч євро. Це вже ціна хорошого Mitsubishi Lancer, за який ти потім платиш ще щодня по сотні гривень, щоб його заправити.

А якщо відкриється ринок вживаних електрокарів з Європи, то вони стануть ще доступнішими і ми зможемо серйозно поміняти український автопарк. А за рахунок зростання кількості нових користувачів буде паралельно з'являтися й інфраструктура.

Якщо цей закон приймуть, він за кілька років зможе вивести Україну в одну з передових європейських країн за впровадженням електротранспорту.

Новини на цю ж тему