Чому ми думаємо, що динозаври були лускаті?

Динозавр Копирайт изображения BBC World Service

Схоже, що динозаври, яких здавна зображали грізними й лускатими велетенськими ящурами, насправді були більше схожі на птахів. Але не всі готові прийняти їхній новий імідж, пише Мері Колвелл.

"Усі бронтозаври тонкі з одного кінця, набагато товщі посередині, а з другого кінця знову тонкі", – проголосила педантична міс Енн Елк у відомому епізоді комедійного шоу "Монті Пайтон" понад 40 років тому. Це спостереження і досі не спростоване, але багато інших уявлень про динозаврів змінилися.

У слові динозавр поєднані два грецькі слова: динос, що означає грізний або величезний, та завр – ящірка. Вперше цей термін використав у 1842 р. палеонтолог Річард Овен, який побачив подібності між велетенськими викопними кістками і скелетами сучасних рептилій.

Він запропонував "виділити окреме плем’я чи підвид викопних ящіркоподібних рептилій, для яких я пропоную назву Dinosauria".

Копирайт изображения Science Photo Library
Image caption Концептуальне мистецьке зображення пернатого велоцираптора, що нападає на пращура сучасних птахів археоптерикса
Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Гігантораптор жив 70 мільйонів років тому на території сучасної Монголії і був близько 8 м завдовжки

Науковці й далі викопували кістки, збирали скелети – і поступово динозаври перейшли з темного минулого у сяюче світло наукових знань, зокрема новомодної геології. Вони явили людям картину світу, водночас страшного і надзвичайного.

Деякі з них були такими величезними, що дивилися б на сучасні будинки згори. Інші мали гігантські зуби, більші й небезпечніші, ніж у будь-яких інших видів. Ці монстри не давали спокою мисливцям за викопними рештками.

Разом з Бенджаміном Вотерхаусом Гокінгсом, славетним британським скульптором, пан Овен побудував вікторіанський "парк Юрського періоду" поблизу Кришталевого палацу в Лондоні. Цей парк існує і понині. Скульптури динозаврів "у натуральний розмір" виповзають з води і розбрідаються серед рослин – такі величезні, що Овен демонстративно провів усередині ігуанодонта звану вечерю Британської асоціації сприяння розвиткові науки.

Копирайт изображения Science Photo Library

Але навіть у ці ранні дні однозначності у багатьох питаннях не було. Науковці сумнівалися щодо постави ігуанодонта. Чи його ноги стояли вертикально, як у слона, підтримуючи тіло на висоті від землі, чи вони були розчепірені, як у крокодила? Ніхто точно не знав, тому виготовили обидві моделі.

І обидві – неправильні. Нині нам відомо, що його задні кінцівки були більші й сильніші, ніж передні, тож він часто підводився на них вертикально, особливо під час бігу.

Більше того, поблизу кісток ігуанодонта часто знаходили рогоподібні рештки. Вважалося, що це були роги на кшталт носорогових, і у моделях їх прикріплювали обабіч носа. Але нещодавні знахідки доводять, що насправді це були гострі пазурі, що росли на великих пальцях і, ймовірно, йшли в хід у битвах.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Пір’я каудіптерикса давало йому тепловий захист і, можливо, робило його привабливим для інших особин

В американському штаті Коннектикут на пісковику знайшли відбитки лап з трьома пальцями, схожі на сліди великого птаха. Спочатку фахівці стверджували, що їх лишив викопний індик або птах, подібний до лелеки. Геолог Едвард Хічкок був заворожений цими "індичими слідами" й написав прекрасний і містичний вірш "Птах з пісковику", опублікований у журналі Knickerbocker у 1836 р. У ньому він благає цього птаха явитися зі скель:

Птах з пісковику, постань / Зі споконвічної тюрми! / Гострі кігті покажи, / Міцні крила розгорни! / І пройдися по піску, / Як у сиву давнину.

До Адама ти вже був, / панував з прадавніх літ. / Тож почуй мою мольбу / І з’явись на Божий світ!

У вірші гігантський птах відповідає на прохання і з’являється автору-геологу та його колегам з ХІХ ст. Він з розчаруванням бачить, що тепер землею керують нікчемні й сварливі люди, і волає:

Це місце, що приречене на смерть, / Не рай, який колись я так любив. / Ці люди невдоволені нічим, / Ненавидять і землю, і братів. / Не хочу і не можу жити тут. / З померлими я спокій свій знайду.

Земля розверзлася, і птах зійшов / До предків, і запала тиша знов.

До 1870 року вчені вже довели, що сліди належали маленьким трипалим динозаврам, що пересувались на задніх кінцівках.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Рештки дромеозавра включно з пір’ям – цей малий моторний динозавр був знайдений у Китаї

Немало інтелектуальних списів було поламано в коридорах інститутів палеонтології протягом років, поки накопичувались нові докази: динозаври дуже різнилися за розміром та поведінкою і загалом більше нагадували птахів, ніж земноводних.

"Всі дані вказують на те, що вони були теплокровні, – каже Майк Бентон, професор палеонтології з Університету Брістоля. – Якщо подивитись на структуру їхніх кісток, ви побачите, що кісткова тканина росла і замінювалась так, як це відбувається у ссавців та птахів… Багато з динозаврів – якщо не всі – мали пір’я". Пір’я часто було руде, біле або чорне.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Анхіорніс – маленький пернатий непташиний динозавр, що жив близько 160 млн років тому

Можливо, з цим важко змиритися, але королівський тиранозавр, зубастий хижак з поганим характером, ймовірно, хизувався яскравим оперенням. Також не виключено, що динозавр Діппі, величезна реконструкція скелета диплокока, яка вже сто років захоплює відвідувачів лондонського Музею природознавства, був м’яким і пухнастим. "Малі та середні динозаври всі були вкриті пір’ям, велетенські ж втрачали пір’я, коли дорослішали", – пояснює пан Бентон.

Прихильники старого кінематографа пригадають відому сцену з фільму "Мільйон років до нашої ери" (1966), де Ракель Велч в одному лише хутряному бікіні втікає по пустельній місцевості від величезного слинявого динозавра. Чи була б ця сцена такою страшною, якби той монстр був опіреним? І як щодо велоцирапторів з фільму "Світ Юрського періоду" – чому в них немає пір’я?

Чи врахує нарешті Голлівуд нові здобутки науки і чи зробить своїх динозаврів більше подібними до синиць, ніж до потворних ящірок?

"Не думаю, що Голлівуд на це б погодився, – каже професор Джон Маойлеарка, викладач кінематографії та телемистецства Кінгстонського університету. – Вони б не допустили пернатих на ролі монстрів. Пір’я має в собі щось комічне".

Схоже, ми самі бажаємо бачити динозаврів грізними ящірками, принаймні у страшному кіно. А може, в майбутньому вони змінять ролі чудовиськ на комічних персонажів. Можливо, динозавр Діно – домашній улюбленець родини Флінтстоунів з однойменного мультсеріалу – насправді краще відображає природу пращурів.

Копирайт изображения BBC World Service

Новини на цю ж тему