"Я була впевнена, що моя дитинка помре наступного дня"

Новонароджені часом викликають у матерів розлади психіки
Image caption Ханна і її донечка Естер у палаті для новонароджених

Уявіть, що ви дивитесь на свого новонародженого синочка і точно знаєте, що він – Божий син. Можливо, ви скажете, що цей нещодавній поворот сюжету з серіалу EastEnders аж надто неймовірний. Та насправді це легко може бути симптомом післяпологового психозу – хвороби, що трапляється у однієї на 500 молодих матерів.

"Це схоже на яскраве нічне жахіття, але ви не можете прокинутись", – пояснює психіатр д-р Алан Ґреґуар з відділення матері і дитини у лікарні міста Вінчестер.

"Ви можете прекрасно почуватися однієї миті, а наступної уже страждати від жахливих нав’язливих думок і галюцинацій".

Щороку ця психічна хвороба вражає тисячі британок. Напад зазвичай стається у перші дні чи тижні після пологів і впливає на настрій, мислення та поведінку матері. Серед симптомів – манія, пригніченість, дезорієнтація, галюцинації та марення.

Ханна, яка у березні 2015 року народила дочку Естер, розповідає, що не відразу помітила свою хворобу.

"У мене був приплив енергії, і я подумала, що гормони діють мені на користь. Мені не хотілося спати до дванадцятої чи до першої ночі", – пригадує вона.

"Потім Естер захворіла, і мене почали гризти нездорові сумніви і думки".

У Ханни, християнки за віросповіданням, почалися дивні ідеї релігійного змісту.

"Ще коли я завагітніла, мені здалося, нібито Бог мені сказав, що в мене будуть дівчатка-близнята. Чому б ні, подумала я.

Пізніше у жіночій консультації я багато разів просила повторити УЗД, бо була переконана, що мають бути близнята". За кілька тижнів марення стали нестерпними.

Image caption Стейсі Бреннінг, героїня серіалу EastEnders, потерпає від післяпологового психозу

"У мене в голові засіла думка, що наступного дня опівдні Естер помре, але потім Бог її воскресить. Я розповіла про це своєму чоловікові Енді, який не знав, що й думати".

"Коли прийшов цей час, я згорнулася калачиком і кричала, благаючи про допомогу. Я так голосно кричала, що прибігли сусіди".

Мама і найкраща подруга відвезли Ханну до дільничного лікаря, який скерував її до місцевої служби невідкладної психіатричної допомоги. Ханну поклали у відділення, де вона могла бути разом зі своєю дитиною. На той час перепади настрою вилилися у суїцидальні бажання, і за наступні тижні Ханна здійснила кілька спроб накласти на себе руки.

"Я відчувала величезну провину, але не могла зупинитися. Мені дуже пощастило, що я не померла", – каже вона.

За словами пана Ґреґуара, багато жінок не звертаються по допомогу, поки психоз не набуде дуже серйозної форми. Люди мало знають про цей стан, а на питаннях психічного здоров’я досі лежить стигма.

"Ця хвороба чудово піддається лікуванню, і жінки мусять без вагань звертатися до лікаря. На жаль, багато хто натомість намагається приховувати симптоми".

Що таке післяпологовий психоз?

Копирайт изображения iStock

При післяпологовому психозі жінка має один чи кілька з таких симптомів:

  • Дивні ідеї, які не можуть бути правдивими (марення)
  • Слухові, звукові, тактильні чи нюхові відчуття того, чого насправді немає (галюцинації)
  • Періоди аномально піднесеного настрою, коли втрачається зв’язок з реальністю (манія)
  • Сильна дезорієнтація

Серед інших типових симптомів – безлад у думках, нетипова поведінка, безсоння та ін.

Більше інформації і порад можна знайти на сайті "Допомога при післяпологовому психозі".

"Жінки бояться, що в них заберуть їхніх дітей. Але у більшості випадків, якщо тільки є така можливість, їх кладуть у відділення матері і дитини, де діти весь час перебувають поруч".

"Хворі матусі готові віддати останні краплі енергії, щоб тільки з дитиною все було добре. Статистичні дані свідчать про те, що матері одужують набагато швидше, якщо їх не розлучають з дітьми".

Image caption Ханна з донечкою Естер уже вдома

Основний метод лікування післяпологового психозу – протипсихотичні препарати.

"Без них не обійтися, варто почати їх приймати якомога скоріше", – каже пан Ґреґуар.

"Вони не токсичні і не заважають грудному годуванню. Їхня дієвість добре доведена, тож я гарантую своїм пацієнткам, що це їм допоможе".

У відділенні матері та дитини пацієнтки також отримують практичну допомогу і психологічну підтримку, що значно полегшує їхні страждання.

"Я вважала себе поганою матір’ю, і тоді працівники записали на відео те, як я спілкуюся з Естер, і показали мені", – розповідає Ханна.

"Я також мала можливість самостійно виконувати прості обов’язки, наприклад, прати одяг Естер, і це було для мене величезним досягненням. Персонал там був чудовий і справді дбав про мене. Це допомагало заспокоїтись. Часом мені треба було спати до третьої години дня, але я не хвилювалася, знаючи, що за Естер доглянуть як слід".

Швидкість одужання буває різною, але у середньому жінки лишаються у лікарні чотири-п’ять тижнів. Після завершення госпіталізації вони продовжують приймати ліки і отримувати консультації з дому. Однак у рідкісних випадках доводиться лікуватися стаціонарно аж до шести місяців.

Після місяця лікування Ханні дозволили на кілька днів навідатись додому, але її і далі мучили похмурі думки.

"Я почувалася дедалі більш пригніченою і безсилою над обставинами, – каже вона. – Мені прописали нові ліки, тепер для лікування депресії, але вони почали діяти не відразу. Мені було дуже страшно. Я розуміла, що без ефективної допомоги довго не протягну, і погодилась на електросудомну терапію (ЕСТ).

На сеансі електросудомної терапії через мозок пацієнта пропускають електричний струм, щоб викликати у нього епілептичний напад; це сприяє полегшенню важкої форми депресії. Сеанси проходять під знеболенням і зазвичай мають негайний ефект.

Image caption Ханна поділилася досвідом, щоб допомогти іншим молодим мамам

"Усього я пройшла 11 сеансів і перед кожним мусила давати письмову згоду, – пригадує Ханна. – Десь на четвертому сеансі я відчула, що знову стаю собою, а після дев’ятого подумала: "Можливо, я з цим і впораюся!".

У вересні минулого року Ханну остаточно виписали додому, і відтоді вона поступово осмислює свій досвід. У лікарні в неї діагностували біполярний розлад, а це означало, що післяпологовий психоз можна було б передбачити – його ймовірність у таких випадках складає від 25 до 50%.

"Я задумалась – можливо, біполярний розлад був у мене ще років з двадцяти", – каже Ханна.

"Вже тоді у мене були дуже хороші дні, а потім – занепад сил, якому я ніяк не могла зарадити, лише ковтала антидепресанти. Шкода, що я не знала: це лише посилює майбутні ризики. Але я навіть не чула про післяпологовий психоз – а я ж медсестра".

Що таке біполярний розлад?

Біполярний розлад, який раніше називали маніакально-депресивним психозом, – це стан, для якого характерні перепади настрою від крайності до крайності.

Якщо у вас біполярний розлад, ви матимете періоди:

  • депресії – коли почуватиметесь дуже пригнічено і кволо;
  • манії – коли у вас буде прекрасний настрій і приплив надзвичайної активності (можливий і легший стан, що зветься гіпоманією).

Дізнайтеся більше: NHS Choices.

У Великій Британії біполярного розладу часто не помічають, вважає Стівен Баклі, голова інформаційного відділу психологічної служби Mind.

"Деякі люди живуть з біполярним розладом багато років, перш ніж дізнатися правильний діагноз – переважно тому, що їхній стан мінливий".

"У деяких випадках їм помилково ставлять інший психіатричний діагноз – найчастіше це депресія, бо вона має схожі симптоми. Це означає, що їх починають неправильно лікувати, і стан може погіршитись".

Жінки, чиї близькі родички хворіли на післяпологовий психоз, мають вищі шанси теж на нього захворіли, але потенційно від нього не застрахована жодна молода мати. Науковці припускають, що тут грають роль і гормональні зміни, і нестабільний сон, але дослідження цієї хвороби ще тривають. Тим, хто у групі підвищеного ризику, рекомендують заздалегідь проконсультуватися з дільничним лікарем і з психіатром.

Ханна погодилась розповісти історію свого одужання у документальному фільмі ВВС, щоб сприяти зміні ставлення до психіатричних захворювань.

"Я казала друзям, що у мене просто післяпологова депресія, бо хвилювалася, що лишуся без друзів, якщо зізнаюся, що у мене психоз".

Image caption У нещодавньому епізоді EastEnders, Стейсі Бреннінг (праворуч) повернули її дитину

"Та насправді друзі мене розуміли і підтримували. Важливо зруйнувати негативні стереотипи, щоб матері не боялися звертатися по допомогу".

Ханну дуже зворушив нещодавній поворот сюжету у серіалі EastEnders, де Стейсі Бреннінг теж бореться з післяпологовим психозом. На думки Ханни, все зображено дуже правдиво.

У серіалі в Стейсі забирають сина, бо у відділенні матері і дитини для них немає місця. Пан Ґреґуар, який очолює Об’єднання психічного здоров’я матерів, підтверджує: на жаль, іноді таке буває.

"У спеціалізованих відділеннях матері і дитини – лише 125 місць на всю Британію. Не вистачає близько 60 місць", – каже він.

"Це дуже серйозна хвороба – а в Уельсі, Північній Ірландії та південно-західній Англії таких відділень узагалі немає. Якби матерям та вагітним жінкам так сильно не вистачало кардіологічних послуг, усі б уже обурювались".

"Жінки мають вимагати всебічної кваліфікованої допомоги".

Новини на цю ж тему