Точка зору: чому люди марнують стільки часу на роботі?

Копирайт изображения Getty
Image caption Ідея працювати багато годин без упину, яка ще кілька поколінь тому вважалася ненормальною, сьогодні є звичкою

Люди ходять на роботу, аби працювати. Але дедалі більше часу у них забирають менш корисні заняття, пише Пітер Флемінг, викладач бізнесу і суспільствознавства.

Кілька років тому у новинах прогриміла тривожна історія, яка, здається, точно відбиває сучасну специфіку роботи і того, як вона поступово бере під контроль усе наше життя: "Чоловік помер на робочому місці – п'ять днів цього ніхто не помічав".

Є певна причина, чому ця історія нас шокувала. Люди помирають регулярно, але зазвичай їхня смерть не проходить непоміченою. Невже у сьогоднішніх офісах усе настільки погано, що ми вже не відрізняємо живих від мертвих?

Звісно, історія виявилась неправдою - так званим "міським міфом".

Цікаво, що в різних країнах цей міф час від часу виринає у різних варіаціях, і щоразу знаходяться ті, хто в нього вірить. У США "померлий" офісний працівник був видавцем. У інших країнах – менеджером.

Нам мимоволі хочеться прикрасити цю історію. А якби це був мертвий бухгалтер, який не лише п'ять діб просидів за столом бездиханний, а й отримав підвищення за понаднормову працю і відданість компанії? Напевно, його вже встигли призначити віце-президентом. Утім, я ще не чув, щоб на місці головного героя була жінка (це теж цікаво, але з інших причин).

Чи не дивно, що багато хто з нас, чуючи цю байку, знизує плечима й бубонить: "А що, таке цілком може бути"?

Чому така безглузда історія, здається, зовсім не суперечить реаліям нашого професійного життя? Можна згадати кілька причин.

По-перше, вона нагадує нам, що божевільна ідея працювати багато годин (чи навіть днів) без упину непомітно ввійшла у норму. Поведінка, яка ще кілька поколінь тому вважалася ненормальною, сьогодні є пересічною звичкою.

Середньостатистичний британський офісний працівник витрачає на робоче електронне листування 36 днів на рік. Зокрема, у Лондоні кожен працівник щороку отримує в середньому 9 тисяч імейлів.

Копирайт изображения Getty
Image caption День офісного працівника містить значну частку байдикування, оплати рахунків, блукання інтернетом

Як наслідок, деякі робочі завдання переносяться і на вільний час. За даними нещодавнього опитування, 80% роботодавців вважають цілком прийнятним контактувати зі своїми підлеглими у позаробочі години.

А ще згадаймо, що до роботи треба доїхати. Британські працівники вбивають у транспорті 18 місяців свого життя, не кажучи вже про витрачені гроші та нерви.

Усе це дорого людям коштує. Наприклад, у Британії та інших країнах частішають хвороби, пов'язані з роботою; працівники потерпають від стресу і безкінечних "списків задач".

Додаткове ускладнення – те, що у кризові часи ми готові миритися навіть з жахливими умовами роботи, придушуючи і накопичуючи у собі незадоволення. Ще одне нещодавнє дослідження показало, що перевантаження на роботі гірше позначається на здоров'ї, ніж викурювання кількох пачок цигарок на день.

Тільки у цьому контексті стають зрозумілими випадки, коли людина "допрацювалася до смерті", як це сталося у 2013 році з Моріцом Ергардтом, стажером компанії Bank of America. Він помер від епілептичного нападу після 72 годин безперервної роботи. Не будемо навіть згадувати самовбивства на ґрунті роботи, що постали як явище після затяжної кризи 2008 року.

Утім, міський міф про те, "як людина померла на роботі, а ніхто й не помітив" містить у собі ще одну істину, навіть трагічнішу. Так, колеги мусили помітити, що людина мертва. П'ять днів - це значний проміжок часу. Але вони також мали помітити, що робота цього працівника не виконується.

На жаль, це не обов'язково для сучасних офісів. Згадаймо 36 днів електронного листування. Було би просто неможливо заповнити весь до хвилини час в інтернеті лише продуктивною діяльністю. Так само, як і решту довгих робочих годин.

Окрім власне виконання завдань, – що зазвичай робиться короткими ривками, – день офісного працівника також містить значну частку байдикування, балаканини, оплати рахунків, блукання інтернетом, фантазування і очікування на кінець робочого часу. Найважливіше при цьому, що ми радше удаємо зайнятість, аніж робимо щось суспільно-корисне.

Копирайт изображения Getty
Image caption Сучасні суспільні інститути побудовані на міфології праці, сумніви у її цінності практично табуйовані

Таким чином, сучасна професійна діяльність набирає певної церемоніальності. Річ навіть не в тім, що наше покоління працює більше, ніж попередні, а в тім, що значна частина цієї "роботи" – несправжня і зайва.

Наше зобов'язання "мати професійний вигляд" рівносильне до зобов'язання працювати, і це стосується будь-якої роботи – хоч неоплачуваної праці у мережі магазинів "усе по фунту", на яку уряд скеровував безробітних, хоч кар'єри у престижній фінансовій компанії.

З опитування американських менеджерів, які регулярно перепрацьовують, виявилося, що 35% таких працівників симулюють 80-годинний робочий тиждень. З різних причин, ці люди роблять вигляд, що покладають себе на вівтар кар'єри, хоча насправді працюють значно менше.

Якщо піти ще далі, деякі професії взагалі можна визнати порожніми - від популярних нині "коучів" до "координаторів атмосфери" (людей, яких наймають, щоб створювати у закладах "атмосферу свята") і "старших спеціалістів з підвищення кваліфікації" у великих компаніях. Саме тут варто слід шукати відповідь на дивну ситуацію з продуктивністю праці, що склалася у Великій Британії.

Усе це зовсім не означає, що ми не працюємо сумлінно і не виконуємо важливих для суспільства функції. Але кількість часу на роботі непропорційна до життєво важливих завдань, які при цьому виконуються, так само як і до платні за їхнє виконання.

Іншими словами, робота стала ритуалом, від'єднаним від практичних цілей, задля яких її винайшли.

Що таке продуктивність?

  • Продуктивність – це виробіток одного працівника за встановлений проміжок часу.
  • Щоб знайти продуктивність, слід поділити загальний виробіток компанії на кількість працівників. Наприклад, якщо колектив з 50 працівників виробляє 1000 столів на день, то продуктивність кожного працівника – 20 столів (1000 столів поділити на 50 працівників).

Навіщо ми працюємо? Очевидна відповідь: щоб жити. Але наша фактична праця – проведення лекцій, продаж автомобілів, догляд за пацієнтом чи керування пасажирським літаком – не має безпосереднього стосунку до нашого виживання.

Безперечно, більшість західних професій відійшли дуже далеко від завдання біологічного самозбереження. Робота просто дає нам символічні папірці, які ми називаємо грошима. За них ми потім купуємо життя.

Копирайт изображения Getty
Image caption Значна частина сучасної "роботи" – несправжня і зайва?

Скільки папірців ми отримаємо і що ми задля цього маємо зробити – за умов неоліберального капіталізму це питання насамперед політичне. Але саме втрата єдності між "працею" як біологічною і соціальною необхідністю і "роботою" як явищем культури є причиною того, що робота вийшла з-під контролю і посунула інші аспекти життя.

Ось у чому парадокс роботи: щойно її починають прославляти як найвищу громадянську чесноту (а це роблять і ліві, і праві політики), як вона блискавично "здувається", втрачаючи зміст.

Хочемо ми цього чи ні, але ми рухаємося у напрямку "посттрудоголізму". За деякими оцінками, половина працездатного населення землі нині є безробітною.

Завдяки технологічним досягненням рутинну фізичну працю дедалі більше передають машинам - а тепер вже і розумову. Трудоцентризм втрачає суспільну актуальність. Як би уряд не підкупав компанії субсидіями чи податковими пільгами, аби вони тримали людей зайнятими на непотрібних вакансіях, необхідність праці швидко зникає.

Ми як суспільство, напевно, це потаємно розуміємо. Але ми гадки не маємо, що робити далі.

Майже усі наші суспільні інститути побудовані на міфології праці. З неї ми черпаємо почуття власної гідності. Сумніви у цінності праці практично табуйовані.

Та хоч би як, майбутнє без роботи скоро може стати реальністю. Від нас залежить, буде це бридкий жах (із покійниками на робочих місцях) чи прекрасний рай ігор та дозвілля.

Про автора

Пітер Флемінг - викладач бізнесу і суспільствознавства у Бізнес-школі Касса при Лондонському міському університеті. Він також є автором книжки "Міфологія у дії: чому капіталізм не зникає попри власні обмеження".

Новини на цю ж тему