Різанина у Сребрениці: українські миротворці і втручання НАТО

Сараєва Копирайт изображения Reuters
Image caption 11 липня в Боснії поховають останки ще 136 жертв геноциду. Всього їх було понад 8 тис.

Цього тижня світ вшановує 20-ту річницю масового вбивства понад 8000 мусульманських чоловіків і хлопчиків у місті Сребрениця, що в Боснії та Герцеговині.

Босняків-мусульман убивали в 1995 році солдати Армії Республіки Сербської під командуванням генерала Ратко Младича, справу якого досі розглядає Гаазький міжнародний трибунал. Республіка Сербська - це етнітет на території Боснії і Герцеговини, більшість населення якого становлять етнічні серби.

Неподалік від Сребрениці працювала місія українських миротворців, яка охороняла інший схожий мусульманський анклав – Жепа. Там різанини вдалося уникнути.

У середу Росія ветувала резолюцію Ради Безпеки ООН, в якій масове вбивство у Сребрениці називали "геноцидом". Раніше президент боснійських сербів Мілорад Додік і президент Сербії Томислав Николич просили Москву накласти вето на цей проект.

Сербія заперечує термін "геноцид" щодо цих подій, попри те, що Міжнародний трибунал з колишньої Югославії і Міжнародний кримінальний суд уже винесли вироки саме з таким формулюванням.

У Міжнародному трибуналі ООН щодо колишньої Югославії тривають судові процеси за воєнні злочини в Сребрениці. Серед тих, хто очікують на вироки, – колишній генерал Армії боснійських сербів Ратко Младич і їхній політичний лідер Радован Караджич.

Масові поховання

Босняки (не плутати з боснійцями - загальною назвою для жителів Боснії), поруч із сербами і хорватами, – одна з найчисельніших етнічних груп, яка населяє Боснію і Герцеговину. Більшість босняків, які складають майже половину населення, історично сповідують іслам.

Геноцид босняків у липні 1995 року в їхніх анклавах на сході Боснії та Герцеговини, неподалік кордону з Сербією, вважають найбільшим масовим убивством у Європі від часів Другої світової війни.

Муніра Субашич очолює боснійську організацію "Матері з анклавів Сребрениця і Жепа", яка вже 20 років розшукує тіла жертв і підтримує сім'ї потерпілих.

Сама пані Субашич у різанині в Сребрениці втратила сина Нерміна. Коли сербські військові вирвали його з рук матері, Нермінові було 20 років. Очільниця руху розповіла ВВС Україна, що в 2013 році поховала лише дві кістки сина, які після тривалих пошуків їй вдалося знайти за допомогою аналізу ДНК.

За повідомленнями Інституту зі зниклих безвісти в Боснії і Герцеговині, тіла жертв Сребреницької трагедії крадькома поховано у понад 150 могилах. Майже половина поховань – масові. Пізніше, щоб приховати розміри злочину, деякі тіла повторно ховали по кілька разів. Через це точна кількість жертв досі залишається невідомою, а понад тисячу людей вважають зниклими безвісти.

Представниця руху матерів каже, що пошук жертв останнім часом іде повільно і що навіть після 20 років виконавці тих злочинів приховують, де розташовані могили масового поховання.

За даними Інституту, в меморіальному центрі в селі Поточарі, неподалік Сребрениці, поховано 6241 жертву. Кожен 14-й загиблий – неповнолітній.

Копирайт изображения AFP
Image caption Люди горюють над трунами родичів. Рештки 136 людей, знайдених у масових могилах, поховають 11 липня

11 липня цього року планують поховати рештки ще 136 людей.

Захоплення Сребрениці

Війна у Боснії і Герцеговині почалася навесні 1992 року і тривала понад три роки. Конфлікт точився між представниками трьох народів: босняками, сербами і хорватами.

Сербські сили безпеки у Боснії мали багато зброї колишньої югославської армії та отримували значну військову підтримку з сусідньої Сербії. На початку боїв вони контролювали близько 70% території Боснії й Герцеговини.

Босняки-мусульмани, яких у Боснії було найбільше (43% з 4,4 млн мешканців у 1991 році), внаслідок збройних конфліктів опинилися розділеними у кількох анклавах, яким ООН пізніше надала статус "захищених зон".

Найбільш ізольованими, і тому найбільш вразливими, стали крихітні анклави босняків на сході країни, у містах Сребрениця, Жепа і Ґоражде. Їх захищали погано озброєні миротворці ООН. Сребреницею опікувалися голландці, а Жепою – українці.

У звіті ООН сказано, що сербські військові сили тривалий час блокували постачання гуманітарної допомоги до Сребрениці.

Image caption Сребрениця була зоною відповідальності голландських миротворців
Копирайт изображения AFP
Image caption Українці відповідали за безпеку в Жепі й на інших територіях. Це фото 1992 року, де український БТР їде в Сараєво

Наступ Армії боснійських сербів на босняцькі анклави почався на початку липня 1995 року. Перехоплення контролю над найбільшим місцевим анклавом, Сребреницею, стало своєрідною метою цієї військової кампанії.

У звіті ООН ідеться про те, що голландські миротворці вимагали повітряного втручання НАТО проти наступу сербів. Але через погану комунікацію з вищим командуванням та через те, що небезпеку для цивільних недооцінили, допомога з повітря так і не надійшла.

Тоді Армія боснійських сербів на чолі з генералом Младичем без великого збройного опору захопила Сребреницю і роззброїла голландських миротворців.

Десятки тисяч цивільних босняків – здебільшого жінок, дітей і літніх людей – депортували в інші частини Боснії. А багато чоловіків і хлопців потрапили в полон. В середині липня 1995-го близько 8000 із них розстріляли.

Масові злочини у Сребрениці стали переломним моментом не лише в боснійському, але і в югославському конфлікті загалом. Через місяць після того, як Армія боснійських сербів розгромила анклав, понад 200 військових літаків НАТО завдали ударів по сербських позиціях, що відкрило шлях до закінчення боснійської війни.

Image caption Депортовані зі Сребрениці - здебільшого жінки й діти. Чоловіків брали в полон і розстрілювали

Українські миротворці

Захопивши Сребреницю, Армія боснійських сербів за кілька днів вирушила і на анклав у містечку Жепа, розташованому за 50 км на південь.

Цим анклавом, в якому знайшли притулок, за різними даними, від шести до 17 тисяч людей, опікувалися майже 80 українських миротворців у складі місії ООН. Всього ж постійна чисельність української миротворчої місії в Боснії в 1995-1999 роках складала 400 військових.

Ще на початку липня 1995-го голландські миротворці, зіткнувшись із сербською блокадою Сребрениці, вимагали від ООН, щоб їхню місію перебрала інша країна.

Як стало відомо пізніше, серед країн, які надіслали миротворців до Боснії, замінити голландців погодилася лише Україна, яка начебто вважала, що українські миротворці зможуть захистити і Жепу, і Сребреницю.

Але планам замінити голландських миротворців на українських завадив наступ сербської армії на Сребреницю.

Тодішня місцева преса писала, що погано озброєні українські миротворці опинилися одночасно під тиском і Армії боснійських сербів, і війська босняків.

У звіті ООНсказано, що з наступом боснійських сербів на Сребреницю почався і тиск на анклав Жепа. На відміну від голландських миротворців у Сребрениці, які дотримувалися мирової угоди та не дали боснякам зброю, українські військові у Жепі на вимогу командира босняків відкрили склад зброї, яку перед тим самі ж відібрали у них.

Газета New York Times тоді писала, що готуючись до сербського наступу на Жепу і Ґоражде, босняки відібрали в українських миротворців зброю і бронетранспортери.

Повідомляють, що тоді сербський генерал Ратко Младич по радіо закликав босняків із Жепи скласти зброю і здатися, оскільки "їх не зможуть захистити 120 українських миротворців". У ті дні боснійські серби час від часу відкривали артилерійський вогонь по пунктах спостереження, де чергували українські миротворці.

Копирайт изображения Oleksandr Klymenko
Image caption Автомобіль українських миротворців, що підірвався на міні в Боснії, 1994 рік

Між двома вогнями

Незалежна сербська газета "Наша Борба" в середині липня 1995 писала, що "українські миротворці з анклаву Жепа вимагали від НАТО повітряної підтримки, що означало лише попередження перед застосуванням сили". Видання писало, що "українські миротворці покинули пункти спостереження, але боснійські серби погрожували миротворцям, що якщо НАТО не припинить повітряне патрулювання над Жепою, вони на них нападуть".

За словами Washington Post, українські миротворці в Жепі перебували "під тиском з обох боків": сербського та босняцького. Сербська армія захопила вісьмох українських миротворців і погрожувала їх вбити. Тоді ж речник ООН Олександр Іванько заявив, що армія босняків оточила базу українських миротворців і також погрожувала використати їх як живий щит у випадку, якщо НАТО не почне бомбардувати з повітря їхніх ворогів.

Ця газета також писала, що чиновник з українського уряду Володимир Єльченко закликав ООН вивести українських миротворців з Жепи та Ґоражде. "Українські війська обеззброєні і повністю беззахисні. Якщо їх негайно не вивести, настане величезна трагедія", - сказав тоді представник українського МЗС.

Наприкінці липня 1995 року за посередництва українських миротворців відбулися переговори про евакуацію цивільних з містечка Жепа. Масових злочинів у цьому анклаві не сталося. Жителів евакуювали на території під контролем армії босняків, а солдати відступили з містечка.

За іншими джерелами, під час переговорів про евакуацію боснійські серби захопили керівництво босняків на чолі з Авдо Палічем, який командував обороною Жепи, і пізніше розстріляли їх.

Неофіційний сайт Восьмого армійського корпусу Збройних сил України вважає миротворчу операцію українців у Боснії, в тому числі епізод у Жепі, "найуспішнішою операцією в історії Збройних сил України".

Там повідомляють, що українські військові без підтримки ООН і НАТО евакуювали понад 5 тисяч мирних жителів і що серед миротворців не було людських жертв.

Копирайт изображения AFP
Image caption Ратко Младич і Радован Караджич сьогодні очікують вироку Міжнародного трибуналу в Гаазі

Чи винна Сербія?

Муніра Субашич і "Матері з анклавів Сребрениця та Жепа" вірять у справедливість Міжнародного трибуналу ООН в Гаазі, але без оптимізму чекають закінчення судового процесу над колишніми лідерами боснійських сербів Радованом Караджичем і генералом Ратком Младичем.

Своїм першим вироком Міжнародний трибунал у 2004 році засудив до 35 років ув'язнення одного з командирів Армії боснійських сербів Радислава Крстича.

На початку цього року за участь у геноциді тюремні терміни отримали ще п’ять колишніх сербських військових, двох з них засудили на довічне ув’язнення.

Голова Гельсінської спілки з прав людини у Белграді Соня Бісерко сказала ВВС Україна, що "етнічна чистка" босняків, як спочатку називали цей злочин у Боснії й Герцеговині, "була не наслідком збройного конфлікту, а власне його метою".

Пані Бісерко вважає, що сербське політичне та військове керівництво готувалося до цього ще від самого початку конфлікту у Боснії.

"Геноцид у Сребрениці став символом війни у Боснії, тому що всі ці люди, яких було вбито, були не лише мешканцями міста Сребрениця. Це були також люди, які в умовах війни в східній Боснії знайшли притулок у цих анклавах", - сказала сербська правозахисниця.

Наприкінці лютого 2007 року Міжнародний трибунал у Гаазі оприлюднив вирок, з якого випливає, що офіційний Белград прямо не винен у вчиненні цього масового злочину. Однак Сербія, як постановив скликаний ООН суд, відповідальна за те, що тодішня "Союзна Республіка Югославія (Сербія та Чорногорія. – Ред.) не зробила нічого, щоб запобігти геноциду у Сребрениці, попри те, що Белград знав, що там відбувається".

"Жінки в чорному"

Ще в 1995 році, коли з'явилися перші новини про воєнний злочин у Сребрениці, учасниці сербської організації "Жінки в чорному" вийшли на вулиці Белграда з протестом. З того часу вони щороку вшановують пам'ять жертв цієї трагедії, яку в Сербії сприймають неоднозначно.

Голова цієї організації Сташа Зайович сказала ВВС Україна, що представники сербського уряду повинні поважати вироки міжнародних судів у Гаазі і "визнати геноцид у Сребрениці".

"Прем'єр-міністр Александр Вучич повинен визнати відповідальність держави Сербії, оскільки геноцид був би неможливим, якби не було великої, постійної, систематичної та організованої допомоги з боку держави тим, хто його здійснив", - сказала пані Зайович.

За словами представниці цієї пацифістської організації, річниця злочину в Сребрениці є своєрідним шансом реабілітувати репутацію Сербії перед міжнародною спільнотою.

Тим часом представниця боснійських жертв пані Субашич вважає великою проблемою те, що в Боснії і Сербії існує чимало людей, які донині вважають виконавців воєнних злочинів у Сребрениці "переможцями", тобто героями.

Image caption Так сьогодні виглядає Сараєво, столиця Боснії і Герцеговини

Уроки війни

Після того, як голландських миротворців у Боснії оголосили відповідальними за неспроможність захистити босняцький анклав, уряд Голландії Віма Кока, який під час трагічних подій у Боснії також правив країною, у квітні 2002 року подав у відставку.

Колишній представник миротворчих операцій ООН в Боснії Олександр Іванько в одній з дискусій на тему уроків боснійської війни заявив, що в зону конфліктів, де точиться повномасштабна війна, ООН більше не повинна надсилати легко озброєних миротворців.

Пан Іванько каже, що події у Сребрениці 1995 року змусили НАТО вже у серпні того ж року діяти рішуче і застосувати силу з повітря. Незадовго по тому під тиском авіаударів та міжнародної спільноти сербська сторона погодилася підписати Дейтонську мирну угоду.

Через чотири роки конфлікт у Косово також було вирішено силою. 1999 року авіаудари НАТО зупинили масове вигнання етнічних албанців сербськими військовими.

Новини на цю ж тему