Суспільство в акваріумі

Олексій Чупа. Акваріум. – Харків: Віват, 2015.

Книжка – одна із численних антиутопій із товстими натяками на сьогодення, хвилю яких породило в українській літературі правління Януковича і яка досі не спадає. "Акваріум" читати неприємно, але автор і не ставив за мету створити приємний твір.

Книга Олексія Чупи – про божевільного тирана, колись співробітника науково-дослідного інституту, голос якого, записаний на касеті, потрапляє до молодого покупця замість гурту "Нірвана". Від цього покупця, патріотично налаштованого і стурбованого порухами суспільства і тиранією 2011 року, ми й дізнаємося нехитру історію.

Тирану, якого звуть Шенколюк, до рук потрапляє незвична біологічна зброя - винахід пізньої радянської доби, яка дозволяє зменшувати людей до крихітного розміру. Незабаром він починає експериментувати на власній дружині, із якої просто до цього знущався по-садистськи: зменшує її і садить у банку. За якийсь час до колишньої дружини додаються інші колишні люди, а тепер, як він їх називає, жучки.

Тиран Шенколюк незабаром будує велетенський акваріум і додає туди людей десятками і сотнями. Скоро там з’являється велетенський портрет Сталіна, потім і статуя самого тирана Шенколюка, аби навколо нього плазували.

Люди розмножуються і самі по собі, і незабаром починають утворювати суспільство, яке тирана дратує і непокоїть. Бездумні жучки хочуть вирватися на волю, а він їх душить і зрештою починає ставити соціальні експерименти...

Чи вдасться комусь вирватися на волю? Це не має значення, бо ми знаємо з попередніх сторінок, що вражені речовиною "редуктин" втрачають людську подобу незворотно.

Сюжет прозоро натякає на суспільні протистояння останнього десятиліття. Тут згадані і Майдан, і Кравчук, і арешти з голодуваннями, і купони, і депутати-журналісти, і розмірковування про сіру масу і рабство, яке годі вилікувати.

Читаючи цю книгу, починаєш відчувати себе пасажиром потягу, який їде в одній плацкарті із маніяком: спочатку він не викликає особливих емоцій, говорить про вже заяложені речі, про те, що пишуть в газетах, про Сталіна, те, що він типова Діва за гороскопом, про ненависть до модних поетів, які отримують гранти і їдять на фуршетах канапе, про те, що люди – жучки, і треба їх душити, і тобі нудно, нудно, нудно, а потім раптом стає страшно.

Єдине радує, що про тирана Шенколюка не буде сіквелу.

Новини на цю ж тему