Заручник у Парижі: "Я чекав на постріл у голову"

Image caption Стефану 49 років, у нього троє дітей. Він досі не може повірити, що залишився живий

13 листопада батько трьох дітей Стефан прийшов у паризький театр "Батаклан" на концерт групи Eagles of Death Metal. Бойовики, які увірвались у театр, застрелили 89 людей і багатьох взяли в заручники. Серед них опинився і Стефан Т.

В інтерв'ю ВВС він розповів, що пережив у ті жахливі дві з половиною години, поки перебував у руках нападників.

ВВС: З дня захоплення "Батаклану" минув тиждень. Що ви відчуваєте зараз?

С.Т.: У середу я вийшов на роботу. Для мене було важливо повернутися, розповісти про пережите моїм колегам і висловити їм подяку за переживання.

Зараз я вже відчуваю себе більш-менш нормально психологічно, але коли я розповідаю свою історію, мені здається, що вона трапилося з кимось іншим.

Психолог, який спостерігав мене (після події), сказав, що бажання дистанціюватися від ситуації - нормальне, природне явище. Ми схильні вважати, що деякі події відбуваються за межею реальності, щоб захистити таким чином свою психіку. Тому у мене відчуття, що я переказую зміст фільму з Брюсом Віллісом.

ВВС: Що з вами сталося в "Батаклані"?

С.Т.: Я думаю, що навіть французи мало знають про захоплення заручників в той вечір. Я сидів на балконі (глядацької зали), коли терористи увійшли через головний вхід. Вони почали стріляти у натовп прямо піді мною.

Спочатку люди не зрозуміли, що відбувається. Багато хто думав, що це петарди. Потім почалася паніка, і музиканти втекли зі сцени.

Копирайт изображения Getty Images

Я почав розуміти, що це теракт. Я хотів піти, але, підійшовши до сходів, вирішив, що вони вб'ють мене, якщо я опинюся з ними лицем до лиця.

Потім я побачив, як вони наближаються з іншого боку балкона. Я впав на підлогу між кріслами.

Я бачив, як вони йдуть в нашу сторону. Їх було двоє, озброєних автоматами Калашникова.

Вони сказали: "Ми вас не вб'ємо, сядьте в куток". Вони загнали нас у куток і повідомили: "Ми бійці "Ісламської держави". Ми тут, щоб помститися за наших дружин і дітей в Сирії, яких ваш президент тероризує бомбами і авіаударами".

У цей момент я почув голос третього терориста і вибух, що пролунав на нижньому рівні, - там, де сцена. Зараз я думаю, що це був якраз той момент, коли поліцейський вистрілив у терориста, і той задіяв пояс смертника.

Потім терористи вивели нас в коридор. Нас було 11 або 12 заручників і двоє терористів.

Вони наказали декому з нас повернутися обличчям до вікон і спостерігати за подіями в будівлі навпроти. Інших розмістили біля входу у концертний зал, а третю групу - на іншому кінці коридору, біля невеликих сходів, що ведуть за лаштунки.

Ми провели в цьому коридорі дві з половиною години.

Ті, хто нас захопив, перемовлялися по телефону з поліцією. Потім спецназ почав штурм. Жодного з заручників не поранили. У це було важко повірити.

Копирайт изображения Getty

ВВС: Як проходив штурм?

С.Т.: Вони (спецназ) навалилися на двері зовні, але спочатку не дуже сильно. Терористи кинулися до дверей навпроти. Серед заручників, які стояли біля входу в зал, почалася паніка. Вони кричали через двері: "Вони підірвуть нас, ми прямо біля дверей, не заходьте".

Терористи відкрили вогонь з Калашникових. Поліцейські кинули світло-шумові гранати. Я впав на підлогу в кутку, і одна з гранат вибухнула прямо біля моїх ніг. Поліція продовжила стріляти і увірвалася всередину.

Переді мною весь час стоїть картина - терорист, що стояв в одному метрі від мене. Однією рукою він стріляв з автомата, інша лежала на детонаторі. Я не знаю, чому в той момент він не смикнув за свій пояс.

Двоє терористів відступили до сходів. Бійці спецназу вивели нас назовні. У холі вони розірвали на нас одяг, щоб переконатися, що на нас немає вибухових пристроїв, після чого вивели на вулицю.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Тих, хто вижив у "Батаклані", виводили назовні. Спецназ розривав одяг на людях, щоб пересвідчитись, що на них немає вибухівки

ВВС: Що відбувалося в коридорі?

С.Т.: В якийсь момент терористи наказали кільком заручникам назвати номери своїх мобільних телефонів, щоб поліція могла передзвонити на них.

Поліцейським по телефону вони говорили наступне: "Ми - "Ісламська держава". Якщо ви не очистите периметр навколо театру, ми все підірвемо, у нас пояси смертників".

Терористи також намагалися з'ясувати, чи є серед заручників пари. Вони хотіли послати одну людину до поліцейських з інструкціями, а якщо той не повернеться протягом двох хвилин, то його/її партнера вб'ють.

Терористи розмовляли тільки з тими, хто перебував безпосередньо поряд з ними. Особисто до мене вони не зверталися. Я стояв, упершись носом у скло, і намагався нічим не привертати до себе уваги. Але я був упевнений, що нас або застрелять в голову, або підірвуть. Іншого результату я не бачив.

ВВС: Що ви відчуваєте по відношенню до нападників і до "Ісламської держави"?

С.Т.: Це складне питання. Дружина мого брата запитала у мене, чи ненавиджу я тих, хто тримав мене у заручниках. Ненависті я не відчуваю. Скоріше, я не розумію образ мислення, який штовхає їх на подібні вчинки. Питання, яке я задаю сам собі: як люди доходять до тієї межі, за якою йдуть такі дії?

І друге питання - чому вони не вбили нас - не застрелили з автоматів або не підірвали пояс?

Копирайт изображения Getty
Image caption Люди приносили квіти до театру

ВВС: Чи стане Париж іншим для вас - після всього, що сталося?

С.Т.: Неминуче, так. Я дуже люблю концерти, це важлива частина мого життя. Але чи зможу я у найближчому майбутньому піти на концерт? Зараз я не можу на це відповісти. При цьому я знову вийшов на роботу, користувався громадським транспортом.

Я здригаюся від деяких звуків, навіть у власній квартирі. Я трохи інакше дивлюся на людей в метро і на вулиці.

Але дуже важливо пройти через все це і продовжувати жити. Саме це я і змушую себе робити.

Я намагаюся знайти через Facebook тих 10-11 заручників, які були зі мною в ті дві з половиною години. Я сподіваюся, що зустрінуся з ними найближчим часом, ми підемо випити пива і скажемо один одному: "Нам пощастило отримати другий шанс, ми повинні жити на повну".