Мистецтво про війну: між творчістю та агіткою

плакат Копирайт изображения Andriy Pryimachenko

За останні два роки українська армія отримала рекордний бюджет, рекордну кількість нового озброєння та рекордно високі зарплати. Та от на фронті інформаційної війни немає таких #перемог.

Реакція українців на мистецькі проекти, присвячені війні та бійцям, досить неоднозначна, тому багата на #зради. Ми спробували розібратись, як українське мистецтво реагує на конфлікт на сході та у Криму та чи здатне воно осмислити ці події.

ІЗОЛЯЦІЯ у вигнані

Одним із прикладів поєднання цих двох полюсів є робота платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. У червні 2014 року їхні приміщення у Донецьку захопили представники самопроголошеної "Донецької народної республіки". З того часу фонд фактично перебуває в екзилі.

У січні в Берліні стартувала інформаційна виставка "Культура і конфлікт: ІЗОЛЯЦІЯ у вигнані". Один із її перформансів зробив митець із Донецька Сергій Захаров. За іронією долі, раніше він був заарештований бойовиками і його ув’язнили саме у будівлі культурного фонду в Донецьку.

"Він створив інсталяцію Картковий будинок. На великих гральних картах зображені очільники "ДНР", а головна карта – це джокер, Володимир Путін. Суть перформансу у тому, що картковий будинок падає, якщо звідти забрати картку джокера, яка стоїть в основі всієї конструкції", - розповідає PR-менеджер фонду ІЗОЛЯЦІЯ Олександр Виноградов.

Винятковою цю виставку зробило те, що там висвітлено як точки зору проукраїнських активістів, так і відеозаписи представників "ДНР", які розповідають про своє ставлення до мистецтва, яке демонстрував фонд у Донецьку.

"Нам не хотілося, щоб це була заідеологізована виставка, яка показує тільки проукраїнську сторону. Ми дійсно показали два боки і дали людям змогу вирішувати, на чиєму вони боці. Нам важливо було показати світу, що у ХХІ столітті в Європі можливе подібне варварство", - додає Олександр.

Копирайт изображения httpizolyatsia.org
Image caption 2014 року ІЗОЛЯЦІЯ переїхала до Києва

Проект на виїзді

З лютого 2015 ІЗОЛЯЦІЯ працює над проектом "ЗМІНА", який реалізується на сході України. Це різні мистецькі акції, кінопокази, лекції та інше. Кілька подій вони провели у Краматорську та Слов’янську, але здебільшого все відбувається у Маріуполі.

"Ми намагаємося долучати до цих проектів місцеве населення. Тут немає такого, що приїхала велика інституція з Києва і показує щось місцевим аборигенам. До культури мають долучатися абсолютно всі. Вона не має бути чимось елітарним та недоступним", - розповідає Олександр Виноградов.

Хлопець додає, що мистецтву зараз важливо донести до українців, що багато проблем пов’язані зокрема з тим, що культура була не на чільному місці. Вона сприймається багатьма на рівні святкових концертів радянського штибу або фестивалів вишиванок. У західному світі культура – це невід’ємна частина повсякденного життя людини.

"Ми повинні постійно рефлексувати, аналізувати різні точки зору, слухати людей зі Східної України, бо там далеко не всі є прихильниками Путіна. Наша позиція у тому, що треба починати діалог. З різних боків постійно лунають якісь вигуки, але найчастіше людини одне одного просто не чують", - підсумовує Олександр Виноградов.

Копирайт изображения Andriy Pryimachenko
Image caption Один із "мотиваційних плакатів" Андрія Приймаченка

Чи готовий кінематограф показати війну?

Свою реакцію на події в Україні проявив і кінематограф, який не так давно воскрес, зокрема на фоні заборони частини серіалів та фільмів російського виробництва. Українські кіновиробники намагаються заповнити недостачу своїм продуктом, знімаючи і про збройний конфлікт на Сході.

Проте кінокритик та журналіст газети "День" Дмитро Десятерик вважає, що кінематографія надто виснажена та невпевнена у собі, щоб як слід висловитися про такі масштабні події. Та й аби побачити їх у більш об’ємному та деталізованому краєвиді, потрібно витримати паузу.

"Найкращі фільми про Другову світову з’явилися після її завершення, коли виросло покоління режисерів, які цю війну бачили. Нам теж треба перечекати, а за той час, що чекаємо, варто нарощувати кіноіндустрію як таку", - додає кінокритик.

Та є ще одна проблема – у хорошому мистецькому творі представлений не тільки один погляд, там немає однозначно хороших і однозначно поганих героїв. Та поки незрозуміло чи готове українське суспільство подивитись на все "зверху".

"У фільмі "Все палає" показано темний бік революції – насильство та жорстокість, які пройняли абсолютно всіх. Але в жодному разі не принижується ані сама революція, ані герої, які віддали своє життя. Автори змогли піднятися над краєвидом битви за свободу і показати нашу загальну трагедію", - додає Дмитро Десятерик.

Трагедія і мистецтво

Донеччанин та куратор галереї Sweet Art і Лабораторії Естетичних Досліджень Олександр Сушинський бачить проблему у тому, що максимум на чому митці можуть сконцентрувати свою увагу – це на документації та фіксації певних трагічних речей уже пост-фактум.

"Проблема якраз у тому, що самі події на порядок сильніші від того, що художники відображають у своїх проектах. Трагедія настільки сильна, що до неї не придумаєш метафор. Реальність пряміша та грубіша", - розповідає пан Сушинський.

Він додає, що мистецтво взагалі напряму не впливає на людину. До споживача доходить досвід пережитий митцем. Але якщо у нього немає досвіду перебування на війні або у тих трагічних умовах, то такий мистецький твір ніяк не зачепить.

Художниця та майстер ліногравюри з Одеси Альбіна Ялоза каже, що митцям багато чого довелося переосмислити. Те, що в мирний час могло дрімати, зараз виривається назовні. Це провокує пошуки нових форм опису дійсності.

"Наразі я розробляю тему матеріальної сторони сакральних предметів: класичні біблійні сюжети. Це мій спосіб сказати про ситуацію та сучасну людину, не вдаючись до повсякденної розповіді", - розповідає художниця.

Під час Євромайдану Альбіна Ялоза готувала серію картин "По той бік", у якій страждання біблійних персонажів переплітаються із трагедіями учасників революції, викликаючи у них свої асоціації. Проте художниця вважає, що мистецтво навряд чи може серйозно впливати на події. Навіть попри те, що воно політично орієнтоване та завжди в контексті часу.

"Не можна сказати, що воно виховує суспільство, або хоч якось на нього впливає. У кращому випадку, воно діє на окремого глядача. А такі люди можуть змінити решту", - підсумовує Альбіна Ялоза

"Моральні вітаміни солдатам"

Копирайт изображения Andriy Pryimachenko
Image caption Андрій Приймаченко почав малювати мотиваційні плакати для війська два роки тому

"Самим мистецтвом не переможеш. На тебе їдуть танки, летять літаки, а ти виставиш картинку і все припиниться? У війнах перемагають зброєю. Так заведено. Але мистецтво – це моральні вітаміни солдатам", - розповідає режисер та автор плакатів "Українська весна" Андрій Приймаченко.

Він почав малювати "мотиваційні плакатів" для війська майже два роки тому. Його першою роботою був плакат про капітана СБУ Геннадія Біличенка, який по суті став першим військовим, який загинув у зоні АТО.

Саме плакат став однією із найпопулярніших форм мистецької реакції на події в Україні. Він не потребує великих часових та фінансових затрат, його легко поширити у великих кількостях, а "меседж" зазвичай очевидний та не потребує особливого тлумачення.

"Мистецтво має допомагати людям хоча б на емоційному рівні зрозуміти, що взагалі відбувається у світі. Особливо в час війни людям треба давати зрозуміти хто наш ворог і чому ми з ним воюємо. Мистецтво оперує не інформацією, а емоціями. А вони часом правдивіші за будь-яку інформацію", - вважає режисер.

"Агіт-поп"

Копирайт изображения Svyatoslav Pashchuk
Image caption "Агіт-поп" Святослава Пащука

Ілюстратор з Києва Святослав Пащук намалював уже кілька плакатів у стилі пін-ап для військових та календар, який став досить популярним на передовій і не тільки. Свої роботи вважає далекими від мистецтва і називає їх "агіт-попом".

"Я роблю свої малюнки не для того, щоб провокувати наших хлопців до вбивства. Для мене це можливість підняти їхній дух. Я маю надію, що мої роботи заставляють їх відчути себе ближчими до дому", - розповідає ілюстратор.

Святослав Пащук каже, що вояки з передової дуже добре сприймають його роботи: фотографуються з ними, сміються, дякують, пишуть та запитують, коли будуть нові. Для ілюстратора це головний критерій. Та після всіх його акцій моральної підтримки військових на мистецькому фронті, солдатом навіть інформаційної війни себе не вважає.

"Солдат стоїть перед вибором – вбивати чи ні. Ми не вбиваємо. Ми, можливо, гірше, бо провокуємо людей", - підсумовує Святослав Пащук.

Новини на цю ж тему