Хрещена мати японських коміксів про секс

манга
Image caption У Японії манґа користується шаленою популярністю; утім, критиків тривожить експлуатація сексуальної тематики

У нещодавній доповіді ООН комікси манґа включили до переліку "порнографічних матеріалів з елементами насильства", що викликало нові дебати на гарячу для японців тему. Кореспондентка ВВС Юко Като зустрілася з однією з провідних художниць манґа Кейко Такемія – саме вона, як вважається, започаткувала сексуально відвертий стиль манґи.

Застерігаємо, що стаття містить подробиці сексуального плану, що можуть не сподобатись деяким читачам.

У 1976 році, коли їй було лише 26, Кейко Такемія почала малювати серію, що виявилась революційною для японської манґи. Вона називалась "Пісня вітру і дерев" (Kaze to Kino Uta) і починалась з малюнку, де два підлітки, вихованці школи-інтернату у Франції ХІХ століття, лежать голі у ліжку після статевого акту.

Далі сюжет обертається навколо одного з цих хлопців і ще одного новачка. Жильбера кинули батьки, але виховав дядько. Він пережив насильство та інцест, а зараз виступає сексуальною іграшкою для старших хлопців та працівників інтернату. Потім він знайомиться з Сержем, смуглявим сином аристократа, до якого спочатку ставиться дуже жорстоко.

Копирайт изображения Keiko Takemiya
Image caption Обкладинка манґи "Пісня вітру і дерев"

Коли цю серію опублікував тижневий манґа-журнал для дівчат, це було порушенням усіх табу.

"У ті дні все відкривалось. Повітря пахло свободою… Я хотіла дослідити й описати любов без обмежень, любов у різних видах і формах, неважливо, між ким – чоловіками, жінками, дітьми чи старими", – каже пані Такемія.

До початку 1970-х у популярних коміксах для юних японок йшлося переважно про звичайних дівчат, які хотіли зустрічатися з хлопцями, про труднощі й випробування щоденного життя.

В той час зображення добровільного поцілунку між двома дорослими гетеросексуальними людьми вважалося дуже пікантним. Якщо треба було показати більш інтимні стосунки, художники малювали стиснуті руки на білих простирадлах і мерехтіння свічок. Підліткова сексуальність проявлялася хіба що у раптовому почервонінні, коли дівчина торкалася хлопця своєї мрії.

Пані Такемія була однією з перших художниць, завдяки яким манґа досягла своїх позицій як жанр, який заслуговує серйозної літературної критики. На її творчість сильно вплинули західні письменники, такі як Герман Гессе, Брем Стокер, Дюма і Достоєвський, з їхніми незмінними темами любові та ненависті, життя та смерті.

Копирайт изображения Keiko Takemiya
Image caption Жильбер – персонаж "Пісні вітру і дерев"

На питання про те, як вона вмовила редактора опублікувати "Пісню вітру і дерев", вона відповідає: "На це пішли довгі роки".

Спочатку вона мусила продемонструвати, що вже достатньо популярна серед підлітків, а значить, можна ризикнути. Роками вона відточувала свої навички.

"Я мала заслужити право на "Пісню вітру і дерев", – каже вона.

На той час манґа для дівчат усе ще була нішевим ринком. В епоху до інтернету підлітки могли ховати Жильбера і Сержа від дорослих очей. "Пісня вітру і дерев" зображала, хай не дуже графічно чи детально, не лише фізичні стосунки між двома хлопцями, але й зґвалтування та інцест. В одному епізоді, жертвою стає дев’ятирічний хлопчик.

Такими малюнками, визнає пані Такемія, вона, ймовірно, відкрила двері коміксам на сексуальну тематику, що розвинулись майже з нуля до такого рівня, який ООН тепер вважає загрозливим для прав жінок і дітей.

Image caption Кейко Такемія, одна з найвпливовіших фігур у галузі манґи для дівчат, сьогодні є президентом університету Сейка, Кіото

У 2004 році, коли японський уряд переглядав закон проти дитячої проституції та порнографії, постало питання про те, чи треба також заборонити зображення вигаданих дитячих персонажів. Це призвело до напруженої дискусії про сексуальну експлуатацію у коміксах манґа.

Коли через шість років таку заборону захотів запровадити уряд Токіо, пані Такемія – тоді вона була деканом факультету манґи в університеті Сейка в Кіото, а зараз стала президентом цього університету – люто запротестувала. Вона назвала це спробою придушити свободу самовираження, зауваживши, що тоді доведеться заборонити і її книжку, яка нині вважається класикою. Нові обмеження не пройшли, але позиції сторін чітко окреслились і зберігаються досі.

З одного боку конфлікту – ті, хто бачить у цензурі сексуального насильства спосіб захисту вразливих верств населення; на думку цих людей, такі комікси спонукають до злочинності у реальному житті.

З іншого боку – ті, хто виступає проти державного контролю над свободою самовираження. Вони стверджують, що немає статистичного підтвердження зв’язку між переглядом манґи та насильством у житті. Окрім того, графічні зображення статевих органів вже й так заборонені кримінальним кодексом Японії, навіть у художній літературі.

У березні спеціальний доповідач з питань торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії Мод де Бур-Букіккіо подала доповідь у Раду ООН з прав людини, в якій цитує доповідь Держдепартаменту США: "Японія – провідний виробник віртуальних образів дітей, призначених для сексуальної експлуатації".

Image caption Багато хто вважає, що відверті комікси – це не "вільне самовираження", а експлуатація дитячих образів у порнографії

Чи справді "віртуальні образи дітей" у коміксах манґа є порушенням прав людини – ось в чому питання. Більшість творів, про які йдеться, не такі високохудожні, як у пані Такемія, і створюються виключно щоб "полоскотати відчуття", вважають критики. Навіть фантазійна література має підлягати цензурі, стверджують вони.

Копирайт изображения tammythehermit
Image caption Наприкінці 1970-х Кейко Такемія також малювала обкладинки для популярного журналу, що започаткував манґа-тренд "гарних хлопчиків"

Пані Бур-Букіккіо, за її власними словами, усвідомлює необхідність балансу зі свободою самовираження, але вважає, що права дитини не можна "приносити у жертву потужному і прибутковому бізнесу". Вона зауважує, що "будь-яке порнографічне зображення дитини", реальної чи ні, є "дитячою порнографією".

Цей погляд не поділяє Юкарі Фудзімото, фахівець з манґи і професорка університету Мейдзі. Вона вважає, що ООН накинувся на манґу з помилкових причин.

Копирайт изображения Keiko Takemiya
Image caption Сцена з Жильбером і Сержем з "Пісні вітру і дерев"

На її думку, попри намір захистити жінок і дітей, наслідки заборони будуть прямо протилежними, бо манґа дозволяє жінкам виплеснути свої сексуальні почуття.

"Заборона сексуального насильства у малюнках, по суті, стане забороною так важко здобутих досягнень жінок-художниць. Табу на самовираження не змінить і не покращить життєвої дійсності", - каже Юкарі Фудзімото.

Інших учасників дискусії найбільше хвилює примус до самоцензури, адже в японському суспільстві вже був такий прецедент.

Марі Гасімото, фахівець з класичного японського мистецтва, нагадує, що першу масштабну виставку класичних еротичних картин сюнґа (дослівно, "весняні картинки") вдалося провести у Японії лише в 2015 році – після того, як сюнґа мали успіх на великих міжнародних виставках.

У сюнґа, пояснює пані Гасімото, зображали малу дитину поруч з батьками, які займаються сексом. У певному історичному контексті це вважалося нормальним для родинного життя. Та сучасні уявлення про пристойність змусили японських кураторів видалити такі картини з виставкових каталогів.

На думку пані Гасімото, коли художникам, кураторам і критикам "навіюють ідею про те, що вони мусять себе стримувати… культура атрофується".

Копирайт изображения International Center for Japanese Studies
Image caption Фрагмент малюнка сюнґа, що зображає пару з дитиною, з ілюстрованої книжки "Сливи у ліжку" (Ehon Toko no Ume) художника Кітаґава Утамаро (наданий Міжнародним центром японістики)

Думки японців розділилися. Дехто пристрасно захищає свободу самовираження, інші намагаються провести межу між мистецтвом і неподобством, третім просто байдуже. Національного консенсусу немає.

Можливо, це частково пояснюється особливостями японського контексту. У масовій японській культурі, від товарів побутового вжитку до поп-музики, домінує ідея "каваї" ("миловидності"); відповідно, японська публіка, можливо, менш прискіпливо оцінює дитячі зображення, ніж західна.

Кейко Такемія не збирається вибачатись за бентежні зображення сексуального насильства, у тому числі над дітьми.

Копирайт изображения Keiko Takemiya
Image caption Жильбер з "Пісні вітру і дерев" став культовою фігурою манґи для дівчат

"У житті таке буває – і воно нікуди не подінеться від того, що його будуть приховувати. Я старалася показати внутрішню силу цих хлопчиків, те, як вони вижили і стали володарями власного життя, попри пережите насильство", - каже Кейко Такемія.

Це був кінець 1970-х, коли такі речі не обговорювались у провідних ЗМІ, не кажучи вже про манґу для дівчат. Кейко Такемія тоді отримала листа від читачки, в якому та писала, що її зґвалтував власний батько.

"Вона і подумати не могла, що таке траплялося з іншими людьми, але, коли прочитала мою манґу, зрозуміла, що вона не одна – і це її врятувало", – пригадує художниця.

Вона не знає, чи лист був правдивим, але твердо переконана: заперечувати людську природу – не вихід.

"Можливо, я й справді відкрила скриньку Пандори з сексуальним самовираженням – але її треба було відкрити, щоб з’явилася надія", - каже Кейко Такемія.

Новини на цю ж тему